Цей закон одначе однобічно розглядав автономність Закарпаття фактично нівелюючи проголошеною метою цього закону встановити самоврядну автономію на Закарпатті.
Тому в кінці 1918 на початку 1919 р. на Закарпатті в містах і селах ширився рух за незалежність Закарпаття та його приєднання до України.
Апогеєм розвитку боротьби Закарпаття за возз’єднання з Україною стали події січня 1919 р.
На початку січня західну частину Підкарпаття - Угочанський комітат окупували чеські війська. З півдня загрожували окупацією Угорські а на південному-сході Румунські війська.
В цих умовах жителі Марамороського комітату очолили національний рух. Яскравим прикладом цього руху є діяльність Ясінської Народної Ради, яка завдяки близькості з Галичиною встановила тісні зв'язки з урядом ЗУНР, який перебував в Станіславі. Репресії з боку угорських військ на початку 1919 р. визвали повстання ясінчан, внаслідок яких було створено Гуцульску республіку на зразок держаного утворення ЗУНР.
Гуцульська Республіка мала свій парламент кількістю 42 чоловік, уряд та галузеві міністерства. Внаслідок вдалої військової операції було звільнено Східну частину Мараморощини (сучасна територія Рахівського району Закарпатської Області).[4]
В той час йшли переговори між ЗУНР та УНР за умови об'єднання в єдину державу. Чітко вистежуючи ці тенденції Народна Рада Ясіня надіслала від імені Рад Закарпаття на переговори С. Клочуряка.[5]
Подолавши всі труднощі пов'язані з втручанням Угорських військ та адміністрації, обрані на зборах в містах і селах делегати з'їзду приїхали в Хуст. Всього 21 січня 1919 р. прибуло 420 обраних делегатів. Найбільш слабо представленими були Угочанський та Ужанський комітати. Делегації прибули з понад 175 населених пунктів з 400.[6]
Поляризація політичних напрямків , представлених народними радами Закарпаття і розділених на проугорську та соборноукраїнську політику.
До кінця січня 1919 р. в процесі подальшої поляризації залишались Чехословацький та український варіанти.
Чехословаччина заручившись підтримкою емігрантських організацій, особливо Американської Народної Ради Русинів, яка 12 листопада після тривалого обговорення схвалила, на конгресі цієї організації, рішення про "право Угро-Русинів приєднатися до Чехословацької демократичної республіки".
Прочехословацькі сили стали найбільш впливовими також завдяки орієнтації держав переможців у війні, на Парижській мирній конференції, які схилялись до Чехословацького варіанту розв'язання проблеми Підкарпатської Русі як оптимального. У Парижі було також відкинуто протести українських делегацій УНР та ЗУНР ,Угорщини, Румунії проти приєднання Закарпаття до Чехословаччини.
На Парижській мирній конференції в питаннях щодо Закарпаття розгорілися суперечки між двома проектами статусу Закарпаття в складі ЧСР. Г. Жаткович запропонував проект за яким Закарпаття мало мати внутрішнє земельне самоуправління за моделлю штатів в північній Америці. Кордони "Руського штату" не визначалися, але до того як мали бути проведені переговори з Словаками щодо кордонів він повинен охоплювати русинські території до району округів Спіш, Шарши і Земплин, на які заявили свої претензії Словаки. Передбачались також право "Русинського штату "звертатись до третейського суду Ліги Націй, який мав розглядати питання, що могли постати між русинами та урядом ЧСР.[1]
Другим проектом устрою Закарпаття в складі ЧСР був проект представлений Е. Бенешом. Цей проект передбачав насамперед утворення Закарпатського парламенту з правом законодавчої правомочності в питаннях мови, шкільництва, релігії і деяких інших питань, у всіх інших питаннях території Підкарпатських русинів підпорядкована законодавчій системі Законодавчих зборів ЧСР.[2]
Управління мав очолити тимчасовий губернатор та його заступники, яких призначає президент Чехословацької республіки.
Комісія мирної конференції 20 травня рекомендувала Раді Чотирьох прийняти проект Бенеша за основу майбутнього статусу Підкарпатської Русі.
Цей проект, як кінцевий варіант делегація ЧСР представила на розгляд Ради Чотирьох 4 липня 1919 р.
Питання приналежності Підкарпатської Русі до ЧСР остаточно врегульовував мирний трактат підписаний у Сен-Жермені 10 вересня 1919 р.(статті 10-13).[3]
4 червня 1920 р. в Тріанонському палаці підписано мирний договір з Угорщиною, який підтвердив входження Підкарпатської Русі до складу ЧСР. Закарпаття остаточно включено до складу Чехословаччини на правах обмеженої автономії, яка затверджена конституцією ЧСР від 29 лютого 1920 р.
Існування автономних органів влади - тимчасового губернатора зумовило подальший розвиток державотворчих основ Карпатської України.
Реформа освіти, покращення умов та доступу до навчання підвищили культурно-освітній рівень Закарпаття.
