Щоб і надалі відігравати роль найвпливовішої організації в Україні, Українська Центральна Рада 10(23) червня видала Перший Універсал УЦР, який був зачитаний через два дні на другому військовому з’їзді у Києві. В акті проголошувалось: ,, … Хай буде Україна вільною. Не відділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і таємним голосуванням Всенародні Українські збори (Сейм ) (…)… Оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя. ’’Кожне село, волость, повітова і земська управи мали встановити зв’язки з Радою. Оголошувалось про відмову передавати податок до центральної казни і запровадження одноразового податку на ,,рідну справу’’. Українські організації повинні були об єднати зусилля з демократично обраними організаціями інших національностей.
Вслід за цим було утворено Генеральний секретаріат - виконавчий орган, який очолив В.Винниченко. Генеральним писарем став П.Христюк (УСРП ), секретарем військових справ - С.Петлюра (УРДРП), секретарем міжнаціональних справ - С.Єфремов (УПСР). Інші секретарства очолили також відомі діячі українського національно-визвольного руху: Х.Барановський (кооператор), Б.Мартос (УСДРП), В.Садовський (УСДРП), І.Стешенко (незалежний соціал-демократ), М.Стасюк (УПСР).
Ставлення громадськості, політичних кіл Росії до вільної України не було однозначним. Російські есери і меншовики ,,політику українців’’ у питанні самовизначення і самостійності розглядали як ,,ленінство в національному питанні’’, вбачаючи в національно-визвольному русі українців тільки реакційну авантюру. Більшовики ж підтримали крок українців, але лише для того , щоб завоювати прихильність широких верств населення .
Українці зустріли проголошення Універсалу з радістю і захопленням . На адресу Української Центральної Ради надходили сотні вітальних телеграм від найрізноманітніших організацій, деякі з них складали присягу на вірність Раді. Проголошення Універсалу викликало в Україні друге за силою після повалення царизму піднесення революційного ентузіазму мас. Енергія, з якою вибухнув український рух, змусила російську революційну демократію в Україні переглянути свої позиції і визнати, що відкриту боротьбу з УЦР програно. Універсал Центральної Ради став провісником неминучої децентралізації Росії в разі її перетворення на демократичну країну.
Переговори Тимчасового уряду і УЦР.
Становище склалося не на користь Тимчасовому уряду. Тому він був змушений шукати вихід .
28 червня 1917 р. до Києва прибула делегація у складі трьох міністрів Тимчасового уряду - О.Керенський, М.Терещенко та І.Церетелі. Останній, ключова постать урядової делегації, відверто заявив, що головна тема переговорів - налагодження взаємин з Центральною Радою. Уряд був готовий піти на серйозні поступки, але зберігши своє реноме. Як заявила делегація, він не заперечуватиме проти автономії України, одначе просить утриматись від декларування цього принципу й залишити остаточне санкціонування автономії Всеросійським Установчим зборам. Центральній Раді пропонувалося укласти угоду з підписанням двома сторонами спеціальних декларацій, які б засвідчили про одностайність дій, а також порозумітися з представниками неукраїнської революційної демократії в Україні і надати їй місце у Раді. Уряд наполягав на відкритому осуді Радою методів захоплення влади. Зі свого боку делегація обіцяла, що уряд, приймаючи закони стосовно України, узгоджуватиме їх з УЦР. Вона висловилася за створення крайового органу влади, фінансування його з державного бюджету, запровадження при Тимчасовому уряді посади комісара з українських справ. Не викликала категоричного несприйняття, як це було раніше, ідея українського війська.
Такий підхід створював грунт для порозуміння і конструктивного діалогу, хоч це і вимагало від Ценральної Ради певного компромісу і відступу.
Російські міністри провели переговори з українською делегацією у складі М.Грушевського, В.Винниченка і С.Петлюри. У результаті Центральна Рада прийняла ,, заклик правительства до єднання’’.
