Вже на початку своєї діяльності Мідхат-паша мав можливість детально ознайомитися з адміністративною машиною Османської імперії, побувши в самих різних областях країни з інспекційними цілями. Все це давало йому багатий матеріал для міркування про шляхи розвитки країни.
Початок його політичної кар’єри співпало за часом із початком періоду історії Туреччини, відомого за назвою танзимата. У цій атмосфері реформ проходила служба Ахмеда Мідхата в турецьких канцеляріях столиці. Будучи секретарем протокольного відділу Вищої юридичної ради, він звернув на себе увага Мустафю Решид-паши, що, мріючи про продовження справи реформ, готував собі гідних спадкоємців і тому збирав навколо себе талановиту молодь, що співчувала його поглядам. У наслідку Мідхат-паша позитивно оцінював цю діяльність турецького реформатора періоду танзимата.
Вже сама по собі робота у Вищій юридичній раді, що займалася підготуванням законопроекту юридичних постанов у дусі реформ, утягувала Мідхата в коло інтересів турецьких реформаторів. Достатньо по тому часу утворений, спроможний до адміністративної діяльності чиновник, Ахмед Мідхат, безумовно, виділявся в середовищі людей, що оточували Решид-пашу. І хоча ми не маємо ніяких письмових свідчень про погляди Мідхата в той період, можна з великим ступенем точності говорити про те, що в цей час Мідхат співчував їхній діяльності. У противному випадку важко пояснити те заступництво і підтримку, що робив Мідхату Мустафа Решид паша.
Лідер турецької реформації цього періоду єдиний шлях порятунку країни бачив у тому, щоб ліквідувати середньовічні інститути в державному устрої Османської імперії, гарантувати права особистості й одночасно усунути привід для іноземного втручання в справи держави.
Очевидно, Мідхат належав до ще нечисленного в ту пору представникам османської бюрократії, що виявляли цікавість до капіталістичного підприємництва і, розташовуючи визначеними засобами, були готові вкладати їх у ті або інші підприємства. Рекомендується, що таким шляхом формувався своєрідний соціальний тип, якому призначено було стати в конкретно-історичних умовах Османської імперії одним з елементів прошарку турецької національної, що укладається, буржуазії.
Переконання в необхідності проведення в Османській імперії реформ значно поздоровіло в Мідхата після його поїздки в Європу. На жаль, ми дуже мало знаємо про цей період життя Мідхата. Відомо лише, що він відвідав ряд європейських столиць (Париж, Лондон, Відень, Брюссель) для того, щоб, за його словами, удосконалити знання французької мови. У своїх спогадах він писав, як «поглядом учня дивився на культурні досягнення Європи і по можливості вивчав причини цих досягнень».
Контраст тим часом, що побачив Мідхат у Європі, і тим, що бачив у своїй країні, уразив його і зміцнив впевненість у необхідності в Туреччині активних реформ.
Це переконання Мідхата відбилося в його діяльності в Болгарії, Іраку і Сирії.
Одну з основних причин слабості, відсталості, спаду Османської імперії Мідхат-паша бачив у тому, що вона «через брак людей, спроможних визнати перевагу здійсненого прогресу і змусити країну зробити крок уперед, залишилася нерухомої і ні в чому не змінила своїх старих інститутів, що самі, варто сказати це, виявилися в стані дезорганізації, так що зміна системи стало неминучим». Мідхат-паша вважав, що Османська імперія поступово занепадала і ставала другорядною державою тому, що турки, не реформувавши своїх державних інститутів, не змогли одержати тих свобод, «під дахом яких росла і піднімалася європейська цивілизації. Мідхат писав, що в XVIII в. європейські держави домоглися прогресу у своєму розвитку, чого не змогла зробити Османська імперія. Османські піддані «перебували в стані неуцтва і бідності». Чинником, що збільшував, на думку Мідхата, це положення, явилася виняткова строкатість населення держави в національному і релігійному відношеннях. При наявності розбіжностей між османськими підданними імперія піддавалася небезпеки поділу. Саме вона і викликала, на думку Мідхата, поява закону, що одержав назву «танзимат-и хайрийк» («благодійна реформа»), автором якого явився Мустафь Рашид-паша.
Суть цього закону Мідхат-паша визначав як забезпечення «рівного і справедливого відношення до самим різноманітним подданнім держави», що повинно було явитися початком проведення в Османській імперії різноманітних перетворень «перед особою Європи».
На думку Мідхат-паши, усе, що пов’язано з областю керування державою, поступово і неминуче повинно змінюватися під впливом подій. Він писав у своїй доповідній записці на ім’я султана Абдул Азиза: «Природно, що справи і питання, пов’язані з будь-яким принципом і любою частиною державного керування, змінюються під впливом події, що відбуваються щодня і щогодини» У своїй же записці Мідхат писав, що поступові зміни і поява усе нових норм служили причиною видання султанських законів, котріе визначали подальші нитки розвитку країни.
Уявлення Мідхата про свободу навіяні політичною доктриною Монтеск’є, що писав, що суть політичної свободи складається не в тому, щоб робити, що хочеш, а в том. щоб робити те, що наказують закони: свобода є право робити те, що дозволено законами».
