Отже, Карпатська Січ на середину березня 1939 року була збройною силою, яка хоч і складалася з патріотів, готових до бою за Батьківщину, за українську державність, але булла позбавлена відповідних умов для виконання місії.
Внутрішнє становище Карпатської України бажало кращого.
Економічна криза загострила відносини між політичними силами.
Найбільш гостро на середину березня 1939 р загострилися ситуація між чеською адміністрацією, зокрема командуючими військами генералом Л. Прхалою і властями Карпатської України.
Л. Прхала не приховував свою русофільську орієнтацію і всіляко протистояв автономному уряду. Це вилилося в кілька конфліктів з владою автономії в січні-березні 1939 р. Особливо гострий конфлікт розгорівся 13 - 14 березня в Хусті. Очевидна підготовка угорських військ до нападу, прикордонні інциденти 13 березня зумовили організацію Карпатською січчю оборони. Для цього вночі 13 січня командування Організації Народної Оборони Карпатська Січі вислала делегацію до прем'єра з проханням видати зброю для озброєння загонів січовиків і відправлення їх на фронт.
_________________
1. П. Стерчо .... с. 213
2. Там же .... с.217
3. Вегеш М. М. Карпатська Україна в 1938 - 1939 рр. : Соціально- економічні аспекти - Автореферат дисертації, кандидата історичних наук -- Ужгород. 1994 с.16
Січовики, які зібралися біля будинку влади попали в засідку чеських військ і захопили будинок. Війська генерала Л. Прхали почали бої з січовиками в Хусті, які тривали на протязі цілого дня. Особливо жорсткі бої були за Січову гостинницю та головного коша Карпатської Січі, де січовики зазнали відчутну поразку.
Внутрішній конфлікт напередодні вторгнення угорських військ, конфронтація обох сторін вносила розлад у реальні збройні сили, які могли б протистояти наступу угорців. Уряд А. Волошина не зумів успішно організувати оборону та співпрацю сил ОНОКСу та чеських військ.
О полудні 14 березня стало відомо, що Словаччина проголосила незалежність, і Чехословацька федерація припинила своє існування. Відразу ж угорські війська безпосередньо зосередженні на кордонах почали нападати на територію Карпатської України.
Воєнні дії 14 березня ще не мали характеру загального наступу, а були скоріше перевіркою сил ворога шляхом прикордонних сутичок.
А. Волошин оголосив мобілізацію, звістка про яку одначе була серед населення лише 15-16 березня. Генерала Сватека, який перебував у Сваляві призначено комендантом всіх збройних сил Карпатської України. Фактично ж чеськими військами керував ген. Л. Прхала, і тому ген. Сватек відмовився вислати війська на кордон.
Загін угорських військ спробував захопити 14 березня села Дравці, Баранинці, Часлівці, та Коритяни, що знаходяться недалеко від Ужгорода, але чеські війська, які просувалися в напрямку Словаччини спільно з січовиками здійснили збройний опір і відбили напад.
Січовики здійснили кілька спроб прорватися до Ужгорода, але били відкинуті угорськими збройними силами.[1]
___________________
1. Нариси Історії Закарпаття ..... с. 331
Друга сутичка мала місце в районі с. Велика Добронь і Чомонин Ужгородського району. В окремих місцях угорські війська просунулися на 5-8 кілометрів і досягли сіл Страбічово і Горонда. Сутичка з січовиками і відсутність наказу про наступ зумовило відведення військ до с. Велика Добронь.
Найбільш інтенсивні бойові дії під вечір 14 березня 1939 р. Мали місце навколо Мукачева. Із с.Росвичова угорська армія почала наступ на с. Клячаново, Іванівці, Нове Давидково, Великі Лучки. Друга група військ рухалася в напрямку сіл Кольчино, Чинадієво, Лавки, Підстряловь і Ромочевиця де зустріла жорсткий опір і змушена була відступити до Мукачева. [1]
Подібні військові акції в другій половині дня 14 березня мали місце в районах населених пунктів Шаланки, Чорнотисово, Королево та ін. Незначними сутичками угорське командування намагалося визначити готовність до оборони чеських військ і січовиків. Чеські війська були неготові до оборони по причині виведення військ в напрямку Словаччини, та ще особистим небажанням вступати в військові дії, а січовики по причині нестачі зброї і незначної кількості січовиків.
Наступ угорських військ та розпад ЧСР зумовили потребу організації оборони країни. Вже 14 березня А. Волошин дав письмове розпорядження жандармерії передати зброю в руки Карпатської Січ, однак Чехи не дуже поспішали це робити.
Телеграма з проханням допомоги в боротьбі проти угорської агресії була надіслана 14 березня до чеського уряду. Відповіді на неї не надійшло. Командуючий чеськими військами в Закарпатті Л. Прхала, який загалом вороже ставився до Карпатської Січі, заявив про свою співпрацю з урядом А. Волошина, але майже нічого не зробив для підготовки військ до оборони. [2]
Це також зумовлювалося вказівкою з Праги, яка надійшла вечором 14 березня 1939 р. і в якій рекомендувалося не чинити опору угорській армії та відводити війська через Словаччину та Румунію до Чехії. За вказівкою, треба було здавати зброю угорським, польським та словацьким військам або знищувати її на місцях. [3]
Стало ясно, що ніякої підтримки Карпатська Україна не одержить. Із Праги представник уряду Карпатської України В. Шандор повідомляв, що звертався до дипломатичних представників різних країн, але ніхто не виявив інтересу до подій у Карпатах. [4] Уряд Карпатської України міг розраховувати лише на власні сили Карпатської Січі та всього народу краю.
