Позитивні тенденції розвитку економіки в 2001 році сприяли певному поліпшенню становища. За січень-липень реальні грошові доходи громадян збільшилися на 8,7 % порівняно з відповідним періодом 2000 року. У липні 2001 року середня заробітна плата становила 327,31 грн. і зросла в номінальному вимірі на 37,2 % порівняно з липнем 2000 року та на 29,2 % з початку року. Реальна заробітна плата за 7 місяців зросла на 17,7 % проти відповідного періоду попереднього року.
Водночас, зберігаються галузеві диспропорції в оплаті праці. У більшості галузей нарахована заробітна плата (навіть при умові своєчасної виплати) суттєво нижча від його рівня. Це стосується, передусім, сільського господарства (178,11 грн.), громадського харчування (177,64 грн.), охорони здоров’я (197,14 грн.), соціального забезпечення (1665,76 грн.), культури (158,87 грн.), освіти (227,27 грн.). В той же час, рівні заробітної плати в таких галузях, як промисловість (433,19 грн.), транспорт (499,04 грн.), інформаційно-обчислювальне обслуговування (557,69 грн.), фінансування, кредитування та страхування (813,91 грн.), апарат органів державного управління (468,67 грн.) значно перевищують рівень прожиткового мінімуму. Співвідношення між мінімальною і максимальною заробітною платою в галузях економіки за 2000 рік становило 6,5 раза, тоді як у 1990 році - 2,5 раза.
У бюджетній сфері рівень заробітної плати є найнижчим. Фактично не виконуються норми Закону України «Про освіту» та Основ законодавства України про культуру, де зазначено, що середня зарплата в цих сферах має бути не нижчою за середню в промисловості. Підвищення заробітної плати працівникам бюджетних установ протягом 2001 року сприяло деякому поліпшенню становища у цій сфері. Проте, разом з підвищенням заробітної плати було здійснено спробу скорочення кількості працівників соціальної сфери загалом на 330 тисяч осіб. Проект відповідної постанови було скасовано під натиском громадськості, але доведені бюджетним установам ліміти фінансування все одно змушують їх вдаватися до скорочення штатів для забезпечення підвищення зарплати. Низький рівень оплати праці в соціальній сфері не лише послаблює мотивацію до праці, але й призводить до значного відтоку кваліфікованих та досвідчених кадрів з цих сфер економіки. В майбутньому це матиме відчутні наслідки, оскільки саме ці галузі визначають освітньо-культурний потенціал нації.
Затримка виплат заробленої заробітної плати працівникам підприємств, установ та організацій залишається украй серйозною проблемою. З вересня 1998 року Державною інспекцією праці Мінпраці України було розпочато суцільну перевірку підприємств - боржників по заробітній платі. До кінця 2000 року було перевірено 62 тисяч підприємств (96 %), погашено заборгованості на суму 2,3 млрд гривень, притягнуто до відповідальності майже 14 тисяч посадових осіб, які порушили законодавство про оплату праці, розірвано контракти з 192 керівниками підприємств-боржників.
У 2000 році заборгованість із заробітної плати скоротилася майже на 1,5 млрд гривень, у тому числі в бюджетній сфері - більш як наполовину. Заробітної плати в грошовій формі було виплачено на 7,7 млрд гривень більше, ніж у 1999 році. Бюджет 2001 року дозволив зробити перші реальні кроки щодо підвищення заробітної плати в бюджетній сфері. Постановами Кабінету Міністрів з 1 лютого 2001 року підвищено рівень оплати праці в середньому на 25 % працівникам Національної академії наук, а з 1 березня - іншим працівникам бюджетної сфери. Таким категоріям бюджетників, як вчителі, лікарі, артисти, оклад підвищено на 27-35 %. Розпочато виплату надбавок за вислугу років і допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток працівникам освіти. Розпочалося підвищення пенсій. Проектом бюджету на 2002 рік передбачається збільшення частки соціальних видатків до 50 %, подальше підвищення заробітної плати окремим категоріям працівників бюджетної сфери. Соціальну політику оголошено головним пріоритетом у діяльності нового складу Кабінету Міністрів України.
За 7 місяців 2001 року заборгованість із виплати заробітної плати в Україні зменшилась на 1 млрд 308 млн гривень (на 31 %), причому у липні виплачено 520,4 млн гривень заборгованості, що на 11,8 % більше у порівнянні з червнем. З початку року обсяг невиплаченої заробітної плати зменшився на 20,9 %, або на 1031,2 гривень.
