В результаті за індексом людського розвитку, розрахованим ПРООН, Україна перемістилася з 54 місця в світі у 1992 році на 91 місце у 1997 році, 74 місце у 1999 році.
Демографічне становище
Негативні тенденції в динаміці зайнятості, доходів та споживання населення знайшли своє відображення у погіршенні основних показників відтворення населення, стану його здоров’я і, в результаті, зниження демографічного, трудового та соціального потенціалу країни. Сьогодні можна констатувати, що, крім економічної, Україна переживає ще й глибоку соціально-демографічну кризу, яка загрожує країні непередбачуваними наслідками у майбутньому.
При цьому навряд чи можна вважати обгрунтованими твердження про обумовленість демографічної кризи чинниками, які сформувалися ще до
90-х рр. Адже динаміка чисельності населення наочно ілюструє вплив трансформаційної кризи на демографічні процеси (рис. 1). Цей висновок підтверджується й прикладом Білорусі, де зберігається високий рівень соціального захисту. Населення там скорочується в середньому щорічно на 30 тисяч чоловік, або на 0,3 %, тоді як в Україні - на 0,8 %. У 1996-2000 рр. чисельність населення України скорочувалася приблизно на 400 тисяч чоловік щороку. Зокрема, у 2000 році чисельність населення скоротилася на 420 тисяч чоловік.
Рис. 1. Основні показники відтворення населення України
Все це є наслідком погіршення умов життя через зниження реальних доходів, згортання системи соціального захисту, зростання злочинності, розповсюдження негативних очікувань тощо.
Вихідними чинниками, які обумовлюють проблемні аспекти формування сучасної соціально-демографічної ситуації в Україні та створюють загрозу перспективам стабільності держави, є:
· падіння рівня народжуваності, який сьогодні майже на 40 % нижче зареєстрованого на початку 90-х рр. і склав у 2000 році 7,8 осіб на 1000 чоловік населення (рис. 1);
· втрата традицій багатодітності. Динаміка показника сумарної плідності, або кількості дітей, яких народжує жінка за своє життя (сьогодні - 1,1 дитини на одну жінку) свідчить про те, що рівень народжуваності вже давно став недостатнім для заміщення старих поколінь новими (для чого потрібно 2,2 - 2,3 дитини на одну жінку). В результаті чисельність дитячого населення скоротилася з 1990 до 1999 року майже на 800 тисяч чоловік;
· інтенсифікація смертності населення - з 1990 по 2000 рр. рівень смертності зріс майже на 30 % і складає зараз 15,3 чоловік на 1000 населення;
· депопуляція внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених, яка на сьогодні вимірюється втратами в чисельності населення країни більш як на 2,5 млн чоловік. На 1 квітня 2001 року населення країни склало близько 49,1 млн чоловік;
· різке зменшення кількості шлюбів, яка протягом 10 останніх років скоротилася з 9,3 до 5,5 на 1 тисячу населення (тобто на 41 %) при зростанні за той же час з 3,7 до 4,0 на 1 тисячу осіб рівня розлучень. Таким чином, у суспільстві зростає орієнтація на неформальні шлюбно-сімейні стосунки. Збільшується частка бездітних та однодітних родин, зростає кількість дітей, народжених поза шлюбом, а також матерів, які виховують дітей без чоловіка, що ще більше погіршує демографічні перспективи держави;
· старішання населення - частка осіб похилого віку у 1999 році склала в цілому по Україні понад 20 %, а в селах - навіть 1/3 всього населення. Демографічне навантаження на 1000 чоловік працездатного віку непрацездатними особами пенсійного віку складає в середньому по Україні 409 осіб, у сільській місцевості 578, а в містах 342 особи;
· тенденції до трудової еміграції працездатного населення країни. Інтелектуальні втрати незалежної України склали загалом близько 500 докторів наук, переважно молодих і здібних. Це становить приблизно п’яту частину сучасної чисельності докторів наук віком до 50 років. Країна постійно втрачає також менш кваліфіковану робочу силу, яка відбуває на тимчасові місця роботи за кордон. Новим проявом кримінальної міграції стала торгівля жінками, в основному молодого та середнього віку, процес, який призводить до ще одного виду демографічних втрат населення країни. Соціологічні обстеження показують, що в основі причин цього процесу лежать соціальні негаразди у суспільстві.
Негативні зміни відмічаються не лише в кількісних, але і в якісних показниках розвитку населення. Погіршення стану здоров’я населення, що спостерігається від покоління до покоління українських громадян, негативно впливає на формування людського потенціалу країни, зокрема, нових контингентів робочої сили, демографічних перспектив нації, оскільки хворе населення не може відтворювати здорових членів суспільства.
Має місце зростання захворюваності та смертності населення від інфекційних та паразитарних хвороб, стала реальною загроза епідемії туберкульозу більш як 600 тисяч громадян України хворіють сьогодні на цю хворобу. Зростають масштаби соціально небезпечних хвороб в Україні нараховується 1,2 млн психічно хворих осіб, 720 тисяч хворих на алкоголізм, 56 тисяч наркоманів, 740 тисяч онкологічних хворих. В Україні спостерігаються найвищі в Європі темпи поширення ВІЛ/СНІД. Особливу тривогу викликає те, що найбільшу частину інфікованих складає молодь, серед якої 15 % - діти та підлітки. Розраховано, що, якщо не вжити запобіжних заходів, до 2010 року ВІЛ буде інфіковано близько 1,5 млн українців, а його розповсюдження стане практично неконтрольованим.
Ще більше погіршує демографічні перспективи нації незадовільний стан здоров’я материнського та дитячого населення країни, основні показники якого материнська та дитяча смертність залишаються вищими, ніж у інших розвинених країнах. Основними причинами такого становища є загальне ослаблення організму як матерів, так і новонароджених, зумовлене проблемами соціально-економічного розвитку та низьким середнім рівнем життя населення.
Погіршення здоров’я як результуючий показник погіршення генофонду нації та негативного впливу соціального оточення в широкому контексті відображається у такому узагальнюючому демографічному показникові, як середня очікувана тривалість життя. Станом на 2000 рік вона становила 68,1 року для усього населення та 63,2 і 73,8 року для чоловіків і жінок відповідно. У 1990 році очікувана тривалість життя в Україні була більшою майже на 2,5 року і становила 70,5 року.