Чичерін Георгій Васильович
Георгій Васильович Чичерін народився 12 листопада 1872 року в селі Варта Кірсанівського повіту Тамбовської губернії. Його батько, Василь Миколайович Чичерін, хоч і не займав великих дипломатичних постів, проте протягом 18 років служив і в Головному архіві МЗС Росії, і в російських представництвах в Бразилії, Німеччині, Італії, Франції. Мати, Жоржіна Єгорівна Мейєндорф, родинними зв'язками була пов'язана з відомими російськими дипломатами. Георгій Васильович пізніше писав в автобіографічних замітках, що він "зростав серед всіляких спогадів з дипломатичного миру, дихав цим повітрям". З раннього дитинства він багато читав, вивчав іноземні мови, вже з юних років вільно розмовляв кількома з них. "Всі шляхи відкриті тому, - писав Георгій Васильович, - хто знає головні іноземні мови..." З 1884 року він вчиться в гімназії, спочатку в Тамбові, а потім у Петербурзі. У 1891 році вступив на історико-філологічний факультет Петербургського університету. Після закінчення університету Георгій пішов батьківським шляхом.
У 1898 році Чичерін вступив на роботу в Державний і Петербурзький головний архіви МЗС. Він брав участь у створенні "Нарису історії міністерства іноземних справ Росії", в основному працював над розділом по історії XIX століття, коли міністром закордонних справ був А.М. Горчаков. Знайомство з архівними документами, історичною літературою, мемуарами державних діячів і дипломатів XIX століття допомогло йому в подальшій дипломатичній діяльності. Його перу належить монографія про Горчакова.
На початку 1904 року Чичерін поїхав до Німеччини, де познайомився з соціал-демократами. У Берліні Чичерін увійшов до складу Російського інформаційного бюро. Особливий відділ департаменту поліції в Петербурзі направив 13 квітня 1907 року в Париж завідуючому російською закордонною агентурою розпорядження "з'ясувати деякого Орнатського, який проживає в Берліні...". У відповіді на цей запит значилося наступне: "Псевдонімом А. Орнатський... користувався... Чичерін, племінник відомого історичного діяча Чичеріна. Це - дуже багата людина, яка позичила партії... 12 тисяч марок. Він є одним з натхненників соціал-демократичного бюлетеня, що друкується німецькою мовою в Берліні...".
З 1907 року Георгій Васильович жив у Парижі. Він охоче співпрацював з газетами соціал-демократичного напрямку і брав участь у виданні і поширенні російськомовної газети "Моряк". На початку Першої світової війни Чичерін переїхав до Лондона, де співпрацював з багатьма соціалістичними і профспілковими органами друку. Він також писав статті для газети, що видавалися в Парижі: "Наше слово" під псевдонімом "О" або "Орн" (Орнатський). Його виступи в цей період присвячені проблемам англійського робочого руху.
Після лютого 1917 року Чичерін став секретарем Російської делегатської комісії, яка сприяла поверненню в Росію політичних емігрантів. Він активно виступав проти війни, і в серпні того ж року англійські власті заточили його в одиночну камеру Брікстонської в'язниці - за "антибританську діяльність". Але про Чичеріна пам'ятали в Росії. Багато з керівних діячів партії добре знали Чичеріна по роботі в еміграції і пророкували йому пост голови зовнішньополітичного відомства.
Англійському посольству в Петрограді було відомо, що радянський уряд планує призначити Г.В. Чичеріна на керівний пост у щойно створеному Наркоматі із закордонних справ. 27 листопада 1917 року англійський посол Д. Б'юкенен отримав відповідну ноту НКЗС з вимогою зробити кроки для повернення Чичеріна на батьківщину. Оскільки англійці барилися з відповіддю, радянський уряд припинив видачу виїзних віз для британських громадян, які перебували в Росії, доти, доки Чичерін не буде звільнений.
3 січня 1918 року Чичеріна випустили з Брінкстонської в'язниці і того ж дня він виїхав в Росію. За п'ять днів він був призначений "товаришем Наркома". Після підписання Брестського миру Георгій Васильович в березні 1918 року був призначений виконуючим обов'язки наркома і переїхав у Москву. 30 травня Чичерін стає наркомом.
Його сильною стороною була прекрасна освіта і знання іноземних мов, а слабою - "нестача командирства". Але глава радянського уряду В.І. Ленін його дуже цінував і нерідко брав під захист від необґрунтованих нападок. У вересні 1918 року визначився перший склад Колегії НКЗС, до якої увійшли Г.В. Чичерін, Л.М. Карахан, Л.Б. Каменєв, П.І. Стучка. Однак життя внесло свої корективи, і двоє останніх незабаром вийшли зі складу Колегії. 18 жовтня 1918 року був підписаний Декрет РНК РСФСР про організацію консульств. З ініціативи Чичеріна була створена широка консульська мережа в Китаї, Ірані й інших країнах, у тому числі на території СРСР у вигляді так званих дипагентств.
У рамках Брест-Литовського мирного договору нова Росія встановила дипломатичні відносини з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною. Але тільки в Берліні існувало офіційне дипломатичне представництво. Напівофіційні місії Росії - в Берні, Лондоні і Стокгольмі, тобто в країнах з іншого воюючого табору. Зі всіма керівниками перших радянських дипломатичних представництв Чичерін вів регулярну переписку, давав поради і вказівки. Після поразки білого руху військове і політичне становище Радянської Росії значно зміцнилося. Георгій Васильович приступив до організації роботи Наркомзакордонсправ у мирних умовах.
