“Суспільно-політичні рухи 30-х років ХХ ст.”
Суспільно-політичні рухи 30-х років
План
1. Лібералізми та консерватизм.
2. Комуністичний рух.
3. Фашизм і нацизм.
4. Національно-визвольний рух.
5. Робітничий і соціалістичний рух.
1. Провідним напрямком суспільно-політичної думки у розвинутих країнах світу став ліберизм. Він сформувався і утвердився в європейських країнах у період розвитку капіталізму у другій половині ХІХ ст. Ліберали прагнули створити у суспільстві такі умови, які дали б змогу громадянам пеалізувати свої здібності. Економічні пріоритети лібералів-вільна і необмежена ринкова конкуренція, недопустимого впливу на ринок з боку держави. Соціальною базою лібералізму є дрібні й середні власники, інтелігенція. Один з найвидатніших діячів лібералізму початку ХХ ст. – англійський прем’єр – міністр Д. Ллойд – Джордж.
Консерватизм – напрям у суспільно – політичній думі, що виник у ХVIII ст. як негативна відповідь на події Великої французької революції. Соціальною базою консерватизму є земляна аристократія і крупна торгівельна буржуазія. Для консерваторів інтереси суспільства стоять вище інтересів окремої людини. Класичним взірцем консерватизму є консервативна партія Великобританії.
2. На початку ХХ ст. у багатьох країнах світу утворилися комуністичні партії у Фінляндії, Австрії, Німеччині і т.д.
Основною причиною поширення комуністичного руху, зростання кількості комуністичних партій було погіршення становища робітничого класу, в період зростання монополітних форм господарювання в індивідуальний період розвитку суспільства.
Комуністичні партії – ліві партії, своєю метою проголошують захист прав та інтересів найманих працівників, людей, які не мають приватної власності та визискуються буржуазією. Стратегічна мета руху – побудова чи перехід до комунізму шляхом пролетарської революції. Оскільки пролетарська революція, з точки зору основоположників марксизму, мала відбутися у всьому світі, існувала необхідність координації діяльності комуністичних партій світу. У другій половині ХІХ ст. для цього утворено Перший Інтернаціонал.
З 2 по 6 березня 1919 р. у Москві тривала робота міжнародної комуністичної конференції, яка проголосила себе першим конгресом ІІІ (комуністичного) Інтернаціоналу. Головну роль у його створенні відіграли РКП(б) і особисто її лідер В. Ленін.
Основна мета Комітенту – здійснення світової революції та встановлення диктатури пролетаріату у всьому світі. Наприкінці 30-х років роль комінтерну занепадає. Навіть його формальне існування в роки Другої світової війни було серйозним подразником для західних союзників СРСР по Антигітлерівській коаліції. 22 травня 1943 р. під тиском США було офіційно оголошено про розпуск Комінтерну.
3. В умовах загострення внутрішньополітичної ситуації в країнах Європи після Першої світової війни особливої популярності набули радикальні рухи. Лівий радикалізм набрав форми комуністичного руху, правий фашизму і нацизму. Іншою причиною появи фашизму жах правлячих кіл перед встановленням комуністичної диктатури у своїх країнах. Соціальною базою фашизму стали дрібна буржуазія, яка розчарувалась у демократії. В економічному відношенні фашизм призвів до над монополізації економіки; у політичному – до встановлення диктатури фашистської партії та її вождя, заборони всіх партій, організацій, профспілок, молодіжних рухів, крім фашистських; у культурному відношенні фашизм призвів до надмірного вихваляння національних особливостей, переслідування прогресивно мислячих діячів.
У міжнародних відносинах – збройної агресії проти незалежних держав.
4. Національне питання в ході боротьби за національне відновлення набуває особливої гостроти із зародженням національно-визвольних рухів. На початку ХХст. особливо гостро воно стояло у найбільших багатонаціональних країнах Європи – Австро-Угорській, Російській імперіях.
Метою національно-визвольного руху є самовизволення народів у залежних країнах, їх національне і соціальне визволення. За методом досягнення мети рухи поділяються на насильницькі і ненасильницькі. У ХХ ст. національно-визвольний рух охопив Європу, Азію, Африку, Латинську Америку, тому багато істориків характеризують це поняття як “століття націоналізму”.
У 20-30-ті роки у світі поширився антивоєнний і антифашистський рух. Продовжував прогресувати жіночий рух – фемінізм. З кінця ХІХ ст. у світі зароджується дитячий рух. Перші їх організації з’явилися в Англії, згодом Польщі та Росії.
В СРСР у 20-30рр. скаутський рух було заполітизовано, поставлено під тотальний контроль держави.
5. Робітничий рух зародився ще в середині ХІХ ст. в Англії. На початку ХХ ст., а особливо у роки Першої Світової війни і відразу після неї, він значно активізувався. Організаційно робітничий рух був представлений у вигляді професійних спілок, що висували економічні вимоги, і соціальних, соціал-демократичних. Соціал-демократичні парті Європи до Першої Світової війни були об’єднані у Соціалістичний інтернаціонал, який розпався з початком війни.
Соціалістичний рух головним своїм завданням вважав, захист прав найманих робітників в умовах існуючого капіталістичного суспільства.
У 20-30 роки між соціалістичними і комуністичними партіями йшла боротьба за керівництво робітничим рухом.
У червні 1920 р. у Женеві представниками 15 партій утворено Соціалістичний інтернаціонал. У 1923р. в Гамбургу Соцінтерн і Міжнародне об’єдналися і утворили Соціалістичний робітничий інтернаціонал.