В такій ситуації у владному будинку зібралася на нараду січова старшина, під головуванням міністра оборони С. Клочуряка. Утворена військова рада оборони держави. Створено штаб військової ради, яку очолили полковник С. Єфремов та К. Гузар, члени - поручники Бабіля, Філо-нович, Парчай, Гулянич, Чорний, Вайда, Щука, Роман - всього 11 чоловік .[1] Штаб створено за наказом міністра С. Клочуряка 15 березня 1939 р. Того ж дня проголошено Організацію Народної Оборони " Карпатські Січі "
регулярною армією Карпато - Української республіки. Головнокомандуючим став А. Волошин. Цей наказ мав вже не так значення внутрішнього, як державно-правового характеру.
З моменту видання цього наказу фактично майже нічого не змінилося в справі внутрішньої організації збройних сил Карпатської України та фактичному керуванні операціями на фронті. Він мав більше значення у державно-правовому розумінні тому, що Карпатська Січ оформилася як регулярна армія.
_____________________
1. Нариси Історії Закарпаття .... с.331
2. П. Стерчо .... с.214
3. В. Гренджа-Донський ..... \ www.litopys.org /grendzh/grendzh_07.htm
4. Нариси Історії Закарпаття .... с.333
Ввечері 15 березня проголошено загальну мобілізацію видану в газеті " Нова Свобода ". В мобілізаційному заклику йдеться мова про скликання всіх колишніх військових старшин, вояків до головної команди війська. В кінці заклик - " ... служили ми цісарям, всяким чужим президентам, то послужіть тепер своєму народові. " [2]
В дійсності зміст цього заклику не дійшов кожної української хати Закарпаття. Народні маси, до яких цей голос дійшов стали масово збиратися на збірних пунктах. Але їм часто відмовляли, мотивуючи відсутністю зброї та уніформи, щоб їх відправити на фронт.
Січовики всю свою активність спрямували для здобуття зброї. Чеські війська при евакуації не хотіли віддавати зброю січовикам. Наприклад, сорок п'ятий піший полк який розташовувався в Хусті, серед подвір'я частини солдати розбивали і палили рушниці, документи, стрілецький порох. [3] Деякі чеські війська вивозили з собою зброю на Словаччину, інші передавали її Румунам, Полякам, Угорцям.
Боротьба за зброю розгорілася на всій території Карпатської України. Січовики створювали гуртки селян, які спиняли Чехів і відбирали зброю. В Хусті до вечора 15 березня вдалося озброїти сотню січовиків їх на фронт. [4]
З Севлюша штаб отримав звістку про роззброєння чехів. Там викладачі Торгової школи і озброїли семінаристів. Семінаристи поряд з сотнею січовиків мужньо оборонялися проти переважаючих сил ворога, але надвечір 15 березня їх опір був зламаний. Біля головної команди в Хусті Румунській поставлено кулемет. До штабу звідусіль надходили звістки про боротьбу з Чехами за зброю. Стало відомо, що генерал Л. Прхала втік з Хуста у невідомому напрямку. До Хуста повернулися січовики, які 14 березня врятувалися з оточення біля січового коша. Вони розповіли, що поручник Силятинський та 80 січовиків обеззброїли жандармів в Велятині, Вишкові, Буштині. З Волівщини прийшла телефонна звістка про подвиги Торунських січовиків, що розбили групу чеських військ в помсту за події 14 березня в Хусті. 25 січовиків на чолі С. Дубика обеззброїли 200 солдатів отримавши 7 кулеметів та 150 рушниць, 40 револьверів, 30 мінометів, 600 гранат, 30 протигазів, 50 тисяч набоїв. [5]
Біля станції в с. Прісполі відбувся бій місцевого населення з Чехами. О п'ятій годині вечора полонили 14 жандармів і забрали всю зброю. Озброєно понад 100 селян. Біля Волового Чеські війська утворили укріплений табір і оборонялися від нападів селян. Здійснивши засідку на чеський конвой, було озброєно 400 селян, які вже через кілька годин розгромили загін польських військ. [1]
Такі приклади показують мужність закарпатців в боротьбі з чеськими військами за озброєння, яке було конче потрібно січовикам в обороні Карпатської України від угорських завойовників.
Внутрішня боротьба між відступаючими чеськими військами і січовиками за зброю для оборони від наступу угорських військ затруднював, і так неорганізовану оборону від агресорів, завдавав шкоди розореним селам.
Політична недалекоглядність, цілковита орієнтованість уряду Карпатської України на Німеччину як протектора, складні внутрішні відносини з чеськими військами, зовнішня агресія Угорщини призвели до краху планів А. Волошина закріпити визнання держави на міжнародному рівні забезпечити оборону її інтересів від агресії Угорщини та зберегти державність карпатських українців.