В’єтнам. Причини війни.
З М І С Т
1. Причини війни у В‘єтнамі.
2. Війна за незалежність: 1945-1954 р.р. Розділ В‘єтнаму на дві частини.
3. Розвиток ДРВ.
4. Боротьба проти американських агресій в Південному В‘єтнамі: 1954-1975 р.р.
5. Наслідки війни в Індокитаї.
ВСТУП
Внаслідок того, що Фашистська Німеччина опинилася в числі переможних, після закінчення другої світової війни, розпочалося розповсюдження комуністичних ідей у світі та створення двох воєно-політичних блоків на чолі яких, відповідно стояли СРСР та США. В умовах розгортання “холодної війни” вони постійно втручалися у внутрішні справи країн, що входили у зону їх інтересів, гамагаючись встановити свій вплив у цих країнах.
Неоминув цей процес і країни Іднокитаю, а зокрема В‘єтнам, що був колонією Франції.
Внаслідок втручання США і СРСР розв‘язалася війна у цій країні, яка тривала близько тридцяти років.
Війна за незалежність 1945-1954 р.р. Розподіл В‘єтнаму на дві частини.
В‘єтнам, розташований на східному узбережжі Індокитайського півострова, в середині ХІХ ст. зазнав агресії французьких колонізаторів і до 1884 р. став колонією Франції. Вся історія колоніального В‘єтнаму сповнена боротьбою волелюбного в‘єтнамського народу проти колоніального рабства. Під впливом Великої Жовтневої революції в Росії у В‘єтнамі почали поширюватися ідеї марксизму, з‘явились політичні партії. В 1930 р. по ініциативі Хо Ші Міна була створена Комуністична партія Ідокитаю (КПІН). З цього часу комцністи В‘єтнаму йшли на чолі визвольної війни.
На початку другої світової війни , коли Індокитай, був окупований японськими військами, у В‘єтнамі за ініциативою КПІН склався широкий національний фронт “Ліга боротьби за незалежність” – В‘єть-Мінь.
У березні 1945 р. японці витіснили французьку адміністрацію з Індокитаю і встановили формально незалежний уряд начолі з тодішнім імператором Бао Баєм. Отже, на момент поразки Японії французи були тимчасово усунуті. Як і в багатьох інших місцях Азії, союзницьки окупаційні сили були неспроможні десантуватися. Тому, в серпні 1945 р. В‘єт-Мінь очолив загальне повстання в‘єтнамського народу, яке закінчилося повною перемогою. Коли тисячи бійців В‘єт-Міню увійшли до Ханою ,вони не зустріли жодного опору. Колишній імператор зрікся престолу і незабаром виїхав до Франції. 2 вересня 1945 р. керівник Компартії Індокита. Хо Ші Мін проголосив Декларацію Незалежності, яка сповістила “народження” вільної країни – Демократичної республіки В‘єтнам (ДРВ).
Пройшли вибори до Національних зборів , була прийнята Коституція ,яка закріпила республіканську форму правління і основні права та свободи громадян. Президенто був обраний Хо Ші Мін. Лідер комуністів та в‘єтнамців опинився у виграшній витуації, оскільки немав противників серед націоналістів у боротьбі за владу.
Керівництво ДРВ почало налагоджувати виробництво воєнного спорядження, а також товарів для населення. були побудовані десятки невеликих державних підприємств, відкритий в 1951 р. Національний Банк. В кінці 40-х років почалась аграрна реформа, головним кроком якої став закон про передачу селянам демлі в‘єтнамських і французькиї поміщиків за принципом “Земля тим, хто її обробляє”.
Проте занрозу становили міжнародні проблеми. Почався розкол В‘єтнаму на дві частини.
За рішенням Потсдамської конференції держав-переможниць у другій світовій війні, яка відбулась 17 линя – 2 серпня 1945 р. у Потсдамі (поблизу Берліна), для розброєння японців у французькому Індокитаю на північь від 17-ї паралелі були направлені війська Китайської Республіки, а на південь від цієї межі – військові сили Великобитанії. Британці захопили Сайгон і підготували Південь для зміни своїх віськ на французьки.
У 1946 р. війська республіки Китай та Великобританії були виведені з Індокитаю. Тим часом Франція спромоглася лиш зміцнитися на Півдні. Хо Ші Мін розумів, що будь-які плани щодо майбутнього В‘єтнаму вимагають схвалення з боку Парижа і тому намагався провести переговори з французьским урядом. До складу повоєнних урядів Франції входили міністри-комуністи і Хо Ші Мін фсподівався прихильного ставлення до в‘єтнамських справ. Проте імперіалістичні кола Франції не бажали втрачати фсвою багату колонію. Після того фк Франція зробила ставку на швидкоруч сформований маріонетковий уряд на чолі з Бао Баєм воєнні питання вийшли на перший план.
У листопаді 1946 р. французи бомьардували місто-порт Хайфон. У відповідь в‘єтнамські комуністи розгорнули наступ на французькі гарнизони і весь народ В‘єтнаму піднявся на захист завойованної революції. Війна швидко набувала жорстокого, кривавого характеру. До неї виявили інтерес лідери двох наймогутніших держав. У січні 1950 р. СРСР та КНР визнали уряд Хо Ші Міна, наступного місяця США та Великобританія визнали уряд Бао Бая.
