Реферат на тему:
“Російський цар Михайло Романов”
Предки Михайла Федоровича, першого царя династії Романових, походили від молодшої гілки одного з найдавніших московських боярських родів. Засновником його традиційно вважається Андрій Іванович Кобила. Від молодшого сина боярина Федора Кішки і пішли Романови.
Боярин Федір Кішка був довіреною особою великого князя Василя І. Обережний політик і дипломат, він умів спритним поводженням і подарунками улагоджувати справи свого государя в Орді, не доводячи відносин до конфліктів.
До кінця XVІ в. із усіх нащадків Федора Кішки залишився лише Микита Романович з дітьми. Микита Романович і його син Федір активно брали участь у політичному житті при дворі царя Федора Івановича (1584-1598р.), племінника Микити Романовича. Після смерті цього государя Микита Романович і Борис Годунов виявилися основними претендентами на престол.
Але зайняти російський престол було призначено лише онуку Микити Романовича - Михайлові Федоровичу. Це відбулося в 1613р., після довгого років Смути, що розорила і знекровила країну.
Вибори Земськ собором нового царя були дуже бурхливими. Сімнадцятилітній Михайло Федорович вінчався на царство влітку 1613р. Вінчав його царським вінцем казанський митрополит Єфрем. М'якість і доброта нового царя, відмічувана джерелами того часу, подавали простим людям надію, робили на них гарне враження. Правда, усі знали, що без бояр, їхньої ради цар Михайло кроку не зможе зробити.
Дійсно, цар Михайло передоручив усі дела Романовим, Черкаським, Салтиковим, Шереметєвим, Личаним, Репніним. Вони розпоряджалися всім, навіть "гребували" царем, а той дивився на всі їхні хитрості, витівки, неправдиві справи крізь пальці. При дворі панували облудність, хабарництво, користолюбство.
Джерела того часу повідомляють про страшне запустіння країни. Багато селищ були спалені, жителі їхній чи загинули, чи розбіглися. У хатах не можна ночувати від смороду - вони були забиті неприбраними трупами. Картини ці нагадують те, що відбувалося на Русі в пам'ятну лиху ніч "Батиєва перебування".
Положення в країні залишався ще довгий час таким. Нова влада починає вживати заходів. 24 травня 1613 року, ще до свого вінчання на царство, Михайло Федорович шле грамоту найбагатшим промисловцям Строгановим. І посилає до них А. И. Вельямінова взяти з їхніх вотчин грошовий доход за минулий і нинішній роки. Крім того, просити в борг грошей, хліба, риби, солі, сукон і інших товарів ратним людям для "християнського спокою і тиші".
Строгановими влади не обмежувалися. Такої ж грамоти розіслали по всіх містах. Багато хто не в силах були вносити гроші. І їх "вкидивали у в'язницю". Збирачі і воєводи, як і розбійники чи литовці, грабували за допомогою військових загонів.
Поляки ніяк не хотіли визнавати Михайла Романова російським царем, грозили війною. Сперечалися і про обмін полоненими, про інші справи. Але зрештою уклали перемир'я на чотирнадцять з половиною років. По ньому воєнні дії припинялися. Польща одержала Смоленську землю, частину Північної землі. Відбувся обмін полоненими. Росія одержала перепочинок для улаштування землі. Але Владислав не відмовився від претензій на російський трон, і це грозило ускладненнями, у тому числі особисто Михайлові.
Незабаром у Москву повернувся звільнений з полону ммитрополіт Філарет (Федір Никитич Романов). Після прибуття в столицю, півтори тижня спустя, ієрусалимський патріарх Феофан, що прибув у Росію за милостинею, і російські ієрархи запропонували Філаретові патріарший престол - "він гідний такого сану, особливо тому ж, що він був царський батько по плоті; так буде царству помогатель і будівельник, сірим захисник і обидимим предстатель". Почалося двовладдя - молодого царя і навченого життям, досвідом патріарха Московського, і всея Русі, двох "великих государів", як їх іменували офіційні грамоти.
У керуванні державою разом з ними брали участь Боярська дума і Земський собор.
Сучасники повідомляють, що "великі государі" разом вислухували доповіді по справах, виносили по них рішення, приймали послів, давали подвійні грамоти, подвійні дарунки. До приїзду Філарета молодим і недосвідченим, тихим і м'яким Михайлом вертіли, як хотіли, бояри-радники, часто люди малознаючі в справах керування, але егоїстичні і властолюбні. З появою царського батька деяким з них довелося піти в тінь. Царський батько, на відміну від сина, мав удачу гордого, крутого та владного.
Філарет відав у повному обсязі церковними справами, тут він судив і виряджав сам, повновладно й ієрархів, і рядову братію; тільки кримінальні справи по церковному відомству залишалися в компетенції світських, загальнодержавних установ. Другий "великий государ" вирішував, поряд з царем-сином, і земські справи. І тут він правил усім, так що і сам син його і слухався і боявся. Коли Михайло виїжджав з Москви, Філарет відав усіма справами. Під час таких поїздок батько і син пересилалися листами.
Старший Романов, людина честолюбна, усе життя мріяв про велику владу, у свій час був вигнаний з царського палацу Годуновим, тепер, до старості, досяг усе-таки заповітної мети: одержав вищу церковну владу, оскільки давно вже був пострижений; і влада світську, котру поділяв із сином-царем.
