· 30 жовтня НАТО починає контрольні польоти над Косово
· 13 листопада НАТО приймає рішення про розгортання 1700 військових у Македонії з метою надання допомоги, у разі потреби спостерігачам ОБСЄ в Косово,
1999 рік
· 15 березня виявлені тіла 45 албанців у Рачаке. Белград говорить про убивство в ході бойових дій терористів з ОАК, експерти заявляють про «злочин проти людяності»,
· 29 січня Контактна група виступає з твердою вимогою до Белграда і Приштині розпочаті мирні переговори не пізніше 6 лютого. Як основу пропонують 10 принципів, серед яких – повага територіальної цілісності Сербії і Югославії і виділення краю Косово істотної автономії,
· 7-23 лютого переговори в Рамбуйє між делегаціями уряду Сербії і косовських албанців про врегулювання на мирній основі. На останньому етапі США передають сторонам, що переговорюються, додаткові документи (які передбачають уведення військ НАТО), що офіційно не обговорювалися Контактною групою. США, підтримані всіма членами Контактної групи крім Росії вимагають підписання всього пакета документів,
· с 15 березня проходить другий раунд переговорів у Парижеві по врегулюванню в Косово. Переговори закінчилися нічим, підписала документи тільки албанська сторона.
· 24 березня блок НАТО почав першу фазу союзницької операції «Союзна сила», почалося бомбардування цілей у Сербії і Чорногорії. Белград оголосив про розрив дипломатичних відносин з чотирма ключовими країнами НАТО – США, Великобританією, Німеччиною і Францією.
· 16 квітня заява Ради по зовнішній і оборонній політиці Росії, у якому бомбардування Югославії розцінювалися як агресія НАТО проти суверенної держави. У ньому говоритися про те, що «якщо Росія втягнеться в конфлікт, ймовірна і сама небезпечна ескалація – на рівень глобального конфлікту». Це був один з численних документів осудливих агресію, прийнятих у Росії.
· 23 квітня виповнюється місяць із дня початку операції «Союзницька сила», що не увінчалася успіхом. На територію Югославії скинуто 5 тисяч тонн бомб, випущено 1500 крилатих ракет, убито близько 500 цивільних облич, близько 4 тисяч одержали поранення. У Вашингтоні відкривається ювілейний самміт НАТО, присвячений до 50-річчю організації і присвячена нової концепції НАТО, що передбачає самостійність воєнних дій альянсу на Європейському континенті. Єврокомісія затверджує заборону на постачання нафтопродуктів у СРЮ.
· 27 квітня в Москві проходять російсько-американські консультації по Югославії, при участі заступника держсекретаря США Телботта і спецпредставника президента РФ по Югославії Черномирдіна. НАТО продовжує наполягати на висновку з Косово усіх військ і поліції СРЮ і введенні 30 тисячного натовського контингенту. Президент США повідомляє про призов на службу резервістів. НАТО заявляє про збільшення військового контингенту в прикордонних районах до 55 тисяч.
· 6 травня проходить нарада міністрів закордонних справ «великої вісімки» у Бонні - по розгортанню в Косово міжнародних сил, по забезпеченню безпеки під егідою ООН. Офіційно оголошено сім принципів, з якими погодилася і Росія і країни НАТО.
· 7 травня ракети НАТО попадають у будинок посольства Китаю в Белграді (3 китайських журналісти загинули, 20 громадян КНР поранені). Пекін вимагає розслідування й офіційного вибачення.
· 10 травня в Гаазі починається слухання по позові Белграда до 10 країн НАТО, що приймають участь у бомбардуваннях Югославії. Представник СРЮ в Міжнародному суді заявляє, що за час бомбардувань загинуло 1,2 тисячі мирних жителів, більш 4,5 тисяч одержали поранення
· середина травня – пророблення планів наземної операції НАТО проти Югославії
· 2 червня Міжнародний суд ООН у Гаазі відхилив позов Белграда до країн НАТО, обвинуваченим СРЮ в порушенні міжнародного права. За результатами тривалих переговорів Черномирдін і Ахтісаарі вилітають у Белград, де представили Мілошевичу останній варіант «мирного плану», що фактично повторює умови НАТО.
· 3 червня парламент Сербії схвалив «мирний план» Черномирдін - Ахтісаарі, заснований на натовському трактуванні принципів «вісімки»: вивід військ і поліцейських СРЮ, міжнародна присутність зі значною участю НАТО під єдиним командуванням. Російські військові жорстко заявляють про незгоду з тим, що російські миротворці будуть знаходитися під командуванням НАТО, відносини з який у Росії «заморожені».
· 7 червня зривши переговорів між югославською владою і НАТО, серби припинили діалог у знак незгоди з вимогою вивести військовий контингент протягом тижня, а не 14 днів як передбачено планом, а також не погодилися підписати не тільки військове, але і політична угода з НАТО
· 8 червня глави МЗС «вісімки» на екстреному засіданні погоджували текст проекту резолюції СБ ООН. Прийнято рішення «про розміщення в Косово під егідою ООН цивільної присутності і присутності по забезпеченню безпеки». Формулювання про військову присутність НАТО не включені в текст резолюції, хоча згадування про нього є в додатку до резолюції, а саме в плані Черномирдіна - Ахтісаарі
· 9 червня підписана угода між сербськими і натовськими військовими на границі Югославії і Македонії
· 10 червня почався висновок військових і поліцейських з Косово. Генсек НАТО Солана віддає наказ про припинення бомбардувань. СБ ООН приймає резолюцію про розгортання в Косово цивільного контингенту і забезпеченні міжнародної присутності по безпеці в Косово. Представники ОАК заявили, що не складуть зброю в тих місцях, де будуть знаходитися російські миротворці. Починаються переговори російських і американських військових про розгортання миротворчих сил у Косово, про синхронне введення російських і американських військ.
