Міністерство освіти і науки України.
на тему:
“Вибори та їх роль в політичному житті”.
2001р.
План.
1. Вступ.
2. Вибори як індикатор і чинник національної інтеграції.
3. Передвиборча і виборча компанії.
4. Електоральна поведінка громадян.
5. Вибори народних депутатів України.
6. Демократичні вибори.
7. Вибори президента України.
Вступ.
Питання про вибори є актуальними в наш час, оскільки відіграють неабияку роль в політичному житті. До цього питання звертаються багато вчених, політиків і намагаються вияснити проблеми, які були і є на сьогоднішній час актуальними. Такими питаннями займаються:
1) Олександр Нельма, який у своїй статті: Вибори, як індикатор і чинник національної інтеграції (Теорія етносу. Курс лекцій. – Київ, 1997, // Нова політика №6 (26), 1999), дає відповідь на багато питань, які його хвилювали його в першу чергу, і які не можуть залишитися байдужими для всього суспільства. Це питання щодо основних концептуальних засад виборчого процесу в Україні, національної інтеграції, громадськості виборів, президентських виборів. Дає відповідь на питання не тільки хто був обраний Президентом України, але й з‘ясовує ті обставини, де хто і як його обрав. Тобто у його монографії викладені більш детальні й широкі погляди на етнічні та націотворчі процеси.
2) Процьків М. // Молода нація. – 1999. - №10. Вибір, вибори та політична комунікація // Політика, політичні науки. – 1999. - №9, Київ.
Об‘єктом статті є передвиборча кампанія як форма політичної комунікації.
3) Дзюба Н.// Маркетинг и реклама. – 1999. - №1(29). Передвиборча компанія: з чого почати?// Політика політичні науки. - №4. – Київ - 1999.
4) Хома НЕ.М. // Наук. зап. Укр. акад. друкарства – 1999. – вип., Мотивація електоральної поведінки громадян, // Політика, Політичні науки. - №8, - Київ, 1999.
Він розкриває питання дослідження мотивації поведінки особи у виборчому процесі, а також завдання мотивації голосування виборців та певних кандидатів.
5) Вілена І. // Наук. вісн. Укр. Фін. – екон. ін-ту – 1998. - №2(3)
До питання про умови ефективності демократичних виборів, // Політика, Політичні науки. - №3, - Київ, 1999.
6) Ващенко К. // Вісн. Терноп. Держ. Техн. Ун-ту. – 1998. – Т3, чис.2. Технології організації та проведення демократичних виборів: світ і Україна.
7) Хініч М., Хіменко В., Оре щук П. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. - №2. Просторовий аналіз парламенських виборів 1998 року в Україні. // Політика. Політичні науки. - №10, - Київ, 1999.
Мета статті – переконати в доцільності широко застосованої методики аналізу електоральних процесів, цінність якої полягає в тому, що вона безпосередньо спирається на теоретичну парадигму дослідження виборів – просторову модель голосування.
Основними концептуальними засадами виборчого права в Україні, що викладені в Конституції нашої держави, є:
1) його загальність, поширення на всіх без винятку громадян України, які мають право голосу;
2) його рівність, передбачення однаковості застосування до всіх виборців і будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження прав громадян України забороняються;
3) прямота його дії, тобто не може проголосувати замість громадянина;
4) його таємність.
Перелічені засади стосуються здебільшого реалізації активного виборчого права, тобто права обрати. Однак під час надзвичайно обраної кампанії точиться за найефективнішу реалізацію й пасивного виборчого права, тобто права бути обраним. Викладені концептуальні засади мають забезпечити здійснення прямого народовладдя і є виключно гуманними й демократичними, але на практиці забезпечити дію бездоганних механізмів та їх реалізації дуже важко отож Олександр Нельма зазначає: “Ми маємо намір протягнути вплив виборі в на будь-яке суспільне життя, на будь-які соціальні процеси, і маємо зважати на існування зазначеної відстані і робити висновки, виходячи з реалій життя[1]”
Вибори є не тільки формою прямого народовладдя. Вони є виокремленими людьми кращими поміж себе, виділенням еліт. Вибори є національними процесом, що формуються політичне ядро нації та визначає політичного лідера нації. Таким чином виори постають не тільки як індикатор рівня національної інтеграції. Вони безумовно, й самі певним чином вибори постають як не тільки індикатор рівня національної інтеграції. Вони безумовно самі певним чином впливають на національно-інтеграційний процес, підсилюючи або навпаки, гальмуючи його. Найбільш показовими у цьому плані є вибори народних депутатів та вибори Президента України. Що ж до місцевих виборів, то вони радше пов‘язані із виконанням завдань розвитку інституту самоврядування.
