Чимало поляків ставали у 1648—1654 pp. під прапори українських полків.
Вирішальну роль у перемозі над Річчю Посполитою відіграли маси феодально залежного селянства. Вони складали не тільки основу військової сили, а й були єдиними годувальниками українського суспільства в ті тяжкі роки. Цю роль селянського населення у визвольній війні добре уявляли Б.Хмельницький та його оточення. У 1652 р. в зв'язку з воєнними діями Січ було перенесено на нове, більш зручне місце і названо Чортомлицькою. На цьому місці вона проіснувала до 1709 p.Загальновизнаним керівником українського народу у війні став Зіновій-Богдан Хмельницький. Виходець із сім'ї українського православного шляхтича, добре освічений, він обіймав високі посади у реєстровому війську, був відомий своїми військовими та дипломатичними здібностями. Його історична заслуга полягає в тому, що він піднявся до розуміння потреб України, українського народу, усіх його верств і на початку 1648 p. очолив війну за визволення України.
69. Значну роль в економічному розвитку українських земель відіграло козацтво, яке вийшло на історичну арену в кінці XV ст. Воно успішно освоювало землі Передстепової України, Південного Поділля, Слобожанщини, Північного Причорномор'я і Приазов'я. У середині XVI ст. за порогами Дніпра було зосереджено багато українських козаків. Визначну роль у їхньому згуртуванні відігравала Запорізька Січ, що виникла на Нижньому Подніпров'ї в середині XVI ст. Її можна визначити як самоврядну військово-політичну організацію народної самооборони з комбінованою громадсько-індивідуальною господарською системою, яка ґрунтувалася на засадах особистої свободи козаків, демократії, самоуправління, федералізму та економічного лібералізму.
Економічна система запорізького козацтва складалася з двох секторів: січового й індивідуального. У свою чергу січове господарство поділялося на загальносічове та курінне. На цьому рівні переважали ті форми господарської діяльності, які потребували спільних зусиль артільної роботи. Ядром соціальної організації Січі був курінь, де й минало все козацьке життя. Як самостійна економічна одиниця кожний курінь мав майно і доходи, якими Кіш як центральний запорізький уряд не розпоряджався. Саме між куренями Кіш жеребкуванням переділяв щорічно найбільш прибуткові угіддя — рибної ловлі, пасовища та сіножаті. Кіш утримував загальновійськові табуни коней, череди худоби, отари овець і торгував ними з сусідами: Польщею, Гетьманщиною, Росією.
Природні й соціальні умови визначили організаційну форму запорізького господарювання в степу — зимівник (хутір). "Запорозькі козаки мають деякі поселення, що звуться зимівниками або хуторами, там тримають худобу, коней і овець, мають пасіки і всяку економію, розводять сади і городи, роблять запаси сіна для худоби і засівають поля різним хлібом, ловлять звіра, а в річках — рибу". В кожному зимівнику були дві-три хати для людей і різні господарські будівлі.
Основна частина прибутків запорізьких зимівників доставлялася в Січ, решта залишалася на харчування самих виробників та їхніх родин.
Значно важливішою галуззю січового господарства порівняно із землеробством було скотарство (окремі дослідники вважають, що воно приносило в 5 разів більший дохід, ніж землеробство).
Значного розвитку на Запоріжжі набуло ремесло і промисли. На Січі та в зимівниках працювали різні майстри, в тому числі й з виробництва холодної зброї, куль, ядер. У середині 1670-х років тільки на Січі перебувало не менше 100 ковалів, котрі виробляли різні залізні речі. Запоріжжя славилося своїми майстрами кораблебудування. Здавна відомою у запорізькому краї була торгівля, як внутрішня, так і зовнішня. Внутрішня торгівля залишалася переважно дрібною, обмежуючись продуктами харчування й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари, головним чином, забезпечували місцеве виробництво і кустарні ремесла.
Велике значення для Запоріжжя мала зовнішня торгівля. Вона велася з Польщею, Литвою, згодом — з Річчю Посполитою, Туреччиною, Кримом, з другої половини XVII ст. значно розширилася торгівля з Московією. На Січ завозили предмети найпершої необхідності в козацькому житті: хліб, тютюн, горілку, порох та інші бойові припаси, а також тканини, готовий одяг тощо. Вивозили сіль, рибу, худобу, хутра.
На самій Січі, як правило, торгували на Крамному базарі у передмісті. Тут знаходилася безліч "торгових будок", лавок, крамничок, яток, шинків, у яких і йшла жвава торгівля як місцевими, так і привізними товарами.
Важливою складовою господарського життя Запорізької Січі були її фінансові ресурси. Вони формувалися з комбінації податків, які стягувалися через ціни на товари, а також з доходів від промислів, мита за перевезення й транзитну торгівлю, натуральних і особистих повинностей, оренди.