· 11 червня представник НАТО заявляє, що відповідно до запевнянь Москви, російські миротворці не ввійдуть у Косово першими. Британський контингент, приведений у стан підвищеної готовності для введення в Косово після цього приділяється на вихідні позиції. Переговори російських і американських військових припиняються. Росію не влаштовує пропозиція розмістити її контингент в американському секторі Косово і що «вони повинні дислокуватися в північних районах Косово для захисту проживаючих там сербів»
· 12 червня вночі рота російських десантників входить у Приштину і займає аеропорт Слатіна. Ранком британські вертольоти з десантниками перетинають границю, уводиться британський і французький контингент і контингент США. Представник НАТО заявляє, що «не випробують занепокоєння з приводу прибуття в Приштину російських миротворців». Угорщина відмовляється надати Росії повітряний коридор для перекидання її миротворців. Пізніше відмовлять Румунія і Болгарія.
· 19 червня РФ і США на переговорах погодили питання про роль Росії в миротворчій операції в Косово. Російські миротворці будуть мати зони своєї відповідальності в американському, французькому і німецькому секторах, а також у районі Косово Поля. Аеродром Слатіна буде знаходитися під спільним контролем
· 20 червня Клінтон і Єльцин на зустрічі в Кельні офіційно оголосили про рішення питання про роль Росії у врегулюванні конфлікту в Косово. Генсек НАТО Солана повідомив про формальне припинення операції «Союзницька сила» проти Югославії.
· 21 червня ОАК підписала з НАТО угоду про роззброювання. У Косово виявлені масові поховання албанців. Одночасно починаються масове насильство з боку ОАК у відношенні сербів, росте потік біженців-сербів з Косово.
3. Аналіз Югославської кризи
Югославська криза виникла не раптом, а виросла із тривалого регіонального конфлікту, що потенційно міг перерости в глобальний конфлікт. Глобальний характер конфлікти приймають, коли їхня нерозв'язаність являє загрозу для всього людства («холодна війна», погроза третьої світової війни).
Косовський конфлікт – це складова частина серії балканських конфліктів, зв'язаних з розпадом Югославії на самостійні держави: СРЮ (федерацію Сербії і Чорногорії), Боснію і Герцеговину, Словенію, Хорватію і Македонію. По суті це внутрішній конфлікт між центральною владою Союзної Республіки Югославії і збройних сепаратистів провінції Косово і Метохія. В основі конфлікту лежить протистояння двох етнічних груп, сербів, що складають основне населення СРЮ, і албанців, що складають більшість населення провінції і користаються підтримкою ззовні. Ціль керівництва СРЮ, підтримуваного більшістю сербських населень, — збереження територіальної цілісності держави. Ціль албанських сепаратистів – здійснення прав на самовизначення з наступним ймовірним приєднанням до Албанії.
У результаті тривалого процесу переростання конфлікту в збройне зіткнення сторін і неможливості світового співтовариства примирити сторони і знайти рішення кризи мирним шляхом, криза переріс у воєнні дії НАТО проти СРЮ. Рішення про початок війни було прийнято 21 березня 1999 р. Радою НАТО – регіональною військово-політичною організацією 19 держав Європи і Північної Америки. Рішення про початок операції прийняв Генеральний секретар НАТО Солана відповідно до наданого йому Радою НАТО повноваженнями. Як підставу для застосування сили назване прагнення запобігти гуманітарній катастрофі, викликану політикою геноциду, проведеної владою СРЮ стосовно етнічних албанців. Операція НАТО «Союзницька сила» була почата 24 березня 1999 р., припинена 10 червня, закінчення операції – 20 липня 1999 р.. Тривалість активної фази війни – 78 доби. Брали участь: з одного боку – військово-політичний блок НАТО, представлений 14 державами предоставившими збройної чи сили територію, повітряне простір надали нейтральні країни Албанія, Болгарія, Македонія, Румунія; з іншого боку — регулярна армія СРЮ, поліція і нерегулярні збройні формування. Третя сторона – Визвольна армія Косово, що представляє собою сукупність напіввійськових формувань, що використовують бази поза територією СРЮ. Характер воєнних дій являв собою повітряно-морську наступальну операцію з боку НАТО і повітряно-оборонну операцію з боку СРЮ. Силами НАТО було завойоване панування в повітрі, бомбовими і ракетними ударами по військових і промислових об'єктах була знищено: нафтопереробна промисловість і запаси палива, порушені комунікації, зруйновані системи зв'язку виведені тимчасово з ладу енергетичні системи, зруйновані об'єкти промисловості й інфраструктури країни. Утрати серед цивільного населення склали 1,2 тисяч убитих і 5 тисяч поранених, близько 860 тисяч біженців.