Перелом у ході війни на користь вільних штатів був досягнутий завдяки початкові її ведення «пореволюційному». Крім жорсткості порядків у тилу, заходів для зміцнення дисципліни, підвищення податків І рішуче значення придбав закон про гомстед від 20 травня й акт про звільнення рабів від 22 вересня 1862 р. Перший надавав право будь-якому громадянинові країни, що не приймали участі в заколоті проти Сполучених Штатів і сплатившему мито в 10 дол., зайняти гомстед - ділянка землі в 160 акрів (64 га) під ферму на вільних землях. Після п'яти років проживання на ділянці, його обробки і забудови він віддавався безкоштовно у власність. Це і було те радикальне рішення аграрного питання, що обіцяла в 1860 р. Республіканська партія. Хоча прямого військового значення цей закон не мав, він набудовував широкі народні маси, включаючи іммігрантів, на досягнення перемоги над Півднем, без якої не можна було розраховувати на вільне заселення Заходу.
Другий закон повідомляв рабів вільними з 1 січня 1863 р. Хоча на території Конфедерації діяли свої закони, війна янкі з плантаторами здобувала для рабів ясний і конкретний зміст, їм стало зрозуміло, на чиїй стороні бути. Незважаючи на розв'язаний рабовласниками терор, Конфедерація позбавилася міцного тилу, а негри стали масами переходити на сторону жителів півночі і служити у федеральній армії.
Південь нагадував величезний обложений табір, у якому, уже давалася взнаки недостача самого необхідного. Його невелика промисловість працювала для нестатків фронту, а блокада на морі перешкоджала вивозові бавовни в Європу й одержанню відтіля продуктів і медикаментів. Хоча людські і матеріальні ресурси Півдня знаходилися на межі, його військова сила ще не була зломлена.
Навесні 1863 р. жителі півдня під командуванням Лі знову нанесли федеральної армії найсильніший удар на виргинський ділянці, під Чанселорвиллем, але це була остання велика перемога заколотників. Людські ресурси Півночі були величезні, і на месце розбитих частин уставали нові. До числа самих боєздатних відносилися негритянські полки, яких до кінця війни нараховувалося 186 (12% особового складу). Індустрія Півночі, у якій завершився промисловий переворот, працювала на повну потужність, фермери розширювали постачання сільськогосподарської продукції (бавовна здобували в Англії або заміняли вовною), продовжувалася морська торгівля, у вільні штати приїжджали тисячі іммігрантів. Північ ні в чому не випробував недоліку, і ніяка військова поразка не могла поставити його на коліна.
Чи армія була зупинена під Геттисбергом (Пенсільванія) і відкинута назад у Віргінію в липні 1863 р., а війська Гранта взяли опорний пункт конфедератів на р. Міссісіпі м. Виксберг. Це ознаменувало поворот у ході війни. Навесні 1864 р. федеральні війська почали з заходу настання в саме серце Конфедерації — штат Джорджию. Восени їхній командуючий генерал Вільям Шерман узяв найбільший промисловий центр Півдня Атлантові, почавши знаменитий «марш до моря». Залишки армії конфедератів продовжували пручатися, поки на початку квітня 1865 р. війська Гранта не взяли, після кровопролитного штурму, Річмонд. 9 квітня 28-тисячна Чи армія капітулювала. Склали зброя війська інших генералів Півдня — у цілому 175 тис. чоловік. Так закінчилася Громадянська війна, яка забрала по обидва боки понад 600 тис. життя.
Віднесла вона і життя Авраама Лінкольна. 14 квітня 1865 р., відправившись у театр, він упав від пострілу актора Буса, фанатика-убивці, що прорвався в його ложу. Це була помста рабовласників. Смерть Лінкольна занурила Америку в жалобу. Він здобув повагу і любов людей самих різних політичних поглядів і переконань. Незмінно дотримуючись загальнолюдських цінностей у політику й у житті, далекий марнославству, безкорисливий і доброзичливий, великий американець став одним з тих деяких державних діячів свого часу, що робили враження навіть на революціонерів — прихильників класової боротьби.
Лінкольн прагнув не до диктатури у відношенні Півдня, а до відновлення США на колишньої, рівної для всіх штатів конституційній основі, з єдиною умовою — визнання скасування рабства. Великодушність до переможених, відновлення їх у політичних правах він вважав найбільш правильним курсом, сприятливому цивільному світові. Життя показало, однак, що вирішити проблеми післявоєнної перебудови (Реконструкції) Півдня не так просто, і події пішли в іншому напрямку, чим думав Лінкольн.
