Життя і діяльність Джузеппе Гарібальді.
ПЛАН.
1. Вступ
2. Дитинство та юність Джузеппе Гарібальді
3. Перший революційний досвід.
4. Вимушена еміграція в Південну Америку.
5. Повернення в Італію та новий початок революційної боротьби.
6. Перші успіхи боротьби за об’єднання Італії.
7. Героїчний похід “Тисячі”.
8. Нові успіхи та поразки італійської революції.
9. Останні героїчні походи Гарібальді.
10. Світове признання Джузеппе Гарібальді як безкомпромісного борця за свободу і незалежність.
11. Висновки.
12. Список літератури.
ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ
ДЖУЗЕППЕ ГАРІБАЛЬДІ.
Джузеппе Гарібальді - національний герой Італії, людина-легенда, одна з головних фігур італійського Рисорджименто, руху за об'єднання Італії. Його ім'я стало символом боротьби за волю і демократію. Його популярність і славу, що прийшла ще при житті, не раз намагалися використовувати у своїх цілях інші політичні діячі. Те ж відбувалося і після смерті прославленого героя. Фашисти, комуністи і ліберали об”являли його передвісником своїх ідей. Його тепло приймали у Франції й Англії, шанували в демократичних колах дореволюційної Росії.
Джузеппе Марія Гарібальді народився 4 липня 1807 р. у Ніцці, що з 1792 р. знаходилася в складі Франції, а в 1814 р. після зречення Наполеона повернулася під владу Пьемонт-Сардинской монархії і залишалася італійської до 1860 р. У 1815 р. рішенням Віденського конгресу Італія була розділена на вісім держав, у більшісті з який повернулися колишні династії, що правили до установлення французького панування. Венеція і Ломбардія були об'єднані в Ломбардо-Венеціанску область, а Генуя відійшла до Сардинского королівства, що стали згодом центром об'єднання італійських земель. Майже всі італійські держави, що утворилися, прямо чи побічно потрапили в сферу впливу Австрії. Саме австрійське панування поряд з папством стало основною перешкодою об'єднання Італії.
Джузеппе з'явився на світ в родині потомствених моряків. Свої "Мемуари" він почав саме з розповіді про батьків, про те виховання, що вони йому змогли дати. Батько його, Доменіко Гарібальді, був власником і капітаном невеликого вітрильника - тартани "Санта Репарата" і займався в основному каботажними морськими перевезеннями на невеликі відстані. Дід по батьківській лінії, Анджело, у 1780 р. переселився з родиною в Ніццу з Кьявари, портового містечка, розташованого на узбережжі Лигурійского моря, до півдня від Генуї. Першими вчителями Пеппіно (так його ласкаво іменували з дитинства рідні і сусіди) стали два священики, обрані донною Розою Раймонді, матір'ю майбутнього героя, жінкою більш упевненої, чим батько. Але вже незабаром з'ясувалося, що її мріям не призначено збутися. Пеппіно магнітом притягало до себе море, хлопчик мріяв про далекі мандрівки і зовсім не думав стати священиком.
Згодом Гарібальді негативно відзивався про розповсюджений у часи його дитинства в Італії звичаї довіряти початкове утворення дітей духівництву. Набагато більше по душі йому довівся третій учитель, синьйор Арена, що викладав йому італійський, письмо і математику. Якийсь час Гарібальді відвідував школу, де йому не занадто подобалося, але в загалі можна сказати, що він не одержав систематичноі освіти, хоча за рахунок природного таланту, постійного розширення розумового кругозору і самостійних занять він зумів досягти багато. Його "Мемуари" свідчать про знайомство автора з творчістю Данте. Петрарки, добутками Макиавеллі, знанні їм історії Італії, битв і військових кампаній Ганнібала, Сципіона, Наполеона. В зрілі роки він зачитувався романами Вальтера Скотта, захоплювався віршами Байрона, декламував напам'ять цілі глави з "Божественної комедії" Данте, "Илиады" Гомера, "Звільненого Єрусалима" Торквато Тассо. Крім рідної італійської і настільки ж доступної з дитинства французької, знав англійську і іспанську мови, у молодості намагався навіть вивчати грецьку і латинь, пробував писати вірші.
Вийшовши з родини моряків, Гарібальді завжди мав тягу до моря і з 15 років плавав на торгових судах спочатку як юнга, потім як помічник капітана. Уже під час першого далекого плавання на бригантині "Констанца" юнак побував у далекій Росії і зміг відвідати Одесу. Він зборознив Середземне море у всіх напрямках, і немає середиземноморского берега, який би він не побачив у роки своєї бурхливої молодості, що була вирішальною для формування його особистості. У той час Середземномор'я було саме зоною політичних бур, центром великого національного руху, що охопив усю Європу. У 1821 р. почалося визвольне повстання грецьких патріотів проти турецького ярма, що згодом привело до досягнення Грецією незалежності. У 1828 р. відбувалися хвилювання в Чиленто, гірському масиві на півдні Італії, за яких пішли репресії і страти. Поліція й австрійська армія контролювали різні італійські королівства. У самій Ніцці, коли Гарібальді повертався з плавання у своє рідне місто, воно почував важку атмосферу стеження і квапився залишити її і відправитися до нових далеких берегів. У морському реєстрі Ніцци 27 лютого 1832 р. він уже записаний як капітан торгового флоту, під його командою впевнено борознить моря вітрильник "Клоринда".
