Одразу пiсля виборiв єпископат засудив фашистський рух, вiдхилив спiвпрацю з Гiтлером. Католицька церква заявила про несумiснiсть християнського вчення та нацiонал-соцiалiзму. Таку позицiю було, правда, спровоковано керiвництвом НСДАП у землi Гессен, зокрема запитом у листi вiд 27 вересня 1930 року до єпископату Майнца, чи вiдповiдає дiйсностi те, що єпископат заборонив католикам бути членами НСДАП i погрожував непокiрним церковними санкцiями. Керiвництво єпископату вiдповiло на цей запит позитивно, обiрунтовуючи свою позицiю тим, що "програма НСДАП мiстить такi положення, якi несумiснi з католицьким вченням i його принципами. Зокрема, це стосується 24-ї статтi програми, яку не може прийняти жодний католик". Потiм, аналiзуючи цей пункт партiйної програми та змiст численних висловлювань провiдних дiячiв нацизму перiоду його становлення Г. Федера та Р. Юнга про католицьку церкву та вiру, єпископат зробив висновок, що погляди НСДАП щодо питань релiгiї не узгоджуються з принципами католицької церкви. Особливо вiн протестував проти таких нацистських понять, як "мораль i моральнiсть нiмецької раси", "позитивне християнство", вiдкидав вимоги гiтлерiвцiв стосовно створення нiмецької нацiональної церкви.
Хоча єпископат i справдi заявив про несумiснiсть нацистського свiтогляду з католицьким вiровченням i заборонив своїм вiруючим вступати до лав НСДАП, проте вiдносно полiтичних цiлей нацизму, його негативного ставлення до iснуючого демократичного державного устрою, вимог завоювання нового "життєвого простору" й войовничого антисемiтизму єпископат не висловив жодних заперечень. До того ж, хоча змiст цього документа швидко став вiдомим у всiх шести церковних провiнцiях, оголошену заборону на членство в НСДАП було введено в дiю лише в однiй iз 25 єпархiй.
На початку 30-х рокiв стали визначатися i стосунки мiж нацистською партiєю та протестантською церквою в Нiмеччинi, якi складалися дещо iнакше, нiж з католицькою церквою. Протестантська церква не була такою конфесiйно цiлiсною, органiзацiйно централiзованою та полiтично цiлеспрямованою, як католицька. У нiй iснували декiлька iдейно-конфесiйних течiй, якi мали i своє полiтичне забарвлення. Одна з таких течiй, так званi "нiмецькi християни", в умовах кризи Веймарської республiки плекала надiї на "нацiональне оновлення" й пiсля сенсацiйного успiху нацистiв на виборах 14 вересня 1930 року вiдчувала певну прихильнiсть i навiть спорiдненiсть iз нацистським рухом. За словами одного з їхнiх представникiв, Генрiха Класса, Гiтлер з'явився як живе вiдображення душевного настрою доведеного до вiдчаю народу. У церковнiй пресi багато говорилося про релiгiйний змiст нацистського руху, а широко вживанi фрази про полiтичне вiдродження Нiмеччини та релiгiйне оновлення нiмецького народу сприймалися як чарiвнi слова. У протестантських колах не могли не помiчати харизматичних якостей лiдера нацистiв. Деякi iз протестантських теологiв, такi, як Герман Зассе та Рiхард Карвель, не без пiдстав застерiгали вiд спокус полiтичного мессiанства.
На визначення стосункiв нацистської партiї з протестантською церквою впливали й ряд iнших полiтичних i соцiальних чинникiв. У конфесiйно-полiтичному вiдношеннi протестантська церква в роки Веймарської республiки почувала себе дещо вiдтиснутою католицькою церквою з її активною полiтичною партiєю Центру.
I нацисти вмiло грали на таких суперечностях. Пiд час першого контакту мiж представниками НСДАП i євангелiстської церкви 4 березня 1931 року, який тримався у таємницi, нацисти запевнили своїх спiврозмовникiв, що партiя стоїть осторонь вiд усiх конфесiйних вiдмiнностей. "Але це не виключає, що керiвництво налаштоване по-протестантськи. Провiднi дiячi, якi сповiдують католицьку вiру, у своїх життєвих поглядах i ставленнi до вiри мають протестантське спрямування".
Iншим чинником було те, що протестантська церква особливо сильно потерпала вiд наслiдкiв економiчної кризи та перебувала у великiй фiнансовiй скрутi, що змушувало її згортати свою активнiсть i плекати надiю на майбутнє швидке "нацiональне вiдродження". Нарештi, ще одним чинником готовностi протестантизму до "нацiонального прориву" в оновленiй християнськiй державi був страх перед бiльшовизмом. Його специфiчний церковний вияви полягав у страху перед неминучим у разi перемоги Компартiї Нiмеччини "переслiдуванням християн". Так, центральною темою церковного з'їзду в Нюрнберзi 1930 року було релiгiйне переслiдування в Радянському Союзi. Глава протестантської церкви Вурм вважав, "що ми маємо вибiр лише мiж диктатурою Гiтлера та диктатурою Москви i що за всiх обставин слiд вiддати перевагу першому, навiть коли це не буде зручним".
