Приблизно в той же час почалися регулярні зустрічі Шеварднадзе і Медведєва з головою уряду Кампучії Хун Сіном. Він виявився більш здоровим політиком і стояв на позиції, що кампучийскую проблему можна вирішити тільки політичним шляхом відповідно до принципів, проголошеними у Владивостоці. Крім цього Хун Сен готовий був сісти за стіл переговорів із представниками всіх політичних сил у країні.
20 липня 1988 р. відбулася ще одна зустріч Горбачова з Нгуен Ван Ліном. В'єтнамець проінформував радянського лідера про рішення, прийнятому в'єтнамським керівництвом, поступово вивести війська з Кампучии до кінця 1989 - початку 1990 р.
Таким чином, завдяки зусиллям в'єтнамців, кампучийців, при активній підтримці СРСР обстановка на Індокитайському півострові і у всій Південно-Східній Азії початку, хоч повільно, але помітно мінятися.
Наприкінці липня 1988 р. у Багорі відбулася коктельна зустріч чотирьох кампучийських сторін за участю представників В'єтнаму, Лаосу і країн АСЕАН. Уперше за стіл переговорів сіли всі конфронтуючі один одному кхмерские сторони і держави Південно-Східної Азії. Ця зустріч ще більше просунула процес врегулювання, що почався, ситуації в Кампучии і зробила переміщення у відносинах СРСР із КНР.
Отже, повертаючи до Красноярського виступу Горбачова, можна сказати, що воно з'явилося ще одним доказом поглиблення і розвитку нового політичного мислення Радянського Союзу.
Мирним ініціативам СРСР в АТР і рішення проблем, що стояли на шляху встановлення добросусідських відносин між Радянським Союзом і Китаєм створили всі необхідні передумови для нормалізації радянсько-китайських відносин.
У ході переговорів, що відбулися в початку грудня 1988 р., між міністром закордонних справ СРСР Е.А. Шеварднадзе і міністром закордонних справ КНР Цянь Цинченем була досягнута принципова домовленість про те, що в першій половині 1989 р. відбудеться зустріч на вищому рівні. Це означало, що на порядок денний устала повна нормалізація радянсько-китайських відносин і починається принципово новий етап у відносинах між двома найбільшими соціалістичними країнами світу.
На початку лютого відбувся візит Е.А. Шеварднадзе в Китай. Підсумки візиту дозволили конкретизувати багато важливих аспектів майбутніх радянсько-китайських переговорів на вищому рівні.
По-перше, визначилася дата візиту М.С. Горбачова в Китай - 15-18 травня 1989 р.
По-друге, сторони досягли значного прогресу на шляху до взаєморозуміння по кампучийской проблемі, відображенням чого з'явилася відповідна спільна заява. Таким чином, зроблений важливий крок у сфері врегулювання питання, що китайська сторона вважала основною перешкодою до повної нормалізації відносин (радянські війська з Афганістану і Монголії на той час уже були виведені).
По-третє, принципово важливим з'явилося досягнення домовленості про початок переговорів між групами військових і дипломатичних експертів про скорочення рівня військового протистояння в суміжних районах; сторони також виразили намір і далі в конструктивному дусі вести переговори по прикордонній проблемі.
Одна древня китайська мудрість говорить, що вітер історії перегортає книгу історії як він захоче. Після травневого візиту Генерального секретаря КПРС СРСР М.С. Горбачова відкрилася нова сторінка в радянсько-китайських відносинах.
Радянсько-китайська зустріч на вищому рівні була власне кажучи логічним продовженням цілеспрямованих зусиль двох країн, спрямованих на оздоровлення международно-политического клімату і тісно взаємодіючих із програмами перебудови в СРСР і модернізації в Китаю, що стали у свою чергу важливим внутрішнім стимулом для відновлення зовнішньої політики двох сусідніх країн.
Під час свого перебування в Китаї Горбачов зустрівся з поруч вищих посадових осіб цієї країни. Так, 16 травня в будинку Всекитайських зборів народних представників відбулася бесіда М.С. Горбачова з Головою Військової ради ЦК КПК і Центральної військової ради КНР Ден Сяопіном.
Звертаючи зі словами вітання, Ден Сяопін сказав: "Я давно хотів зустрінеться з Вами. Особливо підштовхнула мене до цьому Ваша мова у Владивостоці. У ній проявився новий зміст зовнішньої політики СРСР - те, що одержало назву нового політичного мислення. Я просив передати Вам про миємо бажанні провести китайсько-радянську зустріч на вищому рівні. Сьогодні ми можемо заявити, що відносини між нашими державами і партіями нормалізовані". От у такій усній формі і було закрите минуле і відкрите шлях у майбутнє.
Під час цієї зустрічі у верхах на сторінках західної печатки прослизали побоювання щодо того, що поїздка М.С. Горбачова в КНР може порушити сформований баланс у "трикутнику" США - СРСР - Китай, завдати шкоди воєнно-стратегічним інтересам Сполучених Штатів. Але подібні побоювання були безпідставні. Радянсько-китайська нормалізація не була спрямована проти третіх країн. Більш того, з цією зустріччю підвищилася значимість для СРСР, США і КНР мір взаємної довіри, здійснення яких стало можливим як унаслідок зниження рівня міжнародної напруженості (акції США по лінії роззброювання), так і завдяки перегляду в Радянському Союзі й у Китаї пріоритетів у сфері економіки і політики.
