Іноземці проникли і в політичну сферу. Іран був конституційною монархією на чолі з династією Каджарів, яка не мала реальної влади і не володіла ситуацією в країні. Росія створила бригаду перських козаків, котра стала єдиною добре підготовленою і боєздатною частиною іранської армії. Вищі командні посади в ній займали російські офіцери. На важливі державні пости в Ірані призначались особи, рекомендовані представниками російського царя. Англія підтримувала сепаратизм ханів південних і центральних районів, без відома уряду укладала з ними угоди, виплачувала субсидії, поставляла зброю. Це дозволяло безроздільно господарювати в їх володіннях.
Під час Першої світової війни Іран оголосив про свій нейтралітет, але воюючі держави не взяли його до уваги. Північ Ірану захопили російські війська, південь - англійські. Після виводу російської армії в 1918 р. Англія окупувала колишні російські зони впливу - Гілян, Хорасан, частину Іранського Азербайджану. Звідси здійснювалась антирадянська інтервенція в Російський Азербайджан і Середню Азію.
9 серпня 1919 р. іранський уряд, в порушення конституції і без санкції парламенту (меджлісу), підписав з Англією кабальну угоду. Під контроль англійських представників ставилась армія, фінанси, торгівля, інші сфери життя. Іран перетворювався в протекторат.
Антинаціональна політика правлячих кіл викликала піднесення визвольного руху під патріотичними лозунгами. Склалося кілька його центрів.
У квітні 1920 р. почалося повстання проти шахського уряду та англійської окупації в Іранському Азербайджані. Його очолив лідер партії азербайджанських демократів шейх М. Хіа-бані. У виступах брали участь ремісники, дрібна буржуазія, інтелігенція, національна торгова буржуазія. Висувалися такі вимоги: ліквідація англо-іранської угоди, зміцнення національної незалежності, проголошення Ірану республікою, надання Азербайджану автономії, проведення демократичних реформ. Шахський губернатор і чиновники були позбавлені посад. Демократи взяли владу в свої руки. Був створений національний уряд на чолі з М. Хіабані. Нова влада ввела контроль над цінами на продовольство і товари першої необхідності, відкрила школи та медпункти для народу. У вересні 1920 р. повстання було придушене об'єднаними силами шахських і англійських військ. Шейх М. Хіабані загинув.
Ще одним важливим центром національно-визвольного руху стала провінція Гілян. В роки Першої світової війни тут виник партизанський рух дженгелійців (дженгель - ліс) на чолі з Кучек-ханом. Вони виступали за здобуття національної незалежності під лозунгами ісламу. Дженгелійців підтримували селяни, міська біднота, торговці, частина великих купців, поміщиків, мусульманського духівництва.
Радянська Росія, більшовики Закавказзя намагалися впливати на ситуацію в Гіляні. В травні 1920 р. Волзько-Каспійська флотилія розгромила залишки білогвардійських частин, які втекли на територію Ірану, в порту Ензелі на південному узбережжі Каспійського моря. Радянські представники зустрілися з Кучек-ханом і запропонували йому допомогу. Була досягнута домовленість про спільні дії, виник єдиний фронт, в який увійшли патріотично настроєні поміщики і купці, інтелігенція, середні міські верстви, сільськогосподарські робітники, іранські комуністи. Програма фронту включала такі пункти: ліквідація нерівноправних договорів, встановлення республіки, захист особи і майна громадян, рівноправність всіх національностей, захист ісламу.
5 червня 1920 р. була проголошена Гілянська Радянська республіка. Створювався революційний уряд і революційна військова рада на чолі з Кучек-ханом. Дуже швидко виникли розбіжності між групою Кучек-хана і комуністами. Останні відстоювали ідею негайної соціалістичної революції в Гіляні як складової частини світової революції, вимагали рішучих дій, наприклад, реквізиції майна багатих, боротьби проти ісламу тощо. Кучек-хан стояв на поміркованих позиціях і виступав за вирішення політичних завдань, в першу чергу за здобуття Іраном незалежності. Свою точку зору на тактику боротьби мала і група радикальної інтелігенції, яка, ігноруючи відсутність збройних сил, намагалася розпочати похід на Тегеран. Конфронтація привела до розриву і відновлення єдиного фронту, через деякий час недавні союзники знову стали ворогами. В листопаді 1921 р. бригада перських козаків, якій допомагали англійські війська, розгромила Гілянську республіку.
Третім центром визвольного руху був Хорасан. Влітку 1921 р. тут розпочалося повстання військових і жандармських частин, якими командував полковник М. Тагіхан Пасіян. Його підтримала національна і дрібна буржуазія, інтелігенція. Стихійно зародився селянський рух. Вимогами повсталих були: визволення Ірану з-під контролю Англії, скликання парламенту, забезпечення демократичних свобод. Уряд кинув на розгром повстання ханські загони курдських племен, в одній із сутичок з ними М. Тагі-хан загинув. Основні сили повстанців зазнали поразки, а розрізнені селянські загони продовжували боротьбу ще протягом року.
