Вступ.
Освіта з'явилася політичною ідеологією, філософією і культурою епохи катастрофи феодалізму і твердження капіталістичного суспільства.
Представники німецької класичної філософії високо оцінювали внесок Освіти в розвиток революційної філософської думки. Кант пропонував розглядати Освіту як необхідну історичну епоху розвитку людини, сутність якого складається в широкому використанні людського розуму для реалізації соціального прогресу. Гегель характеризував Освіту як раціоналістичний рух XVIII століття в області культурного і духовного життя, засноване на запереченні існуючого способу правління, державного устрою, політичної
ідеології, права і судочинства, релігії, мистецтва, моралі.
Найбільшими мислителями й ідеологами цієї епохи стали Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Ламетрі, Руссо та ін., вони розробили нові людські і суспільні ідеали "освіченого життя" і вплинули на розвиток прогресивної буржуазний идеолгії.
У даній роботі будуть розглянуті основні положення світоглядної системи Жана-Жака Руссо і його внесок у формування нового образа суверенної людини і суспільства в цілому.
I. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ОСВІТИ
Епоху Освіти в Західній Європі випереджає в XVII столітті суспільний прогрес реальних знань, необхідних для потреб матеріального виробництва, торгівлі і мореплавання. Наукова діяльність Г.Гоббса, Р.Декарта, Г.В.Лейбніца, И.Ньютона, Б.Спінозы і голландських картезианців знаменувала новий етап у звільненні науки від духовної влади релігії, буржуазний ріст точних і природничих наук - фізики, математики, механіки, астрономії, становлення матеріалізму Нового часу.
Виникнувши в XVII столітті в Англії (Локк), просвітительська ідеологія одержує широке поширення у Франції XVIII століття (Монтеск'є, Гельвеций, Вольтер, Гольбах, Руссо). В другий половині XVIII століття і перших десятиліть XIX століття антифеодальна ідеологія Освіти розвивається в Північній Америці (Франклін, Купер, Пейн), Німеччини (Мессинг, Кант), Росії (Радищев, Новіков, Козельский) і країнах Східної і Південно-Східної Європи (Польща, Югославія, Румунія, Угорщина). Розвиток просвітительської ідеології країн Сходу в XIX столітті - початку XX століття, незважаючи на національну своєрідність, свідчить про теоретичну єдність основних ідей Освіти.
Складовою частиною Освіти була передова буржуазна філософія XVIII століття - початку XIX століття, що теоретично обгрунтувала необхідність буржуазно-демократичних соціальних перетворень. Конкретним різновидом філософії Освіти з'явилася "дейстська форма матеріалізму", представники якої (Вольтер, Вольф, Д.Г.Анічков) виходили з метафізичної онтології кінцевого світу, абсолютного дуалізму причини і наслідки, матерії і рухи, еволюції і доцільності. У гносеології деісти, як правило, розділяли ідеалістичну теорію уроджених ідей, раціоналістичну концепцію збігу логічного і реального проходження, ідеї субстанціональності душі і деяких положень агностицизму. Деісти розглядали бога як розумну першопричину світу, а "природну релігію" як соціальний регулятор історичного процесу. Критика феодалізму привела деістів до заперечення теологічного пояснення історичного процесу і твердженню раціоналістичної теорії суспільного договору (Руссо, Джефферсон, В.В. Папуг).
Інша історична форма філософії Освіти - матеріалізм XVIII століття - формувалася шляхом філософської критики теоретичних основ деізму на базі матеріалістичного природознавства. У рішенні основного питання філософії матеріалісти епохи Освіти (Мелье, Дідро, Гольбах, Форетер, Радищев) відкинули суб'єктивний ідеалізм Берклі і почали природно-наукове обгрунтування концепції матерії як об'єктивної реальності. Вони вважали життя і свідомість функцією визначеної організації матерії, що сформувалася в результаті тривалого історичного розвитку. У теорії пізнання матеріалісти відкинули агностицизм, картезіанську концепцію уроджених ідей, включаючи ідею бога, і послідовно розвивали основні положення матеріалістичного сенсуалізму, що затверджував, що джерела людського знання - це відчуття і сприйняття.
Відповідно до поділу філософських поглядів сформувалося два "покоління" французьких просвітителів.
Ідейними вождями "старшого покоління" були Вольтер і Монтеск'є. Вірячи в історичний прогрес, вони звичайно не зв'язували його з політичним розвитком мас, покладаючи надії на "освіченого монарха" (Вольтер) чи пропагуючи конституційну монархію по англійському зразку і теорію "поділу влади" (Монтеск'є).
Діячі другого етапу французьких просвітителів - Дідро, Гельвецій, Гольбах і ін. - були у своїй більшості матеріалістів. Центральною подією цього етапу можна вважати випуск " чи Енциклопедії Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел" у 1751-1780 роках. Ця робота давала людям деяке загальне представлення про навколишній світ, на основі котрого вже повинна була формуватися самостійна здатність судження в кожної людини, що робить його суверенною особистістю.