Про значення візиту Горбачова в КНР можна говорити довго, але зовсім очевидно, що ця зустріч уплинула на оздоровлення обстановки в АТР.
Подолання відставання в радянсько-японських відносинах
Відносини СРСР із Японією завжди відрізнялися великою складністю. До середини 80-х рр. нагромадилася велика кількість проблем, що заважали розвитку як відносин між двома державами, так і розрядці в АТР. Головними серед них можна вважати територіальні претензії Японії, японські ув'язнені в Сибіру, про які японській стороні нічого не було відоме, вивід радянських військ з північних територій і висновок мирного договору рішенням територіальних проблем.
З приходом до влади в Радянському Союзі М.С. Горбачова створилися сприятливі умови і для розблокування складної ситуації між двома державами.
Зовнішню політику Японії виробляє МЗС. У МЗС Японії відношення до Радянського Союзу було консервативним, воно не довіряло СРСР, тому горбачовському керівництву коштувало багатьох зусиль, щоб змінити відношення японської сторони до радянської держави і його новій зовнішній політиці.
Вже в 1985 р. нове радянське керівництво стало послідовно проводити політику, спрямовану на поліпшення радянсько-японських відносин.
Так, за запрошенням ЦК КПРС СРСР із 14 по 21 вересня 1985 р. у Радянському Союзі знаходилася делегація Соціалістичної партії Японії. Делегації обох країн обговорили питання поліпшення радянсько-японських відносин. Вони погодилися, що поліпшення відносин між двома країнами на основі принципів рівності, взаємної вигоди і невтручання у внутрішні справи і встановлення дружби і добросусідства вигідно для обох держав і сприятливо відіб'ється на обстановці в Азії.
Потім 27 листопада 1985 р. у доповіді Горбачова на 4 сесії ВР СРСР 11 скликання пролунали такі слова у відношенні Японії: "Ми за поліпшення відносин з Японією, упевнені, що така можливість реальна. Вона уже випливає з того, що наші країни - безпосередні сусіди".
Але потрібно був ще час, щоб Японія зрозуміла, що з новим радянським керівництвом можна мати справа, можна вирішувати двосторонні проблеми, а горбачовському керівництву треба був час подумати над своєю позицією по відношенню питань, що стояли між двома сторонами. У Партаппарате Горбачова вважали, що японської територіальної проблеми немає. Усі пам'ятали знамениті слова А.А. Громико: "Країна в нас велика, але вільної землі в нас ні". З такою безапеляційною позицією вирішувати проблему налагодження відносин було неможливе. З часом у результаті активної східної політики СРСР, деякі японські політики уловили сигнали Горбачова і зрозуміли, що з ним можна мати справа.
22 липня 1988 р. М.С. Горбачов прийняв колишнього прем'єр-міністра Японії Я. Накасоне. Накасоне порушив питання про те, що японців треба зацікавити мати справа зі СРСР. Насамперед це стосується Далекого Сходу, де бажані були б усілякі зв'язки - економічні, спортивні, туристичні, культурні. Горбачов зі своєї сторони розповів про суспільну програму зв'язаної з розвитком Далекого Сходу. Ця програма передбачала більш швидкий розвиток Сибіру і Далекого Сходу в порівнянні з іншими регіонами країни.
Але це були скоріше слова, не желе реальна програма. По-перше, у Радянського Союзу не було грошей розвивати два таких величезних райони як Сибір і Далекий Схід. По-друге, Далекий Схід залишався територією з великою концентрацією військових об'єктів країни і тому об відкриття Владивостока, а тим більше про розвиток туристичних зв'язків і мови бути не могло.
Проте, обоє лідера наприкінці зустрічі прийшли до висновку, що висновок з тупика радянсько-японських відносин відповідає інтересам обох країн.
Під час свого візиту Ясухиро Накасоне виступив у ИМЕМО АН СРСР із лекцією. На ній він заявив, що в сьогоднішній реальності пріоритетною задачею варто вважати ліквідацію тих невирішених проблем, що служать причиною політичної напруженості в регіоні. Насамперед, і це стосується Японії і СРСР, повинний бути вирішене питання північних територій, а відсутність мирного договору, який би заклав би основу взаємної довіри, служить самою головною причиною такого положення.
Так, питання про північні території міцно ввійшов до порядку денного всіх зустрічей між двома країнами. У самій Японії він прийняв величезну популярність. Доходило до того, що по вулицях Токіо роз'їжджали автобуси, обвішані плакатами типу: "Здійснити негайне повернення північних територій Японії!", "Припинити незаконну окупацію Радянським Союзом Кунашира, Ітурупа, Хабомаї і Шикотана!", "Чотири північних острови - споконвіку японські землі!" І це в цілому була не "самодіяльність" - компанія направлялася урядом. Уряд Японії, дотримуючи в політику у відношенні СРСР основного курсу, спрямованого на здійснення одночасного повернення чотирьох північних островів, висновок японо-радянського мирного договору і встановлення стабільних відносин.