На чолі управління морськими силами Франції стояв морський міністр з своїм оперативним органом - морським генеральним штабом. Йому безпосередньо підкорялися командувач флотом Середземного моря й командувач морськими силами Каналу. Генштаб розробляв плани операцій і керував їх виконанням. [21; 342]
Головнокомандуючий італійським флотом (він же командувач першою ескадрою) герцог Абруцький підкорявся начальникові Морського генерального штабу адміралові ді Ривелю, що здійснював вище керівництво бойовою діяльністю флоту. Морське міністерство з своїми управліннями і відділами відало кораблебудуванням, комплектуванням особового складу й мобілізацією, тими видами озброєння, розвитком берегової оборони, а також устаткуванням військово-морських баз і портів й матеріально-технічним постачанням флоту, тобто всім тим, що відносилося до загальної підготовки флоту до війни.
В Австро-Угорщині флот знаходився в підпорядкуванні головнокомандуючого збройними силами країни. Морського міністерства не існувало. Його функції виконував морський департамент військового міністерства. Начальник цього департаменту мав велику самостійність і міг особисто докладати імператорові про всі найважливіші питання будівництва, зміст і управління флотом.
В Туреччині система управління флотом перед початком військових дій на Чорному морі була порушена. З прибуттям німецьких крейсерів "Гебен" і "Бреслау" командувачем морськими силами став німецький адмірал Сушоп, який часто віддавав накази через голову морського міністра Ахмета Джемаля [16; 48].
Органом управління військово-морськими силами Росії в цілому являлось Морське міністерство, яке з 1911 р. очолював адмірал І.К. Григорович. До складу Морського міністерства входили: Адмиралтейств-рада, головою якої був безпосередньо морський міністр, Головний морський штаб, Головний військово-морський суд, Головне військово-морське судне управління, Головне управління кораблебудування, Головне управління гідрографії, Головне морське господарське управління і інші управління, відділи і підрозділи. В 1906 р. був створений Морський генеральний штаб, на який покладалося вирішення стратегічних проблем, планування будівництва флоту, проведення його мобілізації, керівництво загальною підготовкою морських сил до війни. Установа Морського генерального штабу була позитивним чинником в справі відновлення військово-морських сил Росії. З його створенням значно змінилися функції Головного морського штабу, у веденні якого тепер знаходився особовий склад флоту, стройова, розпорядлива і військово-карна частини, а також законодавча частина морського відомства.
Отже, морському командуванню в Англії, Німеччині і Італії крім флотських об'єднань і з'єднань була повністю підпорядкована і берегова оборона країни, зокрема морські фортеці, військово-морські бази і військові порти з їх гарнізонами. Це позитивно позначалося на організації і веденні оборони узбережжя в цих країнах. У інших державах цього не було. У Франції, наприклад, існувала подвійна система підпорядкування берегової оборони. Все узбережжя країни було розбите на морські округи, кожний з яких ділився на декілька секторів. На чолі округу стояв морський начальник, але відносно командування сухопутними військами свого округу він підкорявся безпосередньо військовому міністрові. Начальниками ж секторів призначалися флотські або армійські офіцери, залежно від того, які сили там переважали. У Австро-Угорщині берегова оборона знаходилася у веденні Військового міністерства. Що стосується Росії, то до початку війни не було встановлено єдиної системи берегової оборони в масштабі країни. Сухопутна оборона більшості морських фортець і військово-морських баз і портів знаходилася у веденні Військового міністерства. Командири військово-морських баз (портів) і начальники їх гарнізонів (коменданти) були незалежні один від одного. Тільки у одному Севастополі комендант фортеці підкорявся головному командирові порту.
Єдиної системи комплектування рядовим складом флотів не існувало. У одних державах воно проводилося шляхом вільного найму (вербування), в інших - за військовою повинністю, і в третіх - за змішаною системою, частково шляхом вербування, частково за військовою повинністю.