Проте, незважаючи на ці позитивні тенденції, істотних зрушень на краще не відбулося. За січень-липень 2001 року не виплачено 7,4 % нарахованої заробітної плати, причому більшість боргів накопичено у двох галузях: вугільній промисловості (36,7 %) та машинобудуванні й металообробці (31,1 %). Станом на 10 серпня 2001 року загальна сума заборгованості з заробітної плати склала 3,9 млрд гривень. Незважаючи на титанічні зусилля двох складів уряду, за період з 10 липня 2000 року, тобто за 13 місяців, суму заборгованості вдалося зменшити лише на 11,8 %, а у промисловості - на 2,2 %. 66,4 % заборгованості припадає на підприємства недержавної форми власності, що засвідчує низьку ефективність державного регулювання трудових відносин. За терміном найтривалішу заборгованість із зарплати серед усіх галузей економіки має сільське господарство: більш ніж половині працівників зарплату не виплачено за півроку і більше. В цілому третина боргів по зарплаті - це борги селянам. При цьому в результаті реформування на селі багато господарств, створених на основі колгоспів, не стали правонаступниками, а значить, не взяли на себе борги по заробітній платі.
Як і раніше, значна частина оплати праці здійснюється у натуральній формі. У 2000 році працівникам було сплачено продукцією 3,5 млн гривень. (11,2 % нарахованої заробітної плати), а за січень-липень 2001 року - 1,4 млрд гривень. Працівникам сільського господарства у липні 2001 року продукцією сплачено 98 % (!) нарахованої заробітної плати.
Досі не організовано належним чином виконання законів України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про індексацію доходів громадян», указів Президента України від 7 серпня 1999 року Ў 969 «Про основні напрями політики щодо грошових доходів населення України», від 24 травня 2000 року Ў 717 «Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року», від 25 грудня 2000 року Ў1 375 «Про Концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні» та інших, спрямованих на розв’язання окремих проблем соціальної сфери. Положення Закону України «Про оплату праці», прийнятого ще 24 березня 1995 року, щодо відповідності мінімальної заробітної плати рівневі прожиткового мінімуму, було формально виконане лише у липні 2000 року.
Внаслідок цього не вдається суттєво поліпшити ситуацію з погашенням заборгованості з заробітної плати. Триває недофінансування видаткових статей бюджету, що ускладнює остаточне погашення заборгованостей з заробітної плати та інших соціальних виплат в бюджетній сфері. Недостатнім є зростання реальних доходів населення, яке за січень-липень 2001 року відстає від зростання ВВП (відповідно 8,7 та 10,5 %).
У зв’язку із необхідністю докорінних змін у сфері оплати праці на сучасному етапі з метою створення умов для її випереджаючого зростання Президентом України 25 грудня 2000 року було затверджено Концепцію подальшого реформування оплати праці. Нею визначено напрями державного колективно-договірного регулювання оплати праці, передбачено заходи, спрямовані на посилення захисту прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати, збільшення платоспроможного попиту.
Значна увага приділяється пошуку джерел зростання заробітної плати, відновленню основних її функцій. Створюються правові умови для забезпечення працівникові за рахунок заробітної плати достатніх обсягів споживання матеріальних благ і послуг для розширеного відтворення його фізичної та інтелектуальної здатності до праці.
В умовах перехідної економіки України цілком закономірно постає питання про необхідність роздержавлення організації заробітної плати та послідовне застосування принципів соціального партнерства при розвитку договірних засад її регулювання. У відповідності до прийнятого Закону України «Про оплату праці», організація заробітної плати повинна базуватися на прийнятих законодавчих та нормативних актах, генеральній угоді, прийнятій на рівні держави, галузевих та регіональних угодах, укладених колективних та трудових договорах. Станом на 31 грудня 2000 року колективними договорами було охоплено близько 10,4 млн осіб, що складає 81,4 % персоналу, працюючого за наймом (без урахування малих підприємств).
Водночас, в силу недосконалості існуючої системи соціального партнерства та неадекватності законодавчого забезпечення договірного регулювання заробітної плати, потенціал галузевих та регіональних угод, колективних договорів використовується не повною мірою. Так, соціальні пільги працівникам, які охоплені колективними договорами, надаються переважно працівникам тих галузей, підприємства яких стабільно працюють. В основному, це підприємства морського транспорту, де на кожного працівника витрачено близько 784 гривень, метрополітену 552 гривні та авіаційного (322 гривні) транспорту. Що ж стосується працівників найменш оплачуваних галузей, які фінансуються переважно коштами бюджету (охорона здоров’я, соціальне забезпечення, освіта, мистецтво), організації та установи, в яких вони працюють, були не в змозі виконати свої зобов’язання по наданню їм соціальних пільг в рамках укладеного колективного договору.
Це означає, що система соціального партнерства, яка існує в Україні, не може вважатися сформованою та цілісною, оскільки її правова, нормативна та організаційна бази ще недостатньо розвинені. Саме тому проведення цілеспрямованої політики щодо соціального захисту працюючих потребує чіткої координації дій органів законодавчої та виконавчої влади, профспілок та організацій роботодавців у напрямі чіткого розмежування основних функцій суб’єктів управління, удосконалення існуючої системи договірного регулювання, прийняття ряду законодавчих актів, які б забезпечували підвищення ролі трудових колективів у регулюванні соціально-трудових відносин.