Звернення до правил адвокатської етики при неврегульованості проблем адвокатури може піддати сумніву інститут захисту прав і свобод людини і громадянина. А це на мою думку, викликає й нове ставлення до проблеми адвокатської таємниці, виявляючи її як морально-етичну проблему українського права в цілому.
Отже, усвідомлення тенденцій і напрямів реформування інституту адвокатської таємниці безпосередньо пов’язане як з реформуванням системи прав України в цілому, так і з судово-правовою реформою зокрема, головною метою яких є створення в державі умов для верховенства і свобод людини та громадянина.
Подібно тому як в прокурорі часто ми схильні вбачати тільки обвинувача (хоч, як переконались — це далеко не так), так і адвоката найчастіше уявляють собі лише в ролі захисника обвинувачених у вчиненні злочинів. Насправді ж функція адвоката і адвокатури як суспільного інституту (організації) значно ширша.
Завдання адвокатури України згідно з Конституцією та Законом «Про адвокатуру», прийнятим Верховною Вадою 19 грудня 1992 р., полягають у сприянні захисту прав, свобод та законних інтересів громадян.
На відміну від інших правоохоронних органів, адвокатура є недержавною організацією. Це — добровільне громадське об єднання, на яке держава покладає правозахисну функцію і включає її в свою правозахисну систему.
Адвокати сприяють усім, хто до них звертається за допомогою, у захисті прав, представляють законні інтереси людей та організацій (юридичних осіб) у всіх державних та громадянських органах, у відносинах громадян між собою і не лише в Україні, а й за ЇЇ межами. Вони подають кожному, хто до них звертається, іншу необхідну юридичну допомогу (поради, консультації, складають правові документи тощо).
Організаційні форми адвокатури є різні. Адвокат може займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкривши своє
адвокатське бюро. Адвокати можуть, як це найчастіше буває, об’єднуватись у адвокатські консультації, контори, колегії, фірми тощо. Подаючи різноманітну юридичну допомогу громадянам і організаціям, адвокати цим сприяють здійсненню їх прав і утвердженню законності.
Зі всіх завдань, які стоять перед адвокатурою, одним з найважливіших є здійснення захисту обвинуваченого у кримінальному судочинстві. Законом передбачено, що захисник (а це найчастіше є адвокат) допускається до участі у справі з моменту пред’явлення обвинувачення особі у вчиненні нею злочину. А якщо її заарештовано до пред’явлення обвинувачення — то з моменту арешту. Обвинувачений може не запрошувати собі захисника або відмовитись від нього. Це — його право. Проте, коли обвинувачений є неповнолітнім або він має фізичні чи психічні вади, що заважають йому себе захищати, та в ряді інших випадків захисник обов’язково бере участь у справі.
Адвокат у кримінальному судочинстві наділений широкими правами. Він, зокрема, має право на побачення з обвинуваченим, знайомитись з матеріалами справи, подавати докази невинності або меншої вини обвинуваченого, заявляти клопотання, подавати скарги на дії слідчого, прокурора чи суду та ін. В суді адвокат-захисник проголошує після виступу обвинувача захисну промову. В ній він має можливість спростовувати обвинувачення або доводити меншу вину підзахисного. Важливим обов’язком адвоката є збереження адвокатської таємниці. Таємницею є питання, з якими громадянин або юридична особа зверталася до адвоката; суть його порад та консультацій; інші відомості, одержані адвокатом при здійсненні своїх професійних обов язків. Охороняючи професійну таємницю адвоката, закон забороняє допитувати його про обставини справи, які стали йому відомі в результаті виконання обов’язків захисника.
Проте, виконуючи з високою відповідальністю свої обов’язки, адвокат захищає не будь-які інтереси свого підзахисного чи клієнта, а тільки законні інтереси. І не будь-якими засобами, а лише законними і моральними. Бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, всюди і завжди берегти честь адвоката — це слова присяги адвоката України.
1) “Право України” – 2001 р. № 3 стаття – С.Лагунової
2) Д.Бочарников. права людини у державну та ранньодержавну добу історії України
3) Кузєєв В. Гарантіх прав, і свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні.
4) О.Д.Святоцький, В.В. Медведчук. Адвокатура: історія і сучасність.
5) Бартошек М. Римське право: поняття, термины, определения.
6) Святоцький О.Д., Миккенко М.М., Адвокатура України. Навчальний посібник для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів.
7) А.Т. слюсаренко, М.В.Томенко. Історія Української конституції.
8) Романець В.А. Історія епохи Просвітнецтва.
9) Горський В.С. Історія Української філософії.
10) Ватман Д.П. Адвокатська етика.
11) Молдован В.В. правоохороні органи. Опорні конспекти. Київ. “Юмана” 1998 р.
12) Настюк М. Правознавство, Львів “Світ” 1994
13) Закон України “Про адвокатуру”