Протягом трьох років заступником Чичеріна був Л.М. Карахан. Їхня "спільна політична робота" включала і роздуми над перспективами розвитку відносин з окремими країнами, і ведення мирних переговорів, і зустрічі з багатьма політичними діячами Заходу і Сходу. Ось лише деякі її аспекти: мирні переговори з республіками Прибалтики та нашими східними сусідами - Афганістаном, Іраном і Туреччиною і укладення з ними перших рівноправних договорів, участь у першій повоєнній міжнародній конференції в Генуї, підписання знаменитого Рапалльського договору з Німеччиною, що означав прорив дипломатичної й економічної блокади, участь в роботі Лозаннської конференції по підготовці мирного договору з Туреччиною і встановленню режиму Чорноморських проток, підписання в 1925 році в Парижі радянсько-турецького договору про ненапад і нейтралітет та підписання такого ж договору в 1927 році з Іраном тощо.
Готуючись до економічної конференції в Генуї, Чичерін включив до складу делегації найкращих економістів. Всі дні, з 10 по 16 квітня 1922 року, в Генуї були заповнені засіданнями, переговорами, зустрічами. Чичерін пояснював, що Радянську Росію і капіталістичні країни розділяють погляди на долю світу, а приїхала радянська делегація для того, щоб встановити ділові відносини з торговельно-промисловими колами всіх країн, і якщо її умови будуть прийняті, то контакт буде можливим. Відразу ж стало ясно, що Радянська Росія не буде сплачувати борги так просто, а погодиться на це лише в тому випадку, якщо борги ці будуть компенсовані кредитами, які підуть на відновлення народного господарства. Чичерін зажадав визнання радянських контрпретензій, встановлення миру на кордонах Радянської Росії, юридичного визнання Радянського уряду. І нарешті, Чичерін висунув пропозицію про загальне роззброєння і мирне співіснування.
Тоді, в 1922 році, головною подією в рамках Генуезької конференції стало підписання Рапалльського договору між Росією і Німеччиною. Це був перший для післяреволюційної Росії договір з однією з провідних європейських держав - Німеччиною, прорив ізоляції, що означав для обох, перехід до масштабної взаємної торгово-економічної і політичної співпраці. Дві держави домовилися визнати один одну де-юре і встановити дипломатичні відносини, відмовитися від взаємних претензій, взаємно надати режим найбільшого сприяючого. Нарком зіграв провідну роль у виведенні Росії з міжнародної ізоляції, настанні смуги дипломатичного визнання нашої країни.
Чичерін мав феноменальну пам'яттю і здібності до іноземних мов. Він вільно читав і писав на основних європейських мовах, знав латинь, староєврейську, хінді, арабську. Секретар Чичеріна Короткін розказував, що в Польщі і прибалтійських країнах "він виголошував промови мовою держави, в якій знаходився". Майже як легенду переказують той випадок, коли він виступав в Генуї французькою і тут же сам блискуче переклав її на англійську.
Згадують і про те, що Георгій Васильович підписав разом з німецьким міністром Ратенау Рапалльський договір на німецькій мові без російського перекладу.
А блискучі, енциклопедичні знання Чичеріна в усіх областях, його найвища інтелігентність увійшли в історію російської і міжнародної дипломатії.
У першій половині 1921 року сформувалася загалом структура НКЗС, яка проіснувала з деякими змінами до початку Другої світової війни. Чичерін пропонував створити відділи по основних країнах, укріпити економіко-правовий відділ і відділ друку й інформації, в тому числі старими фахівцями.
Георгій Васильович очолював радянську делегацію на конференції в Лозанні, де зайнята ним принципова позиція сприяла подальшому розвитку руху народів Сходу за національну незалежність.
Однак внутрішня дипломатія нерідко забирала більше часу і нервів, аніж дипломатія зовнішня. Колишній радянський дипломат Г.З. Беседовський, який залишився в Парижі в 1929 році, визнавав, що "Чичерін був, безсумнівно, видатною фігурою, з великим державним розмахом, широким кругозором і розумінням Європи". "Перші роки НЕПу, - відмічав Беседовський, - особливо пробудили ентузіазм роботи у Чичеріна. У ці роки навіть постійні інтриги Літвінова не вбивали в ньому волі до роботи".
Багато що змінилося для Чичеріна у зв'язку з відходом В.І. Леніна в кінці 1922 року від активної політичної діяльності. Спадкоємці Леніна почали запеклу боротьбу за лідерство і владу в партії і державі.
М.М. Літвінов зумів правильно оцінити співвідношення сил і підтримав Сталіна. "Почавши з 1923 року запеклу боротьбу з Чичеріним, - писав Беседовський, - Літвінов вів цю боротьбу, не вибираючи засобів. Він відкрито третирував Чичеріна перед чиновниками Наркомзакордонсправ, відміняв його розпорядження, закреслював на офіційних доповідях його розпорядження і ставив свої. Весь апарат Наркомату брав участь у цій боротьбі, розділившись на дві групи: "чичеринців" і "літвіновців", причому обидві групи вели боротьбу, дуже мало піклуючись про інтереси роботи". У НКЗС ці групи називалися "західниками" і "східняками".