Причому цей міжнародний статус Польща повинна було як би «успадковувати» від Російської імперії, що дозволило б їй «змити ганьбу підпорядкування Росії». Тим більше що Громадянська війна в Росії давала надії на здійснення подібних планів.
Разом з тим події 1920 р. показали, що реалізувати в повному об'ємі як польські, так і радянські плани неможливо, і сторонам довелося йти на компроміс. Нарешті вони поглянули один на одного як рівні, що і відобразили хід переговорів про світ і Ризький договір. Територіальне питання було вирішено між Москвою і Варшавою класичним шляхом компромісу сили. Радянсько-польська межа була визначена довільно по конфігурації лінії фронту, що випадково склалася. Ніякого іншого обґрунтовування ця нова межа не мала, та і не могла мати. Одержавши 1/2 території Білорусі і 1/4 України, що сприймалися як призначені для полонізації «дикі околиці», Польща стала державою, в якій поляки складали лише 64% населення. Хоча сторони відмовилися від взаємних територіальних домагань, ризька межа стала непереборним бар'єром між Польщею і СРСР. Як справедливо відзначила І.В. Міхутіна, «все це створило грунт для нових конфліктів і в найближчі десятиліття тінню лягло на радянсько-польські відносини. Ситуація взаємного недовір'я, політичної підозрілості, психологічній неприязні одержала трагічний дозвіл в пролозі Другої світової війни»[13, c. 248-249].
З погляду радянської сторони, ризька межа була найзручнішим рубежем для вторгнення в СРСР, що не мав ніяких природних перешкод до Дніпра. У результаті «панська» Польща сприймалася радянським керівництвом як потенційний супротивник № 1. Тому західна межа СРСР зміцнювалася як ніяка інша і в 1920-х, і в 1930-х роках. Прагнення Варшави до домінування в Східній Європі сприймалося в Москві як підготовка військово-політичного союзу на західних радянських межах, реалізація ідеї «санітарного кордону» проти нього. В цій думці Кремль укріплювало і постійне відхилення польською стороною будь-яких радянських пропозицій, направлених на зниження взаємної підозрілості. З свого боку польське керівництво побоювалося подібними поступками показати свою слабкість і, природно, демонструвало «силу» і в Прибалтиці, і в Румунії.
Для радянської сторони 1920 р. став не меншим визначним, ніж для польської. Польське вторгнення в умовах явного згасання Громадянської війни в Росії підтвердило всім відому істину про те, що для слабкого всякий сусід — небезпечний ворог. Люди різних політичних поглядів наочно переконалися в наявності реальної зовнішньої загрози, а результат радянсько-польської війни укріпив загальне прагнення до відродження могутньої держави у вигляді СРСР. Абстрактне «капіталістичне оточення» отримало своє реальне втілення в особі Польщі — «улюбленого дітища» Антанти і «головної опори» Версальської системи в Європі. І з тією, і з другого боку всі ці фобії і пропагандистські стереотипи всіляко підтримувалися і насаджувалися, і польське, і радянське керівництво пройшло горнило війни 1919—1920 рр. Абстрагуючись від цієї дійсності, взагалі неможливо зрозуміти загальні тенденції радянсько-польських відносин 1920—1930-х рр.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Ольшанский П.Н. Рижский договор и развитие советско-польских отношений 1921—1924 гг. М., 1974.
2.Польско-советская война. Ч. 1, 2.
3.Документы и материалы по истории советско-польских отношений (далее — ДМИСПО). Т. 1. М., 1963.
4. Мирный договор между Россией и Украиной, с одной стороны, и Польшей — с другой от 18 марта 1921 г. // Документы внешней политики СССР. Т. 3. М., 1959.
5. Договор между Союзом ССР и Польской Республикой о советско-польской государственной границе от 16 августа 1945 г. // Правда. 1945. 17 августа.
6.Михутина И.В. Некоторые проблемы истории польско-советской войны 1919—1920 гг. // Версаль и новая Восточная Европа.
7.Залусский 3. Пути к достоверности{Наленч Д., Наленч Т. Юзеф Пилсудский — легенды и факты. Пер. с польск. М., 1990.
8.Гриф секретности снят: Потери Вооруженных Сил СССР в войнах, боевых действиях и военных конфликтах: Статистическое исследование. М., 1993. С. 34; Мыхутина И.В. Так сколько же советских военнопленных погибло в Польше в 1919—1921 гг.? Новая и новейшая история. 1995. № 3.; Костюшко И. И. К вопросу о польских военнопленных 1920 года Славяноведение. 2000. № 3.; Дайнес В.О. Россия — Польша. Работа над ошибками Независимая газета. 3 ноября 2000 г.; Филимошин М.В. «Десятками стрелял людей только за то, что... выглядели как большевики»{Военно-исторический журнал. 2001. № 2.
9.Почс К.Я. «Санитарный кордон». Прибалтийский регион и Польша в антисоветских планах английского и французского империализма (1921—1929 гг.). Рига. 1985.
10.Скляров С.А. Определение польско-украинской границы на Парижской мирной конференцииВерсаль и новая Восточная Европа. М., 1996.
11.Мельтюхов М.И. Советско-польские войны. Военно-политическое противостояние 1918-1939 гг. — М.: Вече, 2001.
12.Горлов С. А. Советско-германский диалог накануне пакта Молотова — Риббентропа. 1939 // Новая и новейшая история. 1993. N 4.
13.Михутина И. В. Польско-советская война 1919—1920 гг.