3(16) липня УЦР проголосила ІІ Універсал. Генеральний секретаріат визнавався як орган, підпорядкований Центральній Раді, який (після затвердження Петроградом ) мав стати носієм ,,найвищої крайової влади Тимчасового уряду на Україні ’’(за інструкцією Тимчасового уряду ). В компетенцію Генерального секретаріату не входили військова справа, транспорт, міжнародні зв’язки, продовольча справа, пошта, телеграф. Призначати урядовців він теж не міг. У сферу влади секретаріату не входили Харківщина, Катеринославщина. Центральна Рада відмовлялася від самочинного проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів .
Таким чином, тези про волю України і про те, що український народ сам творитиме своє життя, фактично заперечені у ІІ Універсалі.
Українська громадськість сприйняла ІІ Універсал як ще один крок до омріяної автономії, хоч у ньому Рада відмовлялась від ,,самочинства’’.
М.Грушевський назвав акцію ,,великою побідою’’ .Але були й інші думки з цього приводу. Значна частина поборників автономії України (М.Ковалевський, С.Єфремов та ін.) відзначала зменшення через цю угоду авторитету Центральної Ради .
Висновки
Внаслідок посилення на Україні національно-визвольних рухів було створено орган для координації дій українських громадсько-політичних організацій - Українську Центральну Раду. Остаточна мета УЦР визначилась як вирішення національного питання, досягнення автономії України. Після Всеукраїнського Національного Конгресу Рада стала представницьким, законним органом українського народу, його речником .
Після того, як Тимчасовий уряд відкинув вимогу погодитись на проголошення автономії України, Центральна Рада наважилась на рішучий крок: 10 червня 1917 р. проголосила І Універсал. Цей документ проголошував автономію України й закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні. Тимчасовий уряд засудив дії УЦР.
Внаслідок переговорів Центральної Ради і Тимчасового уряду було досягнуто компромісу. Його підсумки були викладені в документі, який оформився як ІІ Універсал. Вньому УЦР відмовлялась від проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів.
Після цього авторитет Центральної Ради серед українського населення почав неухильно падати. Це також було зумовлено тим, що Рада свідомо ухилялась від вирішення гострих соціально-економічних питань. Не зуміла вона налагодити і ефективного керівництва в Україні, забезпечити міста продовольством, домогтися порядку і законності.
Вплив Центральної Ради на трудящі верстви українського населення, які сподівались на поліпшення матеріального становища, аграрної реформи, вирішення інших соціально-економічних проблем, послабився. УЦР не змогла організувати українську армію, підпорядкувавши її ІІ-м Універсалом Тимчасовому урядові. Ці та ряд інших прорахунків в подальшому зумовили поразку Центральної Ради.
Але, разом з тим, УЦР добилася визнання прав українського народу на свою державу, національну культуру. Рада перетворила українське питання на одне з ключових питань революційного періоду. З суто політичної точки зору Центральна Рада у взаєминах з Тимчасовим урядом добилася більшого, ніж хтось міг сподіватись.
Список літератури :
1. Багалій Д.Нарис історії України.-К.,1995
2. Дорошенко Д.І.Нарис історії України: В 2т.-Мюнхен,Київ,1991
3. Історія України.Навчальний посібник.-К.:Видавничий дім ''Альтернативи'',1997
4. КорольВ.Історія України.-К.,1995
5. Лановик Б.Д.,Матейко Р.М.,Матисякевич З.М.Історія України.Навчальний посібник.-К.:Знання,1999
6. Нагаєвський І.Історія української держави 20ст.-К.,1994
7. Павленко Ю.,Храмов Ю.Українська державність у 1917-1919 рр.-К.,1995
8. Підкова І.,Шуст Р.Довідник з історії України,Ч.1-2.Львів,1994
9. Політична історія 20ст.:Навчальний посібник.-К.:ІСДО,1995
10. Субтельний О.Україна:історія.-К.:Либідь,1993
11. Турченко Ф.Г.Новітня історія України.Для 10-го кл. середньої
школи.-К.,1995
12. Українська державність у 20ст.-К.,1996
13. Українська Центральна Рада.Документи і матеріали.Т.1-К.,1996