Передвиборчою кампанією, як формою політичної комунікації, можна представити у вигляді схеми, яка складається з чотирьох комунікативних активів:
· створення політичної партії, генерація та формування ідей у вигляді програми, заяв, звернень;
· виборці віддають або не віддають свої голоси за партію чи політика на виборах;
· політична структура або припиняє своє існування або трансформується з урахуванням вимог, побажань та вимог виборців та політичної ситуації вцілому;
· електорат підтримує або не підтримує претендента на наступних виборах.
Виборча кампанія є апогеєм політичного життя, завершенням політичного циклу в діяльності окремої політичної структури чи окремого політика . під час виборчого марафону, політична комунікація займає центральне місце у політичні й діяльності й має вирішальне значення в подальшій долі політика чи політичної структури, у розвитку політичних процесів у суспільстві. “Напередодні виборів акцент комунікації зміщується з буденної діяльності на агітацію, переконання, популяризацію, рекламу тощо, увага переноситься на ідеальну та психологічну сфери[2]”. Збільшується потік інформації, змінюються уставлені уявлення, порушується інформаційний баланс у суспільстві та когнітивний – у індивідів. У зв‘язку з цим зростає психічна активність та відповідно напруження як окремих виборців, так і загалом у суспільстві. З точки зору психології політичний вибір є ключовим моментом функціонування свідомості індивіда. Проте на цю вольову дію впливають всі основні компоненти психіки і соціально-психологічні чинники. Політичний вибір розрізняють за формою (самостійний, контрольний, самостверджуючий) і за рівнем (індивідуальний, груповий). Існує 4 підходи до виявлення факторів, які визначають конкретний політичний вибір особи:
1) ситуаційний підхід – політичний підхід обумовлений конкретною історичною ситуацією.
2) Соціологічний підхід – політичний вибір залежить від економічного, соціального й демографічного статусу людини;
3) Маніпулятивний підхід – політичний вибір обумовлений діяльністю системи масових комунікацій і пропаганди;
4) Індивідуально-психологічний підхід – політичний вибір залежить від стійких характерологічних рис індивідуальної психіки.
У процесі підготовки передвиборчої кампанії постає рід запитань, які групуються у 3 блоки:
· Питання спрямовані на вивчення виборів, виявлення їх орієнтації та преференції;
· Питання, пов‘язані з оцінкою передвиборчої кампанії, її стратегії і тактики:
· Питання, що характеризують політичну систему.
Вважається неможливим глибоко пояснити поведінку виборця, ігноруючи ці запитання. Стан політичної системи визначає умови проведення передвиборчої кампанії та ступінь можливості для виборця проявити себе.
Електорат обирає політиків для вирішення конкретних завдань і програм, визначає таким чином стратегію дій влади. “У країнах з розвинутою демократією існує традиція: під час зустрічей з виборцями та через інші канали кандидати у владні структури виявляють такі проблеми й питання, які всього більше всього хвилюють населення[3]”. “В ідеалі демократичні вибори виділяють так: кандидати висувають цілий пакет зрозумілих для виборців пропозицій[4]”.
Порівнюючи й оцінюючи їх виборці співвідносять із своїми інтересами й вирішують , кому надати перевагу мета будь-якої передвиборчої кампанії – залучаючи достатню кількість виборців для перемоги на виборах. Вивчення громадської думки –одна з основних умов реальної організації передвиборчої кампанії. Це основний і практично єдиний шлях досягти ефективності кампанії. Це основний і практично єдиний шлях досягти ефективності кампанії.
Дослідження мотивації поведінки особи у виборчому процесі можна здійснювати, аналізуючи:
- мотивацію абсентеїзму;
- мотивацію участі в голосуванні;
- мотивацію конкретного електорального вибору;
- мотивацію участі громадян у різноманітних формах електронної діяльності.
Мотивація участі в голосуванні має як позитивне, так і негативне забарвлення. “За результатами опитування, проведеного центром “Соціальний моніторинг” спільно з Українським інститутом соціальних досліджень, відповіді респондентів на запитання “Чому ви маєте намір взяти участь у виборах до Верховної Ради України?” розподілилися так: 26,9% - для мене це спосіб висловити свою незгоду з державно політикою; 12,1% - не хочу, щоб до влади прийшли люди, яких я не поважаю; 11,0% - беруть участь за звичкою; 0% - вважаю це своїм обов‘язком; 0,6% - інші відповіді; 13% - важко відповісти; 22,5% - не збираюся брати участь у голосуванні[5]”. Привертає увагу переважно негативна мотивація участі громадян у виборах, як добра можливість висловити свою незгоду з політикою держави.
“Серед комплексу мотивації найвиразніше виділяються екологічні міркування, партійна лояльність, передвиборча програма, особисті симпатії”[6].