Непростою удачею відрізнялася і царська матінка черниця Марфа Іванівна. Її деспотичність, норовлива упертість, безсумнівний і сильний вплив на сина позначилися на його особистій долі. Михайло Федорович дорослішав, і природно встало питання про одруження, тим самим - про продовження царського роду, зміцненні нової династії. Ще в 1616 році, коли йому виповнилося двадцять років, знайшли йому наречену - Марію Іванівну Хлопову, дочка незнатного дворянина. Її вже стали кликати царицею, дали нове ім'я - Настасія.
Вирішальну роль зіграла мати. Вона жила у Вознесенську монастирі. Старица Євнікія була з роду Салтикових.
Хлопову цар обрав на огляді наречених, улаштованому в палаці по старому звичаї. Оголосив свою милість батьку і дядьку нареченої. Але поперек стала Марфа - черниця Євнікія настроїла її проти. Салтикови боялися утратити вплив при царському дворі з появою Холопових.
Марію-Настасію вислали з палацу, у якому вже йшли готування до весілля, до бабки на подвір’я.
Цар Михайло мав до Холопової сильне почуття, тужив за нею, не погоджувався взяти іншу наречену. Мати ж не хотіла чути про дівицю, що так полюбив її син. Цар не мав сили протистояти матері.
З приїздом Філарета в нього з'явилася надія. Вплив Салтикових слабшав, хоча їх як і раніше підтримувала Марфа. Філарет відносився до них інакше, чим його дружина. Михайло Федорович, що не забув обраницю свого серця, оголосив батьку, що жениться тільки на Холоповій. Але Марфа заявила, що якщо син жениться на Холоповій, те вона залишить його царство. І Михайло в чергов раз уступив матері.
Цар біля року спустя женився за порадою матері на князівні Марії Володимирівні Довгорукої. Наступного дня після одруження вона занедужала, через три місяці померла. Шлюб виявився нещасливим.
Рік по тому цар знову женився (29 січня 1626 року), цього разу на Євдокії Лук'янівні Стрешневій.
Вона народила десять дітей; з них шість вмерли в ранньому віці; тільки четверо, у тому числі син і спадкоємець престолу Олексій Михайлович пережив батька.
Історики, що вивчають Росію XVІІ сторіччя, виділяють першу половину - від звільнення Москви до кінця правління Михайла і початку царювання його сина Олексія - як особливий етап. За три з половиною десятиліття відбулися важливі події. Насамперед у внутрішній політиці. Романов, батько і син, в основному продовжували політику своїх попередників у плані зміцнення позицій правлячого класу - бояр і дворян, їхніх прав на земельну власність і залежних від них людей, кріпаків і холопів.
З кінця десятих, особливо початку двадцятих років, тобто з умиренням "землі", висновком договорів з Польщею і Швецією, наступив нарешті час спокою. Селяни повертаються до закинутих земель, розорюють нові ділянки, особливо на окраїнах - південніше - Оки й у Середньому Поволжя, Приураллі і Західному Сибіру.
Курс уряду Михайла на заселення нових земель давав плоди - розширення запашки, зростання доходів скарбниці, збагачення феодалів, світських і духовних. Але пожвавлення в сільському господарстві не супроводжувалося помітним поліпшенням агротехнічних прийомів. Звідси - часті неврожаї, недороди, голод, і не тільки в містах, війську, але й у селі. Часом така політика приводила до жалюгідних наслідків. Цар і влади виходили насамперед з інтересів скарбниці, держави, чи мало зовсім не зважаючи на народ. Наприклад, на передодні російсько-польської війни за Смоленськ (1632 - 1634 року), за їх указівкою великі партії зерна продали закордон. Одержавши за це гроші, використовували їх на покупку зброї, боєприпасів.
У самій же Росії - траплялися неврожайні роки, і ціни на хліб сильно зросли - запасів у країні не виявилося. Те ж відбувалося пізніше.
Як і в XVІ столітті, верхівку служивого класу при особі царської складали думні чини - бояри, окольничі, думні дворяни і думні дяки. За ними йшли чини московські - сокольники, стряпчі, дворяни московські, мешканці. Ті й інші виконували доручення царя - служили йому як помічники в найважливіших справах. У Боярській думі очолювали накази і посольства в закордонні країни, керували містами і полками. Ці посади - для найбільш породних, знатних людей, царських вельмож, що у царя "у Думі живуть". Менш знатна служива людина виконувала обов'язки пристава - наказового, посольського й іншого.
Цар і влади йшли назустріч побажанням знаті і рядового дворянства. Вельможі, у тому числі царські родичі, одержували з їхніх рук чималу кількість землі і селян, насамперед з фонду державних і палацевих земель. Приміром, боярину И. Н. Романову, дядьку пануючи Михайла, подарували целую Верховську волость у Галицькому повіті, князю Ф.І. Мстиславському - Ветлужську волость. Відбувалося це щорічно, і розміри фонду танули. Злякані таким ходом справи, цар і його радники заборонили роздавати землі з палацевих володінь (указ 1627 року). Але вже в наступному десятилітті роздачі відновилися.