Утворення комуністичного Китаю мало суттєвий вплив на хід французько-в‘єтнамської війни. КНР зброєю, радниками, а подекуди і “добровольцями” активно підтримували своїх в‘єтнамських однодумців. У листопаді 1950 р. на півночі Індокитаю в районі міста Лангонона французи вперше зазнали серйозної поразки.
У 1951 р. було створено Єдиний національно-визвольний фронт В‘єтнаму, Лаосу і Камбоджі. В‘єтнамські війська (формально-добровольні) брали участь у бойових операціях національних сил лаосу та Камбоджі. французькі військові підрозділи були втягнуті у бойові дії в індокитайських джунглях. Зростали втрати колоніальних армій, і це викликало занепокоєння французької громадськості.
У 1953 р. велись 12-ти денні операції в Центральному В‘єтнамі, в наслідок яких були взяті штурмом шість важливих укріплених пунктів на стратегічній магістралі № 19, що з‘єднувала визвольні райони Центрального І‘єтнаму з узбережжям. Було проведено ряд успішних операцій в дельтах річок Хангха і Меконг, нанесені удари по містах Кієнам, Намдінь, по примській зоні Хайфона.
В травні 1953 р. головнокомандуючим французьким експедиційним корпусом в Індокитаї був призначений А. Наварр, в минулому начальник штк\абу сухопутних сил НАТО в Центральній Європі. Перед прибуттям А. Наварр узгодив з Пентагоном план “мобільної війни” проти збройних вил ДРВ, оснований на зростаючих поставках американської військової техніки.
15 жовтня розпочалось здійснення першого етапу плану Наварра – так званої операції “Чайка”, метою якої було з‘єднання коридором окупованої зони в Північному і Центральному В‘єтнамі. Внаслідок трьоїденних битв частини експедиційного корпусу знову потерпіли поразку. Французькі війська діючі в Північно-Західному В‘єтнамі, відступили до укріпленого району Дьєнб‘єфу.
25 січня 1954 р. народна армія розгорнула наступ на Центральному плато. В лютому збройних сил ДРВ провели успішні операції в провінції Тхайнгуйєн і на півночі В‘єтнаму, в районі міста Нячанга в Центральному В‘єтнамі. 13 березня прозвучали перші залпи артилерійської зброї, доставленої патріотами через джунглі на вершини, що оточували долину Дьєнб‘єнфу. Організований командуванням ВНА штурм і взяття всього укріпленого району мали вирішальне значення.7 травня після 55-денних боїв французький гарнізон, що знаходився в укріпленнях Дьєнб‘єнфу, на чолі з генералом Кастрі капітулював.
Франції довелося піти на переговори з ДРВ. На Женевській нараді у квітні-липні 1954 р. міністрів закордонних справ Франції, Великобританії, КНР, СРСР та США за участю делегації країн Індокитаю були підписані угоди ,за якими війна у цьому регіоні припинялась. За рік до наради, у 1953 р. Франція визнала незалежність Лаосу та Камбоджі.
Згідно з Женевськими угодами територія В‘єтнаму поділялась по 17-й паралелі: територія на північ від неї залишалась за ДРВ, на південь – за профранцузьким урядом республіки В‘єтнам. Возз‘єднання обох країн мало відбутися у 1956 р. шляхом проведення загальних виборів. Однак відразу ж після наради розпочалась гостра конфронтація між обома в‘єтнамськими державами , яка на довгий час відклала цю подію.
Розвиток .
Подальший розвиток двох частин країни ДРВ і Південного В‘єтнаму пішов різними шляхами.
В ДРВ під керівництвом комуністів (з 1951 р. КПІК стала називатися партією трудіщих В‘єтнаму – ПТВ) розпочався етап побудови соціалізму, завершилось відновлення зруйнованого війною народного господарства. Для цього була проведена успішна мобілізація народних мас, на відбудову підприємств.
Розгорнулось проведення аграрної реформи, гловним кроком якої став закон про передачу землі в‘єтнамських і французьких поміщиків за принципом “Земля тим хто її обробляє”. Ліквідація феодальної власності та створення нових земельних відносин у в‘єтнамському велі означало ліквідацію поміщиків як класу і перехів всієї політичної влади в сільській місцевості в руки трудових елементів тобто більшості населення.
В результаті аграрної реформи – цього, за словами Хо Ші Міна, великого революційного перевороту, рішучої і складної класової боротьби, направленої проти феодалів, 2220 селінських подвір‘їв (72,8 % всіх селянських господарств Північного В‘єтнаму) отримали 818 тис. га землі і більше 100 тис. голів великої рогатої худоби.
Аграрна реформа зроьбила селян хозяївами сільскогосподарського виробництва, створила умови для підйому виробничих сил. Важливим результатом аграрної реформи було різьке підвищення бажання селян до утворення груп трудової взаємодопомоги і коооперативів. До кінця 1956 р. у республіці наладилось нормальне фінкціонування великих промислових підприємств, було модернізовано 18 заводів, утворених під час війни, завершено будівництво ще 18 заводів. Крім того, ввійшли в стрій дфючих 50 шахт.
Розпочався стан побудови соціалізму.
Було націоналізовано підприємства, утворено в сільскому господарстві 18 великих госхозів. Застосувався плановий розвиток економіки і культури.
Тим часом у Південному В‘єтнамі влітку 1954 р. за вимогою США була проведена реорганізація керівництва ркспубліки В‘єтнам, в наслідок якої прем‘єр-міністром став Нго Дінь Дьєм.