Епістолярна спадщина Івана Липи
Ім`я Івана Липи залишається на наш час майже невідомим як в історії України, так в літературі і культурі. Хоча у свою добу він був видатним громадським діячем, письменником і лікарем. Іван Липа залишив по собі великий творчій доробок, у який входять казки, притчі, повісті, вірші. Багато творів, на жаль, залишаються ненадрукованими і на сьогоднішній день, бо на початку ХХ століття заборонялося друкувати українською мовою. Залишалась невеличка купка періодичних видань, таких, як «Зоря», «Правда», «Літературно-Науковий Вісник», «Досвітні огні», альманах «За красою», в яких вміщено незначну кількість поетичних і прозових творів Івана Липи. Його творчість має величезне значення у розвитку української літератури і культури.
Невід`ємною складовою частиною творчого доробку письменника, безумовно, є його епістолярна спадщина. Адже і в написанні листів Іван Липа залишається насамперед митцем. Із епістолярію письменника можна довідатись не лише про цікаві автобіографічні факти, більшість листів Івана Липи самі по собі є довершеними творами. Саме в листах, у спілкуванні із своїми родичами та друзями, ми можемо побачити внутрішній світ митця, його думки та мрії: «У листах письменника відбивається духовний світ, складність і неповторність його особистості. Якщо твори письменника звернені до всіх, то у приватному листуванні своєму адресату він звіряє часто найпотаємніші задуми та мрії»[12,3].
Листи Івана Липи були не лише засобом спілкування, а мали також велике творче значення, оскільки в них ми бачимо значну кількість художніх тропів і синтаксичних конструкцій, властивих художньому твору.
Мета дослідження: проаналізувати листи Івана Липи, довести їх значущість у творчому доробку письменника, викликати у читачів інтерес до постаті митця для того, щоб ім`я та творчість із забуття.
Іван Липа був дуже активним у громадському житті України, свідомим громадянином. Він спілкувався із видатними діячами культури і літератури своєї доби, деякі з них були для письменника справжніми друзями, що ми можемо побачити із його листів. В архівах і відділах рукописів можна знайти листи Івана Липи до І.Франка, М.Вороного, Б.Грінченка, М.Грінченко, Н.Грінченко (дружина і дочка Б.Грінченка), Єфремова, О.Кобилянської, О.Кониського, О.Маковея, Г.Хоткевича, Панаса Мирного, а також листи до редакцій «Літературно-Наукового Вісника» і «Мети».
Із листів ми бачимо, що І.Липа по-братському ставився до М.Вороного, про це також свідчить їх сучасник Ілько Гаврилюк, цитуючи слова письменника: «Це мій побратим. Розумієте, Ілько Івановичу? Це однаково, що ми рідні брати. Ми прийняли побратимство по українському звичаю; з таким рідним почуттям і помремо»[2,7]. Про щиру дружбу свідчать листи Івана Липи до родини Грінченків. Не можна не згадати також про той факт, що Марія Грінченко була сестрою письменника. Він навіть приїздив у гості до родини Грінченків, коли вони мешкали у селі Олексіївка (Луганська область). Саме до М.Грінченко адресована найбільша кількість листів, на її відповідь митець чекав із нетерпінням.
Із листів Івана Липи до Івана Франка можна побачити, що у них були дружні стосунки. Ми зупинимось на більш детальному аналізі листів І.Липи до родини Грінченків та до Івана Франка. Саме у листуванні з цими прогресивними громадськими діячами його доби найбільш розкриваються політичні та суспільні переконання автора, його естетика і поетика. Читаючи ці листи, ми становимось свідками подій того часу, свідками уболівань автора за український народ, свою Батьківщину, полеміки Івана Липи з іншими літераторами.
Епістолярна спадщина І.Липи характеризується стильовою різноманітністю: він писав листи у розмовному, публіцистичному, художньому стилях, в залежності від того, до кого він звертався.
Найбільш поетичними, довірливими і щирими є листи Івана Липи до його сестри Марії Грінченко. Деякі з них написані у віршовій формі. Він завжди ласкаво звертається до дружини Б.Грінченка: сестра; сестриченька; дорога сестро, кохана сестро, люба сестро; хороша сестро; дорога сестриченько, моя хороша; сестро! Рідна!
На найбільшу увагу заслуговують листи, написані у віршовій формі, бо через призму саме цих листів митець звертається до своєї сестри, бідкаючись на долю, на неможливість втілення у життя своїх мрій, закликає її скоріше відповісти:
Ой то не громи на небі загуркотали,
То не моря заревіли, застогнали, -
То з вуст мої крилаті слова вилетали,
То мої рученьки папір біленький хапали
Листи до сестри у город Чернігів писали
Долю свою проклинали:
«Ой доле ж моя, доле вередлива,
Без міри неправдива!
Чом ти, доле неправдива, ти дала
Мені всього три талани?
