Судна йшли вниз за течією Нила на веслах, вгору за течією при сильному вітрі, що дме з Середземного моря, - на вітрилі і веслах. При штилі судно тягнули линвою. На вантажних суднах розміщувалося до вісімдесяти веслярів з кожної сторони, три люди на кормі направляли судно за допомогою довших весел з великими лопатями. На морських суднах число веслярів доходило до тридцяти, Велика частина річкових і всі морські судна були не тільки пристосовані під весла, але і забезпечені вітрилами. На судах Стародавнього царства щогла висотою в 3/4 довжини судна ставилася ближче до носа, дякуючи чому кормі доводилося робити вище за ніс, як у папірусових човнів. Щогла полягала. з двох міцних жердин, зроблених з кедрового дерева або дум пальми, які були закріплені на дні судна, міцно пов'язані один з одним вгорі і додатково скріпляють щаблиною. Але вже з часу VI Династії щогли стали робити з однієї жердини. Від верхівки щогли йшов до форштевню| і корми. Довге вітрило було укріплене на щоглі за допомогою однієї реї і прив'язаний внизу до борту. За часів Середнього царства стали будувати міцніші корпуси кораблів, що досягалося за рахунок зменшення розмірів окремих частин судна і збільшення їх кількості. Згодом це знайшло віддзеркалення в номенклатурі численних корабельних частин, згаданих в 99-й главі «Книги мертвих». Щоглу стали встановлювати посередині судна і вітрило робили не подовжній як раніше, а поперечний, укріплюючи і натягуючи його між двома реями.
Грошова система Давнього Єгипту
Неможливо представити суспільство, в якому відсутні б в якому-небудь виді економічні відносини. Не є тут виключенням і таке високорозвинуте суспільство як староєгипетське.
У Стародавньому Царстві грошей як таких не існувало, всі платежі проводилися натурою. Ця ж система існувала і на дуже високому соціальному рівні. Крупні чиновники витягували дохід з того майна, яким вони володіли або управляли від імені царя. Цар сам був найбільшим землевласником. Нам, що живе в століття складних банківських операцій і систем грошового звернення, такий порядок покажеться дивним і навіть примітивним. Але стародавні єгиптяни вважали його дуже зручним. Вони торгували на ринках, виплачували платню, позичали під відсотки і збирали податки, не користуючись грошима, які переходять з рук в руки. В той же час, не дивлячись на те, що можна було гусака обміняти на зерно або худобу на деревину, був встановлений еталон відносної вартості товарів.
За часів Нового царства таким еталоном вартості стала спіраль з мідного дроту, який називалася утен|. Цей еталон набув настільки широкого поширення, що спіраль стала ієрогліфічним знаком, що позначає утен|. Але це зовсім не означало, що мідна спіраль переходила з рук в руки при здійсненні операцій, окрім тих випадків, ймовірно, коли виникала необхідність компенсувати невелику різницю у вартості. Але ціна товарів в більшості випадків порівнювалася саме з нею. На одному із зображень в храмі Тота служитель Тутмос намальований з податним| списком, в якому вартість кожного предмету оцінена саме таким способом.
Іншою єгипетською одиницею вартості був дебен|. Спочатку це слово означало “кільце”, але з часом воно стало позначати не сам предмет, а його вага або вартість. Подібні одиниці вартості існували і в інших країнах. Холдєї у свій час використовували для цієї мети злитки металу. У наші дні у деяких африканських і інших примітивних племен таким же чином використовуються намиста або предмети зручного розміру.
Внутрішня торгівля Єгипту велася, ймовірно, не дуже широко з тієї простої причини, що кожна провінція забезпечувала свої потреби сама, проводячи все необхідне для життя. У кожного царя або жерця були власні ткачі, пивовари, теслярі і інші ремісники. Селяни самі вирощували продукти харчування. Такий стан речей не можна навіть порівнювати з нашим часом, коли кожна людина може прийти в магазин і купити продукти, привезені з найвіддаленіших куточків земної кулі. Не було в Єгипті і оптових торговців в сучасному сенсі цього слова. На відміну від фінікійців і греків - постачальників і посередників інших народів - єгиптяни задовольняли тільки свої власні потреби.
Єдиним виключенням з цього правила була зовнішня торгівля. Впродовж всієї своєї історії Єгипет жваво торгував з сусідніми країнами, які знаходилися під його контролем, такими, як Нубія, Сірія і Лівія.