Розвиваючи свою думку про значення свободи, Мідхат-паша писала «Людина, що одержує свободу, з одного боку, відчуває розмір і широту своїх спроможностей і, а з іншого боку - безпека особистості і прав свободи в рамках закону. У зв’язку з цим його старання збільшуються, і він, роблячи успіхи в науковому і практичному відношенні, намагається відрізнитися шляхом придбання і розширення своїх знань. Другі роблять краще його звичаї і вдачі, а також роблять більш повним його щастя. І, у результаті своєї ретельності і праць, він хоче, природно, домогтися кращого»..
Проте здійснення всього цього можливо при одній істотній умові, відзначає Мідхат, - за умови «порядку громадської організації», а то кожна людина, що живе по правилах свободи, «насамперед бажає, природно, щастя і порядку для того осередку товариства» членом якої він являєте При цьому «вільна людина бачить власну користь у користі товариства, він так само радіє благу і користі своєї батьківщини і співвітчизника, як своїй власній користі, а тому, - помічає Мідхат,-такі похвальні моральні якості, як любов до батьківщини, ревне відношення до інтересів нації, патріотизм героїзм, порозуміння є результат і слідство властивостей і якостей, що ведуть свій початок від особистої свободи». Колишня велич і перемоги древніх римлян і греків Мідхат-паша пояснює «патріотичною старанністю і національним патріотизмом, що існував завдяки свободі». Таким чином, у судженнях Мідхата про свободу особи, про її значень для прогресивного розвитку товариства чітко просліджується вплив ідей великого французького просвітителя Монтеск’є. Відзначимо при цьому, що Мідхат-паша прямо писав про те, що знаком із творами французького філософа.
Намагаючись пояснити причини відсталості Османській імперії в порівнянні з європейськими країнами, Мідхат-паша писав, що згуртованість і ревне відношення до інтересів батьківщини, властиві європейським народам, безпека і процвітання їхніх країн - результат політичних законів, заснованих на принципах свободи і рівності. Але цей принцип не одержав свого втілення в Османській імперії. На думку Мідхата «якби принцип свободи і рівності був здійснений, якби мусульмани, як і немусульмани, стали володарями рівних цивільних і особистих прав, якщо б усі, починаючи з пастуха і закінчуючи султаном, підпорядковувалися загальному закону, кожний знав би ступінь своєї свободи і повноважень. Якби все це здійснювалося, почуття і погляди обох сторін зосередилися б на загальній користі. Свобода кожного і кожної общини забезпечила їй свободу релігійних справ від яких би те ні було зазіхань, не залишилося би місця для опозицій, ворожнеча і суперництва між різноманітними групами населення. У них, природно, виникнуло б бажання служити справі зміцнення єдності, добробути батьківщини, збільшувати силу і міць держави, підданими якого вони є». Тобто одержало би здійснення усе те, що «ми спостерігаємо в цивілізованих націй». Таким чином, висовуючи ідею політичної свободи, Мідхат-паша зв’язував її насамперед із цивільною свободою, із забезпеченням прав усім членам товариства, незалежно від їх релігійної або соціальної приналежності. Забезпечення політичної і цивільної свободи всім членам товариства розглядалася Мідхат-пашою як найважливіша умова дозволу національного питання і запобігання розпаду і розчленовування Османської імперії. У цьому відмінність політичних гасел свободи і рівності, що висувалися Мідхат-пашой, від тих, що висували французькі просвітителі. Ідею рівності останні протиставляли становим привілеям. І водночас не можна не відзначити, що в Туреччині гасло свободи і рівності були об’єктивно спрямовані проти ідеології османського феодально-клерикального товариства.
Відсталість Османської імперії Мідхат-паша зв’язував також із хибами її системи утворення і темнотою і неосвіченістю мас. Він писав: «У той час як прогрес Європи, що викликає подив світу, є результатом законів і утворення, відсталість народу нашої країни виникає з хиб системи утворення».
Як уже неодноразово відзначалося, Мідхат-паша вважав цілком необхідними заходи, що сприяли б росту освіченості серед широких мас населення як мусульманського, так і немусульманського. Він відзначав слабкий розвиток шкіл турецьких у порівнянні зі школами нетурецьких народів імперії, а тому вважав за необхідне збільшення асигнувань на розвиток народного утворення турок, боровся за сприяння самого турецького населення справі утворення, ставлячи в приклад християн.
Справа в тому, Мідхат вважав украй невигідним для скарбниці збір податків за допомогою особливих чиновників уряду.
Діяльність самого Мідхата не полегшила податкового тягаря трудящих, тому що він прагнув, як було показано, вичавити з платників податків усе можливе, домагаючись високих надходжень у скарбницю, щоб якоюсь мірою сприяти дозволові фінансової кризи держави. Крім того, варто врахувати, що діяльність Мідхата у вілайетах не одержувала майже ніякої фінансової підтримки уряду, у зв’язку з чим він у ряді випадків був змушений самостійна знаходити засоби для фінансування заходів спрямованих на розвиток продуктивних сил турецького товариства. Так конкретні обставини часом створювали відверте протиріччя між теоретичними викладками і практичними діями Мідхата.