Що один талан – моє чуле серденько,
Ще другий талан – мій розум ясненький,
А ще й третій талан – то нічому забуття не маю,
Свої рани до віку у серці ховаю?
Та ж дала мені, доле, хоч одного нещастя!
До кого пригортатися чулим серденьком?
Перед ким похвалитися розумом ясненьким?
У того друга - подружжя, що б йому забуття не мати
До віку у серці своєму ховати?
Нещастя-недолі
А тепер я без того погибаю,
Мов у неволі конаю.
Що приходе ніч – то забуття не маю
Своє лихо бурлацьке присипляю.
Та не присплю – не забуваю,
Що приходе день – то до роботи важкої беруся
І не перед ким своєю працею не хвалюся. [8].
Цей лист яскраво ілюструє вплив народних пісень і фольклорної поезії на творчість автора. Вживання вигуку ой на початку строф, магічне число три, плеоназм і тавтологія – це риси, притаманні народній творчості.
Лист-вірш вражає багатством і яскравістю тропів і стилістичних фігур, за допомогою яких мова письменника становиться чіткою, художньо виразною та емоційно піднесеною.
Часто Іван Липа вдається до такого різновиду тропів, як порівняння:
…А тепер я без того погибаю,
Мов у неволі конаю…[8].
Лист також багатий на художні означення, за рахунок використання яких автор досягає образності мови: крилаті слова; доля вередлива; доля неправдива; розум ясненький;водяна пустиня [8, ].
Епістолярію письменника властива метафоричність. За допомогою метафор митець образно описує процес написання листа:
…То не моря заревіли, застогнали, -
То з вуст мої крилаті слова вилетали…[8].
Своє життя автор порівнює який не може дістатися берега, бо йому заважають перешкоди.
Серед численних стилістичних фігур митець широко використовує антитезу. На протиставленні талан – нещастя побудовано весь лист. За допомогою цієї антонімічної пари автор яскраво підкреслює минущість і змінність життя. Цим досягається контрастність поезії.
Цікавою є синтаксична побудова листа. Взагалі вся епістолярна спадщина багата на синтаксичні засоби увиразнення мовлення. Емоційною мову вірша робить зворотній порядок слів, тобто інверсія:
…Що приходе ніч – то забуття не маю…
… Що приходе день – то до роботи важкої беруся…
Інверсовані слова письменник ставить на початку речення, тобто в інтонаційно сильні місця фрази, за рахунок чого читач мимоволі звертає увагу на ці місця.
Широко використовує митець таку стилістичну фігуру, як плеоназм, що доводить тяжіння автора до народнопоетичної творчості та увиразнює мову листа:
…Аж там гори-скелі невилазимі…
…Аж там ліси-терни непроходимі…
…Аж там болота-багнища непроїздимі…[8].
Ці рядки також яскраво ілюструють вживання Іваном Липою іншої стилістичної фігури – анафори. Цей анафоричний повтор не є єдиним у вірші.
Епістолярій багатий на риторичні фігури. Автор використовує риторичні звертання, коли звертається до своєї долі:
…Ой ти ж доле моя, доле вередлива,
Без міри неправдива!.. [8].
Всі листи, адресовані родині Грінченків, відрізняються щирістю почуттів, емоційною забарвленістю та довірливим ставленням до адресата. Автор пише не лише про свої громадські погляди, роботу лікарем, творчі пошуки, а й про своє особисте життя. Багато листів присвячені його коханій дружині, Марії Шепель-Шепеленко. Іван Липа натхненно пише про початок стосунків між ним і його обраницею серця, про щасливе подружнє життя, дуже тяжко переживає її хворобу і смерть. В одному із своїх листів до сестри він називає Марію соколицею:
…Ой летіла соколиця
В негоду лиху,
Сіла-пала, умирала
В моєму садку…
Цей лист підписано псевдонімом Петро Шелест.
З повагою Іван Липа пише доньці Бориса Грінченка, Насті, вітаючи з новосіллям; алегорично називає її пташкою, що символізує волю: «Вилетіла пташка з гніздечка. Та й щебече на вольній волі і аж сюди долетають звуки того веселого щебетання» [10]. З сумом звертається автор до редакції газети «Мета» після смерті Насті, закликаючи надрукувати згадку про неї, бо, на думку Івана Липи, вона була «цвітом вкраїнського жіноцтва» [9].
Цікаві листи Іван Липи до Бориса Грінченка. Вони свідчать про щиру дружбу та товариські стосунки між двома письменниками. Але їх пов`язувала не тільки дружба. Вони обидва були справжніми синами своєї Батьківщини. Доля народу і його добробут стояв для них на першому місці, був понад усе, навіть понад власне життя. Про це свідчать наступні рядки з листа: «Тим Ви тепер щасливі, бо спокійні за долю свого народу, бо бачите навіть, що не даремне Ви йшли іменно тією дорогою, звідки Вам назустріч показалось сонце світле.»[11]. Патріотизм підкреслюється у зверненні Липи до Грінченка: «Славному Синові України» [11].