Нубія (сучасний Судан) була відома єгиптянам з часів Стародавнього царства, а можливо і раніше. Час від часу єгиптяни здійснювали набіги на цю країну, і її народ вимушений був відкуповуватися данню. Особливо активними на цьому терені були царі XII династії. Найбільш поширений мотив, відображений на царських пам'ятниках того часу, - низка полонених негрів, закутих в кандали, і серед них жінки з дітьми за спиною. З Нубії як військові трофеї або предмети торгівлі поступали: слоняча кістка, ебенове дерево, золото, коштовні камені, а також такі екзотичні товари, як страусине пір'я (для віял) і яйця, мавпи, пантери і жирафи.
Здобич головним чином поповнювала скарбниці фараона і жерців. Але були і такі країни, дуже видалені, щоб їх можна було завоювати, наприклад острови егейского| моря і “країна Пунт”, з якими єгиптяни поза сумнівом торгували. Місцезнаходження загадкової “країни Пунт” дотепер точно не визначене. Одні дослідники вважають, що вона могла знаходиться на західному побережжі Індії, інші - на африканському побережжі, на південь від Червоного моря, там, де зараз знаходиться Сомалі.
На стіні храму цариці Хатшепсут (попередниці Тутмоса III) в Дейр-ель-Бахрі можна бачити знаменитий скульптурний рельєф, на якому у всіх подробицях зображена експедиція в Пунт. На іншому барельєфі зображено прибуття в Пунт. Художник, можливо сам брав участь в подорожі зобразив примітивні хатини на палях, до єдиних дверей яких можна було підійнятися тільки по сходах. Найцінніший товар, який прославив Пунт, - ладан. Єгиптяни беруть не тільки шматки ладану, але і дерева щоб посадити їх в Єгипті.
Що ж одержав народ Пунта натомість? На столі, встановленому на березі моря, захоплені тубільці розглядають товари, привезені гостями: кольорові намиста, кинджали і бойові сокири, хліб, пиво, вино, фрукти і “інші прекрасні єгипетські товари”, які напевно були значно дешевше за тих, що вони одержали натомість.
Єгиптяни торгували також з Крітом, “островами Великого моря” і з Сірією. Єгипетські зброярі їздили в країну Речену, продавали там свої вироби і часто купували або захоплювали семітських дівчат як рабинь.
До товарів, імпортованим Єгиптом з Сірії в обмін на зерно і інші продукти, можна віднести кораблі, колісниці, вози, зброю, музичні інструменти, напої, коней, биків, корів і іншу худобу.
Але все це багатство йшло лише в царські комори і скарбниці богів. Єгипетські трудівники не могли і думати про те, щоб купити для себе продукти. Їх існування повністю залежало від волі господарів.
Все населення, від самих високопоставлених людей до бідних шарів безжально оподатковувалося. Виникає питання: як єгиптяни, не маючи монетної системи, збирали ці податки? З селянами і землевласниками все було просто - вони віддавали частину свого урожаю, худобу і одяг, який виготовляли їх дружини і дочки. Але як взимались| податки з численної армії писарів і чиновників?
Ці люди володіли багатствами і могутністю завдяки дарам царя, тобто держави. У обмін за свої послуги високопоставлений чиновник міг одержати на знак пошани і шани прекрасну “віллу”, витончений віз, розкішний човен, багато рабів, не рахуючи худоби, продуктів харчування, вина і одягу. Незручності, з погляду чиновника, полягало в тому, що всі ці подарунки були записані на його ім'я. Коли складальник податків оцінював майно, він завжди міг підрахувати стан конкретної людини і узяти з нього відповідний податок.
Єгиптяни, що знаходилися на будь-якому ступені соціальних сходів, платили податки з небільшим полюванням, ніж сьогодні це робимо ми. Звичайно ж існували численні скарги на те, що майно, що підлягає обкладенню податком, оцінювалося неправильно, були випадки здирства і несправедливості. Тому не варто заздрити стародавнім єгиптянам, за винятком, мабуть, однієї обставини - їм не доводилося заповнювати анкети для податкової інспекції.
Виходячи з вищесказаного, неважко побачити, що староєгипетське суспільство володіло цілком розвиненою економікою натурального обміну, що було хай не здійсненої, але, мабуть, найбільш зручною економічною моделлю держави.