Липа просить пробачення у Бориса Грінченка за те, що не зміг своєчасно привітати його з ювілеєм, вказує причини. Дружні стосунки переплітаються з письменницькою діяльністю.
Лист насичений тропами, що робить його схожим на справжній витвір мистецтва. Використання епітетів і метафор увиразнює мову, робить її яскравішою і емоційнішою. Найбільшою силою у світі автор вважає силу сонця: «Нехай сонце і тисячу років стоїть у хмарах, але Ви знайте, що воно стоїть там, над тими чорними хмарами і знайте ще Ви, що над силу сонця нема на нашій землі сили більшої!» [11].
З любов`ю згадує Іван Липа у листах свого сина, у майбутньому відомого письменника, Юрія Липу:«Живемо по старому: у день я на роботі, а у вечері в хаті нашій школа, вчимо Юрка. Маруся вчить його по програмі другого класу, а я прохожу з ним українську мову, історію України та натуральні науки. По історії на завтра у нас йде уже Богдан Хмельницький, а по натуральним наукам добуваємо кисло род, углевий квас, робимо досліди, словом й тепер став справжнім химиком. Юрко хлопець дуже здібний, розвинений не по літах (йому десятий рік), енергійний. Одна біда – нема що йому читати. Уже перечитав сливе все, що було можно, між іншим і Н.Левицького, Б.Грінченка, Франка, навіть з
Л. Н. Вісника, як от «Беніта», а все не можу настачити», - писав він у листі до Бориса Грінченка 21.11.1904 року.
Не менш поетичні, хоч і написані у прозовій, а не у віршовій формі, є листи Івана Липи до Миколи Вороного. «Дорогий брате Миколо!» - звертається автор до одного з найвідоміших письменників в українській літературі початку ХХ століття. У цьому листі ми бачимо згадку про таких діячів культури і літератури, як Коцюбинська, Чупринка, Грінченко та Грушевський. Втім, Іван Липа ставився до Грушевського не дуже приязно: «…серце Грушевського не тільки не поважаю, а призираю». [7]. Це погане ставлення до себе тим, що не дав місця у таких періодичних виданнях, як «Літературно-Науковий Вісник» і «Село» Б.Грінченку для його творів. Лист, хоч і написаний у прозовій формі, містить у собі багато тропів: порівнянь (так проминуло все, як сон [7]), метафор (холера почне косити без розбору [7]), епітетів (пара холодних слів, гаряча кров [7]). Автор з іронією розповідає Хвильовому про наближення страшної хвороби холери: «Розумієш: холера і чума?.. Тобі, Іване, танцюй і приспівуй [7].
Відомі листи Івана Липи до Івана Франка. Якщо до родини Грінченків і до Миколи Вороного письменник звертався по-дружньому, то листи до І.Франка написані в більш офіційному стилі. Іван Липа звертався до Каменяра із проханням прислати що-небудь із своєї «духової продукції» [7] для надрукування в альманасі «Багаття». Липа дуже поважав Франка не тільки як письменника, але й як людину. Із епістолярію ми дізнаємося, що Каменяр рецензував Липині твори. Про щире ставлення письменника до Франка свідчать звертання до Каменяра: «високоповажному Іванові Франкові [6], «вельми Поважний Пане Докторе» [5].
Не можна не відзначити, що кожен із листів Івана Липи пронизаний гуманізмом, патріотизмом і любов`ю до українського народу. Письменник тяжко вболівав, коли наближалась епідемія холери і чуми. До того ж Липа сам був лікарем, все життя рятував життя іншим людям. Його сучасники згадують, що доктор Липа лікував усіх, незалежно від того, була оплаченою його праця, чи ні. Тяжко переживав людське горе: «Дитина слабка вже кілька тижнів, а вони з «шепетухами» возились! Отто прибігли, а що я тепер вдію, коли спасіння майже неможливе. Зробив, що міг, заспокоїв трохи, але в самого спокою нема, бо бачу що посувається на людей горе, мабуть помре хлопчина.» [2,11], - згадує Ілько Гаврилюк.
Таким чином, ім`я Івана Липи повинно бути відомим не тільки вузькому колу літературознавців, а й широкому колу читачів. Із епістолярію ми бачимо, що він був у свій час відомим громадським діячем, письменником та лікарем, спілкувався з відомими митцями своєї доби, які визнавали його письменницький талант і прихильно ставились до нього.
ЛІТЕРАТУРА
1. Богдан С. Формули етикету в українській епістолярії // Урок української. – 2003. - № 1. – С. - 30 – 34.
2. Гаврилюк І. Незабутній. Пам`яті Івана Липи. – Одеса; Каліш, 1926. – 39 с.
3. Галич О., Назарець В., Васильєв В. Теорія літератури. – К.: «Либідь», 20001.
4. Липа-Гуменецька М. Листи Євгена Маланюка до Юрія Липи // Дзвін. – 1997. - № 11 – 12. – С. - 101 - 106.
5. Липа І. Лист до Франка Івана Яковича. Відділ рукописів та текстології бібліотеки Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України.
6. Липа І. Лист до Франка Івана Яковича. Відділ рукописів та текстології бібліотеки Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України.
7. Липа І. Лист Вороному М. 31 травня 1910 р. Відділ рукописів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського.
8. Липа І. Лист до Марії Грінченко. Відділ рукописів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського.
9. Липа І. Лист до редакції газети «Мета». Відділ рукописів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського.
10. Липа І. Лист до Насті Грінченко. Відділ рукописів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського.
11. Липа І. Лист до Бориса Грінченка. Відділ рукописів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського.
12. Ляхова Ж. За рядками листів Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1984. – 134 с.
13. Найрулін А., Шарпило Б. Епістолярій – один із резервів гуманітаризації // Дивослово. – 1996. - № 11. – С. - 22 – 24.
14. Огієнко І. Світлій пам`яті Івана Липи // Кур`єр Крив басу. – серпень. – 1998. – С. – 124 – 133.
15. Словарь литературоведческих терминов / Под ред. З.В.Михайловой. – М.: «Просвещение», 1974. – 509с.
16. Янчук О. Три музи Івана Липи // Українське слово. – 2 липня 1998. – С. – 3.