В міру наближення революції вплив добутків, що містять більш радикальну критику феодального ладу. Це, насамперед, трактат Ж.Ж.Руссо "Про суспільний договір" (1762).
Найважливіші ідеї Освіти - ідея знання, освіти й ідея здорового глузду. З культом здорового глузду, розуму зв'язане прагнення просвітителів підкорити ідеальному початку і суспільний лад, державні установи, якою, за їхніми словами, належало піклуватися про "загальне благо". Проти феодально-абсолютистської держави була спрямована теорія суспільного договору,відповідно до якої держава являла собою інститут, що виник шляхом висновку договору між людьми; ця теорія надавала право народу позбавити влади государя, нарушевшего умови договору.
Деякі з просвітителів покладали надії на " освіченого монарха ", розраховуючи надалі на проведення необхідних реформ, - так виникла ідея посвещенного абсолютизму.
Зброєю боротьби з феодальним світоглядом була для посветителей і історія, що вони розглядали як "школу моралі і політики". Для просвітительських поглядів на історію найбільше характерно наступне: вигнання теології з пояснення історичного процесу, різко негативне відношення до середніх століть, преклоніння перед античністю, віра в прогрес, визнання закономірного характеру розвитку, підлеглого визначеним "природним законам".
В області економіки більшість просвітителів вважали нормальним змагання приватних інтересів, вимагали уведення свободи торгівлі, правових гарантій приватної власності від феодальних обмежень і сваволі.
У відповідності з усією системою поглядів просвітителів, з вірою у велику перетворюючу силу розуму знаходилося і їхнє особливе розуміння проблем виховання. Вони не тільки нещадно критикували пережитки середньовічної системи виховання, але і внесли нові принципи в педагогічну науку (Локк, Гельвецій, Дідро, Руссо й інші) - ідеї вирішального впливу середовища на виховання, природної рівності здібностей, необхідності відповідності виховання людській природі, природним здібностям дитини, висували вимоги реального утворення.
Діячі Освіти протиставляли християнсько-релігійної моралі з властивої їй ідеєю відмови від мирських благ ідеї емансипації особистості, індивідуалістичні теорії "розумного егоїзму", мораль, засновану на здоровому глузді. Але в цю же епоху, особливо напередодні Великої Французької революції, одержали розвиток і інші принципи - виникла ідея нової гражданственности, що вимагала самообмеження особистості. Благо держави, республіки ставиться вище блага окремої людини.
Ідеологія Освіти знаходила вираження й у різних художніх напрямках літератури, образотворчого мистецтва: просвітительському класицизмі, просвітительському реалізмі, сентименталізмі.
Для письменників епохи Освіти характерне прагнення наблизити літературу до життя, перетворити її в діючий фактор, що перетворить суспільні права. Літературу Освіти відрізняло яскраво виражений публіцистичний пропагандистський початок; вона несла високі цивільні ідеали, пафос твердження позитивного героя і т.д.
Яскраві образи просвітительської художньої літератури дали Вольтер, Руссо, Дідро, Бомарше у Франції; Г.Месинг,И.Геті, Ф.Шиллер у Німеччині; С.Річардсон, Г.Філдінг, Т.Смоллетт,
Р.Шерідан в Англії й інші.
Основними напрямками в образотворчому мистецтві цієї епохи були класицизм, обретший чітко просвітительський відтінок у творчості архітектора К.Н.Леру і живописця Ж.Л.Давида у Франції, і просвітительський реалізм, що поширився переважно в живописі і графіку У.Хогарта в Англії, Д.Н.Ходовецкого в Німеччині й ін.
Ідеї освіти вплинули і на музику, особливо у Франції, Німеччині, Австрії. Нова система эстетических поглядів просвітителів не заділи музично-драматичного мистецтва безпосередньо підготувала оперну реформу К.В.Глюка, що проголосили "простоту, правду і природність" єдиними критеріями краси для усіх видів мистецтва.
Суспільно-політичні, етичні і эстетические ідеї просвітителів з'явилися духовною основою формування Віденської класичної школи, яскраво проявивши у творчості її найбільших представників - Й.Гайдна, В.А.Моцарта, у музиці яких очолює оптимістичне, гармонічне світосприймання, і Я.Бетховена, у творчості якого, перейнятому духом героїки, знайшли відображення ідеї Великої французької революції.
Таким чином, Освіта з'явилося не тільки етапом в історії європейської філософської думки, але і заклало основи для формування вільної людини Нового часу, проголосило нові ідеали в області мистецтва і культури.
Світоглядна система Жана-Жака Руссо завоювала величезну популярність ще при житті, вона була визнаним володарем дум більшості французів другої половини XVIII століття. Його породила визначена історична епоха, але і він своїми блискучими й оригінальними творами сприяв її народженню.