Запорізька Січ не мала власної банківської та грошової систем. В обігу перебували гроші різних країн, форма внутрішнього устрою Запорізької Січі, що ґрунтувався на демократичних, республіканських традиціях..
70. Гніт, що поширився у заселених західних районах породжував численних утікачів, які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом. Унаслідок цього з’являється новий стан - козацтво, що селилося на порубіжних землях. Він завжди був солідарний із селянами, бо теж обстоював волю і вільну працю для кожної людини, права володіти землею. Коли було доведено польське право, пани один перед другим займають землю, повертаючи народ у кріпацтво. Люди почали шукати вихід у козаччині. Початковий етап виникнення козацтва малодосліджений. Але тільки власні збройні сили могли врятувати Україну. Тюркське за походженням слово "козак" означало вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця у суспільстві. Вперше слов’янські козаки з’явилися у 1480-х роках, але тільки з поширенням у середині XVI століття їх кількість значно зросла. Спочатку основну масу козаків становили селяни-втікачі. Були серед них також міщани, позбавлені сану, священики, збідніла знать. Хоч до козацьких лав уливалися поляки, білоруси, росіяни і навіть татари, все ж величезну більшість населення Придніпров’я складали українці. Основними причинами виникнення козацтва були: а) економічні (нестача власної орної землі, народна колонізація вільних земель Придніпров’я та Дикого поля - степів за Дніпровськими порогами); б) соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала); в) політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки); г) стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства); д) національно-релігійні (політична полонізація українського населення та наступ католицької церкви на права православної); Спочатку козаки ставили собі за мету відвести напади татар, сприяючи у такий спосіб освоєнню окраїн. Але, в міру того як козаки вдосконалювали свою військову майстерність та організацію, здобуваючи кожен раз переконливі перемоги над татарами, українське суспільство стало дивитися на козаків не лише як на борців проти мусульманської загрози, а й як на оборонців від національно-релігійного та суспільно-економічного гноблення польської шляхти. Поступово виходячи на провідне місце в українському суспільстві, козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв’язанні ключових питань українського життя. Рятуючись від репресій польського уряду та феодального гніту, чимало українських козаків, які не попали до реєстру, та біглих селян рушали у пониззя Дніпра, створюючи укріплення. Вони називалися засіки. А сукупність цих засік дістала назву "Січ". Дмитро Вишневецький заснував Запорізьку Січ, яка вважається колискою українського козацтва. Саме слово "Січ" означало столицю всього запорозького козацтва, центр діяльності і управління всіма військовими справами.
На перших етапах свого формування нереєстрові козаки, і особливо запорожці, в очах не лише магнатів та королівських урядників, а й великої частини простого населення мало чим відрізнялися від розбійників і покидьків суспільства. На кінець XVI ст. такий негативний образ козака зазнав змін, принаймні у свідомості нижчих верств, великою мірою завдяки тому, що козаки дедалі частіше й зухваліше нападали на татар та їхнього могутнього сюзерена — оттоманських турків. Від турків потерпали не лише українці. Вся Європа XVI ст. тремтіла від однієї думки про навалу оттоманців, які у 1529 р. спустошили Угорщину й мало не захопили Відень. Велика частина Східної Європи лишалася під прямою загрозою татарських наскоків. Ось чому кожен, хто насмілювався кинути виклик "бусурманам", як говорили українці про мусульман, обов'язково завойовував прихильність земляків і славу за кордоном.
Певна річ, запорожцям імпонувала здобута в нападах на турків слава, але, організовуючи походи, вони також мали і практичні цілі: відтіснити татар далі від своїх поселень, а захопленою в оттоманських містах здобиччю примножити свої прибутки. Більшість нападів здійснювалися морем. Із цією метою козаки будували флотилії з 40—80 чайок — довгих, вузьких і неглибоких човнів, у кожному з яких могло вміститися близько 60 чоловік. Прослизнувши повз оттоманські форти у гирлі Дніпра, вони атакували татарські й турецькі укріплення на Чорноморському узбережжі. Перщий такий наскок датується 1538 роком, ще до заснування Січі, коли козацька флотилія частково зруйнувала турецьку фортецю Очаків. У наступні роки козаки все частіше організовували такі походи, завойовуючи цим гучну славу, адже в ті часи Оттоманська імперія була наймогутнішою державою світу. Вже у 1595 р. австрійські Габсбурги, що ворогували з турками, послали на Січ свого посла Еріха фон Лясоту для укладення угоди про спільний виступ проти турецьких військ у Молдавії. Встановив контакти із запорожцями й папа римський. Січ діяла так, наче вона була суверенною державою, вступаючи у війни й підтримуючи власні зовнішні стосунки.