“Югославія в міжвоєнний період”
Восени 1918 р. південнослов'янські землі Австро-Угорщини були охоплені селянським рухом, а в армії та на фронті відбувалися революційні виступи. За такої ситуації 5-6 жовтня 1918р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників різних партій з усіх південнослов'янських земель Австро-Угорщини було утворено Народне віче словенців, хорватів і сербів. Воно проголосило своею метою "об'єднання всіх словенців, хорватів і сербів у народну, вільну й незалежну державу". Було оголошено про розрив усіх відносин із Габсбурзькою монархією і про створення суверенної Держави словенців, хорватів і сербів (Держава ЄХС). Народне віче стало верховним органом влади.
Нова держава була в скрутному становищі. Під гаслами розподілу поміщицької землі посилювався селянський рух, тривали воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула захопити не тільки південнослов'янські землі на узбережжі Адріатичного моря, обіцяні їй державами Антанти, а й значно більшу територію.
У цій ситуації реальну допомогу Державі СХС могла надати Сербія, яка спрямувала свої війська на узбережжя Адріатики, що нейтралізувало дії італійських військ. Сербія претендувала на об'єднання всіх південнослов'янських земель під скіпетром династії Карагеоргієвичів. Не маючи власних збройних сил, Держава СХС не могла захистити свого суверенітету, через що і була змушена піти на угоду з Сербією. Внаслідок переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення єдиної південнослов'янської держави — Королівства сербів, хорватів і словенців (Королівства СХС). До його складу згодом увійшла Чорногорія.
Королівство СХС конституювалось як парламентарна монархія. 28 червня 1921 р., в день святого Вида — день пам'яті битви на Косовому полі, Установча скупщина прийняла конституцію. Королю надавалися значні права, в тому числі право разом із скупщиною здійснювати законодавчу владу. Верховний законодавчий орган країни — Народна скупщина складалася з однієї палати та обиралася на чотири роки. Всупереч поділові на національні області, що склався історично, держава була розділена на 33 жупанії (губернаторства), очолювані великим жупаном, який призначався королем і мав повноваження припиняти рішення виборних органів самоврядування.
Отже, було закріплено унітарний устрій Королівства СХС. Домінуюче становище у країні здобула сербська еліта, яка зайняла майже всі адміністративні посади в країні.
У 20-ті рр. в Королівстві було проведено аграрну реформу, яка на деякий час послабила гостроту земельного питання. Почала розвиватися промисловість, але країна залишалась аграрною, хоча деякі райони Словенії та Хорватії були економічно розвиненими.
Найбільш гострим питанням для Королівства стала національна великосербська політика. Вона привела до розгортання сепаратистських рухів хорватів, словенців і мусульман, які вимагали зрівняння в правах усіх народів і надання автономії. На чолі сепаратистського руху стояла Хорватська республіканськалідером С.Радичем. Надання Хорватії прав обмеженого самоврядування лише на деякий час послабило протиріччя. У 1927-1928 рр. національний конфлікт досяг найбільшої гостроти.
6 січня 1929 р. Александр опублікував маніфест, згідно з яким у країні ліквідовувалася парламентська монархія, скасовувалася Видовданська конституція, розпускалися Народна скупщина і всі партії та організації, які проводили антидержавну політику. Король перебрав на себе всю повноту влади. У жовтні 1929 р. держава дістала назву Королівство Югославія.
Одночасно було проведено і адміністративну реформу, за якою країна поділялася на 9 банів і один столичний округ так, щоб у банах сербське населення було домінуючим. Старі етнічні кордони було ліквідовано. Бани призначалися королем і підпорядковувалися тільки йому.
У 1930 р. Югославію охопила економічна криза. Промислове виробництво скоротилося наполовину, а ціни на сільськогосподарську продукцію — вдвічі.
Уряд, намагаючись хоч якось послабити кризу, встановив контроль над цінами на сільськогосподарську продукцію. Але обійтися без іноземних кредитів було неможливо. У 1931 р. Франція надала Югославії значний кредит за умови послаблення монархічної диктатури.
Не бажаючи виглядати з очах світової громадськості диктатором, король погодився на конституцію, яка відновила деякі демократичні права і свободи.
У жовтні 1934 р. в Марселі усташі, діючи згідно з розробленим у Німеччині планом "тевтонський меч", убили короля Александра і французького міністра закордонних справ.
У зовнішній політиці Югославія дотримувалася союзу з Францією, входила до Малої Антанти і Балканської Антанти (Югославія, Греція, Румунія, Туреччина). Найбільш напружені відносини склалися в неї з Італією та Болгарією.
Після смерті Александра королем став його син Петар II (11 років), а регентом — принц Павел.
У 1935 р. уряд очолив М.Стоядинович. Він намагався подолати кризу в національних відносинах. Розуміючи, що для приборкання хорватських сепаратистів треба позбавити їх зовнішньої підтримки, він уклав конкордат із Ватиканом, за яким католицька церква (хорвати-католики) отримувала ряд привілеїв. Це призвело до конфлікту між урядом і православною церквою.
У 1937 р. Стоядинович уклав договір із Болгарією та Італією.
Тоді король надав право формувати уряд Д.Цветковичу (лютий 1939 р.).
26 серпня 1939 р. новий керівник уряду підписав угоду з лідером хорватського руху В.Мачеком про створення Хорватської самостійної адміністративної одиниці.
Пронімецька політика Цветковича мала наслідком приєднання Югославії до Троїстого пакту фашистських держав — Німеччини, Італії та Японії.
27 березня 1941 р. стався переворот. Було усунуто регента принца Павела та уряд Цветковича, а Петара IIкороновано. Створювався уряд національної єдності на чолі з Д.Симовичем. Це був проанглійський державний військовий переворот, підтриманий демократичною опозицією.
10 квітня Хорватія проголосила незалежність. Між Італією та Хорватією було укладено договір, за яким Італія визнавала територіальну цілісність Хорватії, а Хорватія зобов'язувалася не мати флоту і пропускати італійські війська через її територію. Решту території Югославії було поділено між Болгарією, Угорщиною, Німеччиною та Італією.