В Англії рядовим складом флот комплектувався шляхом вільного найму. Ті що бажали служити на флоті підписували контракт на 5 або на 12 років, з подальшим продовженням служби при позитивній атестації ще на 6 років для перших і на 10 років для інших. Ті що уклали контракт на 5 років відразу ж прямували на кораблі матросами 2-ої статті, а ті, хто мав контракт ні 12 років, вступали до шкіл юнг після закінчення яких направлялися на судна й продовжували там службу матросами, отримуючи підвищення в статтях. Кращі з них проводилися і унтер-офіцери. Для підготовки молодших фахівців артилерійської і мінної спеціальностей існували школи старшин, куди приймалися ті хто закінчив школи юнг. З інших спеціальностей ніяких шкіл ні для старшин, ні для офіцерів не існувало. Кадри готувалися практичним шляхом, на кораблях. Після складання відповідних іспитів унтер-офіцери проводилися в офіцери. Для підвищення кваліфікації офіцерів-артилеристів, мінерів і штурманів існували спеціальні класи. У Англії була Військово-морська академія, але з дуже коротким терміном навчання – усього 4 місяці. В неї приймалися старші офіцери і адмірали. [4; 337].
Прийнята в Англії система комплектування флоту мала ту позитивну сторону, що в результаті тривалої служби особовий склад отримував великий досвід і хорошу морську витримку. Але ця система не забезпечувала накопичення резерву. Ось чому вже в ході війни англійці вимушені були частково ввести військову повинність.
Німецький флот комплектувався по військовій повинності, а також за рахунок юнг і добровольців. Термін служби на флоті був встановлений трирічний, після якого слідувало зарахування в резерв різних ступенів до 40-річного віку. Молодший командний склад і фахівці флоту комплектувалися на юнг, що закінчили школу, і добровольцях після відповідної підготовки. Інженер-механіки для флоту готувалися з осіб, що закінчили середні технічні училища і що мали стаж практичної роботи на кораблебудівних заводах. Їх направляли служити на кораблі, а потім після річного навчання у класі морських інженерів проводили іспити в інженер-механіки флоту. Військово-морська академія Німеччини мала дворічний термін навчання.
Офіцерський склад англійського і німецького флотів комплектувався за класовим принципом - з дворян і буржуазії. Тільки інженер-механіки флоту Німеччини могли бути вихідцями з інших класів.
У Франції система комплектування флоту була досить складна. Рядовим складом флот комплектувався на основі так званого морського запису, вербування "мисливців" і загальною військовою повинності. "Морський запис" полягав в тому, що все чоловіче населення приморської смуги Франції у віці від 18 до 50 років відносно військової служби закріплювалося за флотом. Проте на практиці "записані" служили на флоті не більше ніж 45 місяців, а потім могли за бажанням або продовжувати службу, або звільнятися в запас. "Записані" користувалися рядом привілеїв в отриманні пенсій, нагород і занять морським рибальством. У 1912р. для них був скорочений термін обов'язкової служби до 2 років. Ті, хто залишався служити далі, мали право по своєму вибору вступати до шкіл флотських фахівців і просуватися по службі аж до офіцерського чину.
При вербуванні "мисливців" підписувався контракт на 5 років по вибраній ними самими флотській спеціальності. Бракуюче число новобранців після прийому "записаних" і "мисливців" поповнювалося шляхом військової повинності з терміном обов'язкової служби 2 роки. У французькому флоті, як і в інших флотах, була школа юнг, яка давала основний контингент для шкіл молодших фахівців флоту.
Австро-угорський і італійський флоти комплектувалися за військовою повинністю з населення приморських округів або осіб, які до заклику мали якесь відношення до моря (торгові моряки, рибаки) або флоту (суднобудівники). У італійському флоті, крім того, існувала школа юнг. Терміни служби: у австро-угорському флоті - 12 років, з них 4 року на дійсній службі, 5 років в запасі і 3 року в ополченні; у італійському - 4 року на дійсній службі і 8 років в запасі. Для підготовки молодших фахівців і офіцерських кадрів були відповідні школи і училища.
Офіцерський корпус австро-угорського флоту формувався з урахуванням не тільки класового, але й національного принципу. Переважна більшість офіцерів були австрійськими німцями. Рядовий же склад комплектувався окрім німців, з угорців, італійців і представників слов'янських народів.