Активне політичне життя населення, його інтегрованість в Чехословацьку політичну структуру зумовило виникнення багатьох політичних партій. Центром русинської спільноти стає Центральна Руська Народна Рада (ЦРНР), яка поступово перетворюється в опозицію празькій адміністрації, намагається бути активною політичною силою краю.
________________________
1.Нариси Історії Закарпаття. Ужгород 1995. Т.2 с.104
2.Там же ...... с.109
3.www.hist-dokyments.narod.ru/Murnidogovoru/10_traktat.htm
Однією з активних політичних сил в цей період була Руська Хліборобська (земледільна) партія(РХ(з)П) в склад якої входили М.Бращайко та А.Влошин. Партія виступала за возз’єднання всіх русинів від Попраду до Тиси, здобуття найширшої автономії.
Крім цих основних партій в Закарпатті виникло ще з десяток політичних партій, з яких можна виділити Підкарпатський Землеробський Союз (ПСЗ), Закарпатський крайком КПЧ.
В січні 1922 р. на з'їзді зібралися представники Хліборобської, Карпато - Руської Трудової, Землеробської автономної партій та Землеробського союзу де прийняли рішення про утворення єдиної партії під назвою Землеробська Автономна Партія.
Її програмна діяльність передбачала домагання від уряду ЧСР виконання умов Сен - Жерменського мирного договору про надання автономії Підкарпатській Русі.
Перша й остання партійна конференція з питань програми уряду ЧСР відносно проблеми "Підкарпатської Русі" відбулася 22 березня 1922 р. В документі, прийнятому на нараді, висувалися такі вимоги до уряду ЧСР:
1) Негайно скликати автономний Сойм з участю усіх політичних партій
2) Вирішити питання про кордон між Словаччиною і Підкарпатською Руссю.....[1]
Боротьба за автономію Підкарпатської Русі продовжувалась і в наступні роки.
В 1924, 1925, і 1929 рр. проведені вибори до спільного парламенту ЧСР. Перемогу на перших виборах по Закарпаттю отримали комуністи, які набрали більше 40-ти відсотків голосів. В других виборах перемогу отримали аграрні партії.
В 20 - 30 х роках на Закарпатті часто відбуваються страйки, забастовки робітників і селян, на яких мала великий вплив комуністична пропаганда. Часто страйки переростали в сутички з жандармами в яких гинули люди.
В другій половині 30-х років значно зросла небезпека війни в Європі.
Політичні сили намагалися заручитись підтримкою широких мас населення в змаганні за досягнення своїх політичних цілей. Поступово окреслились 3 політичні угруповування:
1. Впливова комуністична організація користувалась великою підтримкою населення. Вона проводила політику зближення з соціал-демократами. Крайова організація КПЧ активно виступала за зближення з СРСР закриваючи очі на голодомор 1932-1933 рр. в Україні та розгортання репресій. Лідер організації О.О. Борканюк за підтримки СРСР розгортав широку пропаганду комуністичних ідей, але комуністи випускали вимоги автономії Закарпаття в своїх дія і тому їх вплив на політичний процес в кінці 30 -х років значно ослаб.
Другим впливовим політичним угруповуванням були проугорсько настроєні національні партії Угорців та русинські організації( Автономний Землеробський Союз на чолі з А. Бродієм та Русская Національно - автономная партия (РНАП) С.Фенцика). Це політичне угруповування посилює свій вплив в політичному житті Підкарпатської Русі. В кінці 30-х років особливо АЗС стає на чолі боротьби за автономію Закарпаття. Ця партія отримала цілковиту підтримку Угорщини, особливо фінансову.
З іншого боку РНАП С. Фенцика, яка стояла на принципах автономії " Подкарпатской Руси" в кордонах від Попраду до Тиси, претендуючи на землі заселені як Русинами так і Словаками. Ця партія отримала підтримку з Польщі, яка претендувала на Тішинську Сілезію, і всіляко зацікавлена в підриві інтегральності ЧСР.
Між цими партіями розгорілася жорстка боротьба в якій отримала перевагу АЗС.
Третім, дуже важливим, угруповуванням були організації українського спрямування. Руська Хліборобна( Земледільна) Партія на чолі з А.Волошином стала форпостом українофільської течії та провідником Українського Національного руху. В фарватері її політики йшли організації українського спрямування, молодіжна організація " Пласт ", " Просвіта "- центр народницького руху, Карпатські Січові товариства, та інші.
Спочатку українофільський рух виступав за максимальну автономію Закарпаття. В 2 половині 30-х років з складним політичним становищем ЧСР українофіли стають прихильниками збереження цілісності ЧСР на умовах федерації. Українофіли активно виступали на захист української мови, боролися за політичні права й свободи.
В 1937 році організувався рух за самостійну та соборну державу, за незалежність Карпатської України й створення єдиного українського фронту. Біля колиски цього руху стояли Перша Руська (Українська) Центральна Рада, товариство " Просвіта ", Українське студентство Християнська Народна Партія (колишня АЗС), товариства " Січ" та ін.