Під тиском національно-патріотичного руху правлячі кола Ірану анулювали кабальну угоду 1919 р., англійська та іранська реакція зазнала поразки.
В іранському суспільстві існували досить впливові сили, зацікавлені в нормалізації відносин з Росією. Радянсько-іранські дипломатичні відносини були встановлені в 1920 р. У Москві почались переговори, які завершились підписанням договору від 26 лютого 1921 р. Радянська сторона відмовилась від угод царського уряду, які порушували суверенітет Ірану, від режиму капітуляцій і права екстериторіальності. Було визначено лінію державного кордону. Сторони заявили про невтручання у внутрішні справи одна одної. Ірану безвідплатно передавалась на його території власність царського уряду на суму близько 70 млн. руб. золотом, а також власність Російського кредитного банку на суму 64 млн. руб. золотом. Спеціальна стаття передбачала умови введення радянських військ в Іран, якщо виникне така необхідність. Договір був вигідним для Ірану в будь-якому відношенні. Він також вирішував питання про радянські кордони в Закавказзі.
Після Першої світової війни і революційних потрясінь 1920-1922 pp. широкі кола іранського суспільства були зацікавлені в досягненні стабільності, ліквідації анархії, обмеженні свавілля феодальної аристократії, зміцненні державної влади. Нові соціальні сили (національна буржуазія, поміщики, пов'язані з ринком) хотіли прийти до реального управління державою. Важливу роль у політичній боротьбі початку 20-х років відіграв полковник бригади перських козаків Резахан. Він займав посаду військового міністра в кількох урядах, був прем'єр-міністром, провів багато вдалих військових операцій. Резахан спирався на військову силу, але одночасно він прагнув здобути собі політичних союзників, став ініціатором створення Партії оновлення -Таджедат. У боротьбі за владу він вдало використав у своїх цілях можливості парламенту і претендував на оцінку своїх дій як законних. 31 жовтня 1925 р. після довгих дебатів парламент, за конституцією не маючи на це права, вирішив скасувати династію Каджарів, передати тимчасову владу Реза-хану і скликати Установчі збори. 12 грудня 1925 р. ці збори проголосили Реза-хана шахом Ірану- Нова династія була названа Пехлеві.
Резашах Пехлеві здійснив серію реформ, спрямованих на подолання відсталості Ірану. Він зміцнив державну владу, розгромив феодальний сепаратизм і демократичний рух, опозицію поставив під жорсткий контроль, а потім зовсім знищив.
Почалося створення законодавчої бази держави. Була проведена судова реформа, прийнятий кримінальний (1927) і цивільний (1929) кодекси за європейськими зразками. Сильно скорочувались повноваження шаріатських судів. Ряд законів був спрямований проти робітничих і селянських виступів.
Закон про врегулювання промисловості надавав пільги національному капіталу. Засновувались державні і змішані державно-приватні компанії. За сприяння уряду будувались підприємства легкої і харчової промисловості, виникли військові, цементні, гліцеринові заводи. Був створений Національний банк Ірану (1928), введена державна монополія на зовнішню торгівлю (1931). Особлива увага приділялась будівництву залізниць і шосейних шляхів.
У 1929 р. вводилося право приватної власності на землю для всіх громадян. У 20-30-х роках відбувся продаж державних земель. Закон про кадастр (1930) замінював натуральні податки з землі і з худоби на грошові. Відкрився спеціальний сільськогосподарський банк, який видавав позички на пільгових умовах. Кілька законодавчих актів захищали земельну власність від посягань незаможних: закон проти насильницького захоплення земель (1930), закон проти аграрного бандитизму (1931). Ці перетворення значно зміцнили позиції поміщиків як великих товаровиробників, зміцнили ринкові відносини. В той же час для основної маси селянства суттєвих змін не відбулося.
У 20-30-х роках, в Ірані були проведені також реформи у сфері культури і побуту. Створювались світські школи, вищі навчальні заклади. Був уведений європейський одяг, прийнятий декрет про обов'язкове зняття чадри. Феодальні титули змінювалися прізвищами.
У зовнішній політиці в перші роки свого правління Реза-шах маневрував. Він дещо обмежив права іноземних держав у Ірані, скасував режим капітуляцій (1928). В цілому він підтримував хороші стосунки з усіма сусідами. З другої половини 30-х років сталася переорієнтація Ірану з Англії на фашистську Німеччину і швидке зближення з нею.
Реза-шах Пехлеві зумів провести у своїй відсталій, напівфеодальній країні досить ефективні буржуазні реформи, долаючи опір старої знаті, ханів кочових племен, мусульманського духівництва, лівої опозиції. В основному він зробив це примусовими методами. Режим Реза-шаха був буржуазно-поміщицькою диктатурою, різновидом авторитаризму.