«Повоєнне влаштування світу»
Наміри головних держав-переможниць на конференції
Перша світова війна скінчилася 11 листопада 1918 p., коли було підписано Комп'єнський мирний договір. За його умовами Німеччина повинна була залишити всі загарбані нею території на Заході та вивести війська за Ргйн. Зі Східної Європи німецька армія повинна була піти в разі прибуття туди військ Антанти Всі військовополонені та військове майно підлягали передачі союзникам.
Після підписання Комп'єнського договору гармати замовкли. Боротьба за переділ світу переміщувалася до тиші дипломатичних канцелярій, за столи переговорів. Представники держав-переможниць з'їхалися до столиці Франції — Парижа — для остаточного підбиття підсумків війни.
Президент В. Вільсон вважав, що США здатні стати рятівником і гарантом миру. Своє бачення нових принципів міжнародних відносин він втілив у "14 пунктах", оприлюднених 8 січня 1918 р. Вони містили відмову від таємної дипломатії, проголошували свободу торгівлі та мореплавства, визнання прав народів на самовизначення, стверджували необхідність роззброєння. Пропозиції Вільсона були спрямовані на запобігання світовій війні, на створення вільного демократичного ладу і були новим словом у міжнародних відносинах. "14 пунктів" великою мірою визначили хід Паризької конференції.
Велика Британія ще до початку конференції домоглася однієї з головних цілей своєї участі в війні: німецький флот припинив існування і стояв на приколі в англійській гавані Скапа-Флоу. Британія вже встигла захопити німецькі колонії в Африці та турецькі на Близькому Сході, але водночас вона була зацікавлена у збереженні німецької держави для забезпечення рівноваги сил в Європі.
Франція домагалася на конференції розчленування Німеччини на низку дрібних держав, що полегшувало здійснення її головних намірів: загарбання значної частини турецьких і німецьких колоній, розширення своїх кордонів у Європі за рахунок Німеччини, повернення Ельзасу та Лотарингії. Франція мала намір отримати понад 50% загальної суми репарацій від Німеччини. Не відмовлялася вона й від своєї провідної ролі в Європі.
Італійські представники домагалися низки територій на Балканах, що входили до складу Австро-Угорщини. Японія вимагала передати їй Шаньдун та німецькі колонії в Тихому океані. Японію підтримувала Велика Британія, вбачаючи в союзі з нею противагу США.
Версальський мирний договір, що офіційно завершив Першу світову війну, було підписано у Версалі (18 км від Парижа) 28 липня 1919 р, Німеччиною, що зазнала поразки у цій війні, з одного боку, та переможцями, "союзниками та державами, що об'єдналися" — США, Великою
Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією, Болівією, Бразилією, Кубою, Еквадором, Грецією, Гватемалою, Таїті, Хіджазом, Гондурасом, Ліберією, Нікарагуа, Панамою, Перу, Польщею, Португалією, Румунією, Сербо-хорвато-словенською державою, Сіамом, Чехословаччиною та Уругваєм, з іншого.
Американський сенат відмовився від ратифікації Версальського договору, оскільки СІЛА не бажали зв'язувати себе участю в Лізі Націй. Замість Версальського договору США в серпні 1921 р. уклали з Німеччиною окремий договір, майже ідентичний з Версальським, але такий, що не містив статей про Лігу Націй.
Версальський договір набув сили закону 10 січня 1920 р. після ратифікації його Німеччиною й чотирма головними союзними державами: Великою Британією, Францією, Італією, Японією
За Версальським договором, винуватцями війни було оголошено Німеччину та її союзників. На них було покладено виплату репарацій. Сума репарацій була узгоджена лише 1921 р. на Лондонській конференції і становила 132 млрд.золотих марок. Франція одержувала 52%, Велика Британія — 22%, Італія — 10% загальної суми.
Мирні договори з союзниками Німеччини за підсумками Першої світової війни
На конференції було вироблено також мирні договори з союзниками Німеччини — Австрією, Болгарією, Угорщиною та Туреччиною. В договорах було зафіксовано державні кордони, що з'явилися з утворенням нових національних держав у Центральній та Південно-Східній Європі: Австрії, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, І Югославії та ін.
За Сен-Жерменським договором з Австрією від 10 вересня 1919 р. колишня Австро-Угорська монархія припинила існування. Частина Південного Тиролю переходила до Італії; Чехія та Моравія ставали частинами нової держави — Чехословаччини; Буковина передавалася Румунії, (незважаючи на рішення Народного віча від 3 листопада 1918 р. про возз'єднання з Україною). Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників. Заборонялося об'єднання Австрії та Німеччини.
За мирним договором з Болгарією, складеним 27 листопада 1919 р. У Нейї, частина її території відійшла до Югославії та Румунії. Чисельність армії обмежувалася 20 тис. чол.