Знаходячись у плаванні, він довідався про повстання в Модені, Пармі, Болоньї, про страту Чиро Менотти, одного зі змовників і натхненників цього руху, про репресії і посилення влади папи Грегуара XVI, каральних діях австрійських військ. Гарібальді інстинктивно прийшов до думки, що папство й Австрія - дві сили, що заважають Рисорджименто й об'єднанню Італії. Він почував необхідність зробити щось для батьківщини, взяти участь у разгоравшомуся русі. Поворотною віхою для нього став 1833 р. Саме тоді на його життєвому шляху в одному з портів Егейського моря зустрівся Эміль Барро, висланий із Франції прихильник утопічного навчання Сен-Симона, чию книгу "Нове християнство" він подарував Джузеппе. Ще більший вплив на подальшу долю молодого моряка зробило знайомство в Таганрозі, куди приплив його вітрильник, з одним із членів організації "Джовине Італія" ("Молода Італія") - таємного суспільства, створеного генуэзцем Мадзини, з яким він зустрівся трохи пізніше в Марселеві.
Джузеппе Мадзині належав до того ж покоління, що і Гарібальді (народився в 1805 р.). Він рано вступив у боротьбу за об'єднання країни, випробував на собі гніт сардинского правосуддя, був присуджений до вигнання і потім створив революційну організацію, що, як думав, повинна була замінити застарілі, наприклад карбонаріїв. Об'єднавши десятки тисяч сподвижників по всій Італії, вона повинна була підняти країну на боротьбу під гаслом "Незалежність, Єдність, Воля". Цілком розділяючи тоді революційну позицію Мадзини і його прихильників, вірний ідеалам волі і незалежності своєї батьківщини, Гарібальді, що одержав кличку Борель, на початку 1834 р. взяв участь у змові мадзиністів, так називаної Савойскої експедиції. Щоб залучити до нього моряків, він відправився в Геную і став під ім'ям Клеомброт на службу у військово-морський флот Пьемонт-Сардинского королівства. З кінця січня він як простий матрос знаходився на кораблі "Эвридіка", а на початку лютого перейшов на фрегат "Де Женею", на якому виявилися трохи його приятелів.
Флотські документи містять самі ранні свідчення про зовнішній вигляд. нашого героя - світловолосий чоловік середнього росту (170 см) з великим відкритим чолом, карими очима, орлиним носом, фізично сильний, спритний і витривалий, що користається увагою жінок. Підняти тоді повстання на флоті, однак, йому не удалися: революційні заклики майже не знаходили відгуку в матросів, утім, охоче пригощалися вином за рахунок Гарібальді. Не на належній висоті як організатори виявилися і головний натхненник змови - Мадзині, і військовий керівник експедиції - генерал Раморино. У результаті змова завершилася повним провалом. Рятуючи від арешту, Гарібальді змушений був пішки піти з Генуї в рідну Ніццу, а потім у Францію під ім'ям Джузеппе Пані. За участь у змові влада заочно присудила його до ганебної страти - розстріл у спину. Побоюючись видачі, Гарібальді змушений був у 1835 р., на цілих 13 років емігрувати в Південну Америку.
Там, виявившись без засобів, він як корсар, а потім командуючий невеликим військово-морським флотом брав активну участь у боротьбі за незалежність республік Ріу-Гранде (на півдні Бразилії) і Уругвай. Військові успіхи пірата Хосе Гарібальді (так іменували його латиноамериканці) справили враження на місцеве населення, зокрема портового містечка Лагуна, що той захопив у 1839 р., воюючи на стороні республіканців проти Бразильської імперії.
Тут Гарібальді пощастило зустріти юну замужню красуню-креолку Аніту (її повне ім'я - Д'анінас Рибейро да Сильва), що стала йому вірною дружиною і соратницею в боротьбі. Що ж міг запропонувати їй Гарібальді, відвозячи від осоружного чоловіка? Роки небезпеки і страждань, але разом з тим - щастя постійно знаходитися поруч з улюбленим чоловіком. Разом з ним вона брала участь у боях, перев'язувала поранених і сама брала в руки зброю, будучи вагітною пережила надтяжкий відступ через необжиті лісові простори.
Родина їх нерідко бідувала: не вистачало їжі й одягу, не було грошей навіть на свічі. Коли в Аніти в 1840 р. народився син Менотті, його довелося загорнути в шийну хустку батька. Через 12 днів після пологів Аніта змушена була під час відсутності чоловіка бігти від переслідування ворожих солдатів, поклавши первістка перед собою на сідло. У 1844 р. вона родила дочку Терезіту, через два роки - другого сина Річчьотті. Родина збільшувалася, для її змісту було потрібно більше засобів, скромної армійської платні постійно не вистачало. При цьому безсрібник Гарібальді відмовлявся від багатих земельних дарунків республіканської влади.
Борючись за незалежність латиноамериканців, йому приходилося нерідко залишати капітанський місток і пересаджуватися в сідло, він став гарним наїздником вже в Латинській Америці. Відрізняючи холоднокровністю і безстрашністю, шляхетністю і милосердям, у самих небезпечних випадках особистим прикладом впливав на своїх бійців. Досвід командування сухопутними військами придався йому пізніше на батьківщині, в Італії.