7. Внутрішня політика гітлерівського уряду
Нацизм доступився до влади у високорозвиненій країні й відразу ж розпочав здійснення системи заходів дер жавного регулювання економіки. Створено генеральну раду німецького господарства. На економіку всієї країни поширювалася система “фюрерства” - керівників підприємств проголошували фюрерами, наділяли повноваженнями представників державної влади.
На початку 1934р гітлерівський уряд видав закон про національну працю, що надавав роботодавцям необмежену владу над робітниками. Безробітних було відправлено на примусові роботи.
Головна увага приділялась прискореному розвиткові військової економіки. Збільшувався випуск паперових грошей. Уряд запровадив контроль над цінами і заробітною платнею.
12 липня було видано закон про захист німецького народного господарства, що санкціонував пограбування осіб “неарійського” походження.
У перщі 3 роки військової диктатури стало до ладу 300 військових заводів.
Насильство в нациській Німеччині стало масовим явищем. Тільки до початку 1935р було вбито понад 4200 супротивників нацизму, заарештовано 517тис осіб.
Гітлер прагнув установити контроль і над думками людей. У 1933р було сформовано міністерство пропаганди. Всі засоби духовної культури міністерство реребралр під свій контроль і поставило на службу агресивній політиці нацизму.
Контроль над масовою свідомістю здійснювався й через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями й політичними кампаніями. “Німецький трудовий фронт” складався з 23 млн членів, молодіжна організація “Гітлер-югенд” налічувала понад 8 млн. членство в них було практично обов”язковим.
8. Антисемітська політика нацистів у 1933-1939рр.
Важливою складовою ідеологічної платформи нацизму був расизм. Він виявлявся у тому, що Гітлер уважав нації нерівноцінними: є вищі, а є нижчі. Німці поза сумнівом найвища арійська нація, яка повинна встановити “новий світовий порядок”. Гітлер розробив расову теорію, що розглядала історію людства як боротьбу між расами. Особливий наголос у цій теорії робився на антисемітизмі. Євреїв звинуватили у всіх негараздах, що робилися в світі.
Антисемітизм став офійійною політикою нацистської держави. У 1935р було прийнято серію законів, що позбавляли євреїв німецького громадянства та забороняли їм обіймати посади в державному апараті. Мішані шлюби було заборонено.
Тисячі євреїв емігрували, в тому числі цвіт наукової і творчої інтелігенції.
З 1939р євреїв стали витісняти до спеціально призначених для них будинків і кварталів. Їм було заборонено з”являтись у громадських місцях, провадити чимало видів діяльності. Тк було підготовлено грунт для винищення євреїв у Німеччині, що розпочалося в роки війни: 6 млн євреїв стали жертвами расового безумства нацистів.
Висновки
Таким чином, 1919р була прийнята конституція, за якою Німеччина проголошувалася республікою, що зберегла федеративну структуру. Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у світі. З приходом до влади нацистів, розпочалися масові арешти, створено спеціальні органи насильства та терору. Заборонено політичні партії та профспілки.
Щодо економіки, то на початку 20-х рр економічне становище Німеччини дедалі погіршувалося, відбувалася інфляція. Пізніше темпи промислового розвитку збільшилися, що спричинило покращення економічного становища країни. З приходом до влади нацистів розпочалися заходи з ліквідації безробіття. Швидко розвивалася військова промисловість, розпочався постуровий перехід до карткової системи розподілу.
Установлення і зміцнення гітлерівського режиму, нещадне придушення політичних супротивників та будьякого інакомислення, жорстка централізація держави, концентрація влади в руках найреакційніших і найавантюристичніших сил, повна ліквідація прав і свобод громадян, створення в країні атмосфери примусової однодумності, шовіністичного чаду і загальної підозри стали передумовамипідготування і ведення тотальної війни за світове панування.
На межi кiнця 20-х - початку 30-х рокiв за рiзкого погiршення соцiально-економiчного становища майже всiх без винятку верств нiмецького суспiльства в умовах свiтової економiчної кризи, широко розгорнувши демагогiчну пропаганду, застосовуючи весь арсенал методiв впливу на маси в боротьбi за завоювання полiтичної влади, нацисти домоглися рiзкого пiдвищення своєї популярностi та свого впливу в суспiльствi. На виборах до рейхстагу 1932 року вони отримали вiдносно найбiльшу частку голосiв виборцiв (37,4 % - 31 липня 1932 р. i 33,1 % - 6 листопада 1932 р.). Протидiя опонентiв i противникiв нацiонал-соцiалiзму, до яких належала й католицька церква з її полiтичною партiєю Центру, залишалася недостатньо сильною та до того ж неорганiзованою. Хоча статистика цих виборiв свiдчить, що у виборчих округах iз переважно католицьким складом населення нацистська партiя отримала результати помiтно нижчi вiд середнiх по країнi, i чим бiльш вираженим був католицький вплив, тим менш сприйнятними були гiтлерiвськi гасла серед виборцiв. Проте в умовах, коли країна роздиралася непримиренними суперечностями мiж крайнiми полiтичними силами, нацистам вдалося використати свiй шанс i легально отримати владу з рук рейхспрезидента Гiнденбурга.