4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці у Версалі було складено мирний договір з Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка та західна частина Баната передавалися Югославії; Трансільванія та східна частина Баната — Румунії; Словаччина та Закарпатська Україна — Чехословаччині. Угорщині дозволялося мати армію не більше ніж 33 тис. чол., до того ж вона повинна була сплачувати репарації переможцям.
Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 p., оформлював розподіл Турецької імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Палестину, Трансіорданію, Іран, Сирію, Ливан та інші території). За чорноморськими протоками було встановлена міжнародний контроль країнами Анханти (головним чином, Великою Британією)
9 лютого 1918 р. між УНР, Німеччиною та її союзниками було складено мирний договір, за яким Україна, якщо повністю відокремиться від Росії, визнавалася державами Четвертного союзу. За цим договором, стан війни між Україною та країнами Четвертного союзу було припинено, Німеччина та Австро-Угорщина зобов'язувалися подати допомогу Україні. З іншого боку, уряд УНР брав на себе зобов'язання постачати до Німеччини та Австро-Угорщини продукти харчування. Брестський договір був великим успіхом молодої української держави і поклав початок міжнародно-правовому визнанню України.
Не вирішила їх і Паризька мирна конференція, на яку в1 січні 1919 р. прибула об'єднана делегація УНР та ЗУНР. Причому посли обох українських держав діяли самостійно.
25 липня 1919 р. представники Антанти Паризькій конференції визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. Причому передбачалося, що поляки у цьому регіоні урядуватимуть тимчасово й нададуть краю автономії. Остаточно доля Галичини мала визначитися в майбутньому.
Після неодноразових вимог польського уряду конференція послів Антанти 14 березня 1923 р. прийняла остаточне рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі за умови надання українському населенню автономії. Однак ця умова практично ніколи не виконувалася польським, урядом.
Інші західноукраїнські землі було поділено між сусідніми державами: Північна Буковина, за Сен-Жерменським мирним договором від 10. 09. 1919 p., передавалася Румунії, а Закарпаття, за Тріанонським мирним договором від 4.06.1920 p., входило до складу Чехословаччини.
Проблема досконалості Версальської системи договорів
По-перше, Версальська система договорів не усунула повністю тих протиріч між провідними державами світу, які призвели до розв'язання Першої світової війни. Вона лише тимчасово їх послабила.
Розстановка сил у світі після закінчення Першої світової війни відбивала суперечності тієї системи міжнародних відносин, що склалася наприкінці війни. Підсумки її призвели до таких значних економічних, політичних, соціальних, дипломатичних наслідків, що повернення до довоєнного співвідношення сил було вже неможливе. Скінчили своє існування чотири найбільші імперії: Австро-угорська, Османська, Російська та Германська
Німеччина і Росія втратили свій довоєнний статус великих держав. На міжнародну арену в ролі головного претендента на світовепанування виходять США, що здобули нечувані багатства за час війни. США не тільки сплатили свої зовнішньоекономічні борщ, а й перетворилися на найбільшого кредитора в світі.
Незабаром поміж засновниками Антанти — Францією та Великою Британією, з одного боку, і США — з Іншого, виникли гострі суперечності. Європейські держави пов'язували сплату боргів з отриманням репарацій від Німеччини та врегулюванням міжнародних боргів. Однак США відхилили ці наміри. Велика Британія, Франція та Японія з неприхованим побоюванням стежили за розбудовою американського військово-морського флоту та робили спроби згорнути цю програму.
Посилились протиріччя між метрополіями та колоніями, які перейшли з одних рук до інших. Велика Британія та Франція через Лігу Націй отримали мандати на володіння країнами Сходу. Підмандатними територіями Великої Британії стали Ірак, Палестина, німецька Східна Африка, частина Того і Камеруну. Франція отримала мандат на. Сирію та Ліван. Це спричинило різке піднесення національно-визвольного руху народів Азії та Африки.
Існували також протиріччя між новоутвореними державами Європи, кордони яких складалися без урахування інтересів деяких народів.
Таким чином, Версальські договори великою мірою наблизили розв'язування Другої світової війни, що розпочалася через двадцять років після завершення мирної конференції в Парижі.
ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1921-1922 pp.
Найважливішим об'єктом повоєнного мирного врегулювання був далекосхідний вузол міждержавних протиріч. Японія, яка не брала активної участі у війні, скористалася з того, що головні її суперники — США та Велика Британія — були зайняті на європейському театрі воєнних дій, змінила свої позиції на Тихому океані та Далекому Сході, особливо в Китаї. За Версальським договором Японія отримала низку островів у Тихому океані — колишніх німецьких володінь, що серйозно зачіпало інтереси США в цьому регіоні.