Реконструкція Півдня (1865—1877). Рабство в країні було скасовано безповоротно — у виді 13-й виправлення до Конституції, що сенат затвердило в квітні, а /4 штатів — у грудні 1865 р. Невирішеними залишалися, однак, конкретні питання подальшого існування Півдня — умови допуску колишніх штатів Конфедерації в союз, положення колишніх рабовласників і звільнених рабів, пристрій влади й ін. У правлячих колах США на цей рахунок не було єдиної думки. Ще при житті Лінкольна проти його миротворчого курсу виступила група впливових конгресменів-республіканців на чолі з Тадеушем Стивенсом і Чарльзом Самнером. Вони наполягали на військовій диктатурі над Півднем, позбавленні активних учасників заколоту проти союзу цивільних прав і на наданні їх неграм.
Після смерті Лінкольна розбіжності між президентом і конгресом загострилися. Запроваджувати в життя приречення Лінкольна став новий президент Ендрю Джонсон, що був віце-президент. Він не володів ні славою, ні авторитетом свого попередника, і перші ж практичні результати миротворчої політики обернулися проти нього. Видавши в травні 1865 р. указ про амністії, що відновлював плантаторів у цивільних, політичних і власницьких правах (крім права мати рабів), він узяв на себе важку відповідальність.
Конфісковані в роки війни плантації довелося повернути колишнім власникам, що силою і погрозами примушували чорне населення працювати на колишніх хазяї. З'явилися розгалужені терористичні організації, у тому числі знаменитий ку-клукс-клан, що по-звірячому розправлялися з непокірливими неграми, що співчували їм білими. Одержавши владу, плантатори проносили через законодавчі збори штатів «чорні кодекси» — закони, що позбавляли колишніх рабів права власності на землю, на волю пересування, волю слова, мітингів і зборів, на шлюби з білими і т.п. Усе це було чревате «повзучою реставрацією» колишньої системи рабства.
На Півдні запахло новою громадянською війною - уже між плантаторами і звільненими рабами, що почали організований опір старим порядкам; розгорнули боротьбу за землю і цивільні права, діючи на основі юнионистських ліг (так ;називалися союзи чорних у підтримку федерального уряду, що виникли ще в Громадянську війну). У свою чергу, плантатори провели вибори в конгрес США, і в грудні 1865 р. нові сенатори і представники Півдня прибутку у Вашингтона, причому серед них як ні в чому не бувало знаходився колишній віце-президент заколотної Конфедерації Олександр Стефенс. Радикально набудовані члени конгресу домоглися рішення не допускати них у зал засідань, передати продовження Реконструкції конгресові і розслідувати положення справ на Півдні.
У липні 1866 р. конгрес прийняв 14-ю виправлення до Конституції США. Вона позбавляла лідерів Конфедерації права займати державні посади, а негрів зрівнювала в правах з білими. Перший абзац виправлення говорив, що всі особи, породжені в США або які одержали там громадянство і які підкоряються законам країни, є її громадянами і громадянами того штату, де вони проживають, і можуть бути позбавлені права на життя, волю і власність тільки рішенням суду, а не виданням яких-небудь обмежувальних законів. Тим самим заборонялися «чорні кодекси».
Одержавши перемоги на виборах, республіканці одержали в конгресі більш 2\/3 голосів і приступили до радикальної Реконструкції. У 1867 р. На Півдні був уведений воєнний стан і скасовані колишні конституції штатів. На основі 14-й виправлення затверджувалися права чорного населення. Утім, розподіл Півдня на військові округи розглядалося як тимчасове — до ратифікації штатами 14-й виправлення. До липня 1868 р. завдяки цим надзвичайним заходам штати Півдня її ратифікували, і завоювання Громадянської війни були врятовані.
Радикальна Реконструкція означала примусову демократизацію життя на Півдні, з опорою на армію, введену в південні штати, але без розв'язання терору і диктатури якобінської користі. Усі вирішувалося законним шляхом: 14-я виправлення до Конституції в 1870 р. була доповнена 15-й, що спеціально обмовляла, що право голосу в США не обмежується кольором шкіри, расовою приналежністю або рабським станом у минулому.
Аграрне питання вирішувалося не перерозподілом землі на користь звільнених негрів, що вимагали надати кожній чорній родині «40 акрів і мула», а дозволом здобувати нерухомість, тим більше що частина плантацій дробилися і розпродавалася за борги. На південні штати поширилася і чинність закону 1862 р. про гомстедах. Зрозуміло, «стартові можливості» негрів були мінімальними, і вони в основній своїй масі власниками не стали, що надовго закріпило їхнє неповноправне положення, однак вступ на слизький шлях переділу власності було не в дусі американської політичної традиції. Зате цілком відчутними стали досягнення в області утворення негрів: до 1880 р. майже суцільна неграмотність серед них скоротилася до 70%. До кінця 60-х років у штатах Півдня діяли «уряду Реконструкції», негри активно використовували свої політичні права й обиралися на виборні посади, у тому числі в конгрес. Конституції південних штатів були переглянуті, що з'явилося вирішальною умовою прийому їх у союз на новій основі.