Отож, з огляду на історичні умови, невдача західних українців у досягненні своїх цілей не була чимось несподіваним. У Східній Галичині, де українці вирізнялися високою організованістю й національною свідомістю, проблема мала насамперед кількісний характер: 3,5 млн. галицьких українців просто не могли протистояти полякам, які в шість разів переважали їх чисельно й були розвиненішими у політичному й соціально-економічному відношенні. Розпочавши боротьбу, галичани розраховували на допомогу з двох джерел: із Східної України, яка мала б надати збройну й матеріальну допомогу, що зрівноважило б перевагу поляків, і від Антанти, яка гучно зобов’язувалась поважати принципи самовизначення й від якої вони сподівались, принаймні, визнання законності українських прагнень.
Сталося так, що Захід віддав перевагу Польщі, поступившись принципами, а східні українці не змогли вберегти власної державності, вже не кажучи про те, щоб допомогти галичанам. Тому галицькі українці, які яскраво продемонстрували здатність до самоуправління, із незалежних від них причин не змогли здобути державності. Це не означає, що вони діяли бездоганно: їхні зусилля підривалися недіяльним керівництвом, бездарним стратегічним плануванням і запізнілою дипломатією на Заході. Однак, якби не величезна перевага поляків, не підлягає сумніву, що Західноукраїнська Народна Республіка посіла б своє місце серед інших нових національних держав Східної Європи.
Список використаної літератури:
“Історія України”. В.Ф. Верстюк, Київ, 1997.
“Історія української державності. Курс лекцій”. В.П. Шевчук, М. Г.
Тараненко, Київ, “Либідь”, 1999.
“Історія держави і права України”. За редакцією професора В. Г. Гончаренка, Київ, “Вентурі”, 1996.
“Історія України”. Д. Дорошенко, Київ, 1993.
“Шляхами віків: довідник з історії України”. М. Котляр, С. Кульчицький, Київ, “Україна”, 1993.
“Історія України”. О. Субтельний, Київ, “Либідь”, 1997.
“Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії”. Т. Гунчак, Київ, “Либідь”, 1993.