Суть розбіжностей між "західниками", яких підтримувало багато діячів Комінтерну, і "східняками" полягала в тому, що перші орієнтувалися на швидку перемогу "світової революції" передусім в передових країнах Європи і США та розраховували на підштовхування революції в слаборозвинених країнах, передусім в країнах - сусідах СРСР. Інша група "дотримувалася, - зі слів працівника апарату Комінтерну Г.І. Сафарова, - того погляду, що ні в Туреччині, ні в Персії, ні на Близькому і Середньому Сході взагалі комуністичний і робочий рух не має право на існування, що, діючи в розріз з цим, Комінтерн "займається авантюрами". Вони виступали проти "радянизації Туреччини" й інших країн. Не випадково Чичерін ще в червні 1921 року в інструкції повпреду в Афганістані Ф.Ф. Раськольникову застерігав його від "штучних спроб насадження комунізму в країні, де умов для цього не існує".
У вересні 1928 року Чичерін поїхав лікуватися за кордон. Він ще був наркомом, зустрічався з німецькими політиками, але вже знав, що на роботу в НКЗС не повернеться. Йому було важко зважитися на цей крок, і він його відтягав. У так званому "заповіті" новому наркому (яким, він вважав, буде В.В. Куйбишев) Георгій Васильович писав: "З 1929 року були відкриті шлюзи для будь-якої демагогії і всілякого хуліганства. Тепер працювати не треба, треба "боротися на практиці проти правого ухилу", тобто морі склок, підсиджувань, доносів. Це жахливе погіршення держапарату особливо чутливе у нас, де справи не чекають... Не можна відстрочити міжнародні справи. Демагогія в наших "громадських організаціях" стала зовсім нетерпимою. Здійснилася диктатура язикочешучих над працюючими. У січні 1930 року він повернувся в Москву. 21 липня Президія ЦВК СРСР задовольнила прохання Чичеріна і звільнила його від обов'язків наркома.
Чималу роль в житті видатного дипломата відіграла журналістика. Брестський мир, Громадянська війна й інтервенція, Генуезька і Локарнська конференції, відносини з країнами Сходу - ці і багато інших подій стали предметом досліджень Чичеріна-журналіста.
Георгій Васильович любив і розумів музику. Йому належить цікаве дослідження творчості Моцарта. "Для мене Моцарт, - признавався він, - був кращим другом і товаришем всього життя". У травні 1930 року, посилаючи брату Миколі книгу, Георгій Васильович писав: "У мене була революція і Моцарт, революція - справжня, а Моцарт - передчуття майбутнього..."
Чичеріна нерідко називають "рицарем революції". Сім'ї він не мав, жив в приміщенні НКЗС. Георгій Васильович так визначав якості свого характеру: "Надлишок сприйнятливості, гнучкість, пристрасть до всеосяжного знання, ніколи не знати відпочинку, постійно бути занепокоєним". Йому доводилося працювати по двадцять годин на добу. Сильна перевтома зрештою позначилася на його здоров'ї. Він помер 7 липня 1936 року.
Радник німецького посольства Густав Хильгер, який неодноразово зустрічався з Чичеріним, писав: "Цей маленький чоловічок вмів представляти інтереси своєї країни на міжнародних конференціях з таким великим достоїнством, такою чудовою ерудицією, блискучим красномовством і внутрішньою переконаністю, що навіть його противники не могли не ставитися до нього з повагою".