Недосконалість централізованого керівництва економікою у Чехословаччині - однією з провідних східноєвропейських країн, гальмувало розвиток всього народного господарства. Вихід було знайдено у економічній реформі. В січні 1965 р. чехословацьким керівництвом були прийняті "Принципи вдосконалювання системи планового управління", які передбачали перехід до ринкових відносин: поєднання діяльності центральних органів управління з використанням товарно-грошових відносин, розширенням уповноважень і відповідальності підприємств, стимулюванні ініціативи трудящих. Основний тягар було покладено на ринкові механізми господарювання: вільний вибір підприємствами партнерів, конкуренцію, комерційний кредит, договірне ціноутворення. Але програма реформи комуністичної партії та уряду Чехословаччини за своїм змістом не виходила за межі соціалістичної системи господарювання. Вона повинна була сприяти динамічному розвитку економіки, розширенню демократії, стимулюванню самоуправління. Перетворення, розпочаті в економіці, викликали зміни і в політичному керівництві - на пленумі (січень 19(68 р.) ЦК КПЧ першим секретарем було обрано О.Дубчека.
Навесні 1968 р. КПЧ прийняла "Програму дій", у якій по-новому ставився ряд принципових питань: правляча партія повинна здійснювати свою керівну роль не шляхом панування над суспільством, а служачи йому, і взаємовідносини між різними партіями в Національному фронті повинні будуватися на принципах рівності та партнерства. Намічався перехід до федерального устрою країни, проведення глибокої економічної реформи..
Відродження охопило суспільно-політичне життя. Активізувалися реформаторські сили: "Клуб активних непартійних", "Клуб колишній засуджених за антидержавну діяльність" (К-231), "Коло незалежних письменників" та ін. У профспілковому русі втілювалося в життя гасло "Профспілки без комуністів!". Спілка чехословацької молоді розкололася більш ніж, на двадцять молодіжних рухів та клубів. В Словаччині загострилися національні проблеми.
Спроби провести реформи лідерами "празької весни" насторожували "апологетів соціалізму" як в країні, так і за її межами. Будь-яка можливість перетворень відкидалась як можлива "втрата переваг соціалізму". На початку серпня 1968 р. відбулася зустріч керівників КПРС та КПЧ, яка не привела до будь-якої домовленості. Керівники соціалістичних країн "вбачали у розвиткові чехословацьких подій загрозу соціалізму". На черговій зустрічі керівників п'яти країн ОВД (18 серпня) були схвалені оцінки та пропозиції Л.Брежнєва, згідно з якими необхідно покласти край діяльності реформаторів "празької весни", що загрожує "завоюванням соціалізму". Обґрунтовуючи необхідність військового втручання у внутрішні справи керівництво КПРС спиралося на лист з яким звернулись до нього відомі політичні та громадські діячі Чехословаччини, із проханням ввести війська та "захистити соціалізм". В засобах масової інформації країн - членів ОВД повідомлялося про очікування контрреволюційного перевороту в Чехословаччині.
Події у Чехословаччині, як і в інших східноєвропейських країнах, " були тісно зв'язані з подіями в СРСР. Зняття у жовтні 1964 р. М.Хрущова, завершило період "політичної відлиги". На зміну прийшов період "доктрини Брежнєва", згідно якої радянське керівництво присвоювало собі права вирішувати, що відповідає "справі, соціалізму", а що їй завадить. Обґрунтовувалася також необхідність "завоювань соціалізму" всілякими засобами.
Ще до серпневих подій 1968 р. під виглядом військового навчання в Чехословаччину була введена одна мотострілецька дивізія. Вторгнення головних сил здійснювалось силами Прибалтійського та Білоруського військових округів, які були приведені у бойову готовність. За командою Л.Брежнєва: "Вводити війська" - у ніч з 20 на 21 серпня 1968 р. армії СРСР, Болгарії, НДР, Польщі та Угорщини (124 тис. військових, 500 танків) окупували Чехословаччину. Були захоплені найважливіші стратегічні пункти: вокзали, аеродроми, радіо, телебачення, ЦК КПЧ, резиденція уряду, Академія наук, МЗС та ін., а також конфісковано зброю міліції.
Президія ЦК КПЧ звернулася до всіх громадян республіки із закликом "До народу ЧССР", де закликала населення дотримуватися спокою і не чинити опору військам вторгнення. Вона оцінила цю акцію як втручання у внутрішні справи суверенної держави, що підриває елементарні норми міжнародного права. Текст звернення передавався по радіо опів-на другу ночі.
О.Дубчек, Й.Смрковський, О.Черник, Ф.Кригель, Й.Шпачек були арештовані і літаком відправлені до Москви. За перші три дні вторгнення на вулицях міст загинуло близько ЗО і поранено понад 300 чоловік. Президент Л.Свобода наказав армії дотримуватися спокою, не виходити з казарм, не чинити опору військам союзників. Населення зустріло цю акцію із здивуванням. Студентська молодь намагалася чинити опір всіма підручними засобами. В одному з цехів празького заводу ЧКД у Височанах 22 серпня 1968 р. відбувся надзвичайний (XIV) з'їзд КПЧ, на якому, були представлені більше тисячі делегатів. З'їзд прийняв основні резолюції і звернення до комуністичних і робітничих партій світу. Було обрано керівні органи партії, до яких увійшли всі заарештовані лідери. За рішенням Височанського з'їзду 23 серпня було проведено одногодинний загальний страйк, протесту. По всій країні вили сирени, гриміли дзвони... Це був протест народу проти некликаних гостей у постаті іноземних військ, трагічним проявом протесту було самоспалення на Вацлавській площі в Празі в січні 1969 р. студента Карлового університету Я.Палаха.
Опір населення Чехословаччини, Височанський з'їзд КПЧ, по-суті, перекрили можливість здійснення стратегічного завдання вступу військ ОВД 21 серпня: створення маріонеткових органів та інститутів влади в окупованій країні. В цих умовах президента Л.Свободу та інших державних, діячів ЧССР 23 серпня примусили приїхати до Москви. Після багаточасових переговорів, під тиском радянського керівництва, чехословацька делегація вимушена була підписати "Програму виходу з кризової ситуації", яка складалась з 15 пунктів. "Московський протокол" являє собою зразок диктату з позиції сили. Цей документ став юридичною основою для систематичного втручання у внутрішні справи країни.
В решті решт 27 серпня чехословацьке керівництво повернулося до Праги. У відповідності із "московським протоколом" рішенні Височанського з'їзду визнавались недійсними, хоча на ньому до ЦК були обрані всі ті, хто користувався дійсною довірою та повагою співвітчизників, з метою уникнення розколу партії, чехословацькими комуністами було вирішено провести офіційний з'їзд (XIV) трохи пізніше, а до ЦК кооптувати нових членів, списки яких були узгоджені з Москвою.
Виправдовуючи силову акцію проти Чехословаччини лідери інших чотирьох країн - членів ОВД робили досить відверті та красномовні заяви. Польський лідер В.Гомулка був впевнений, що в соціалістичній Чехословаччині розпочався процес перетворення "у буржуазну республіку", тому необхідне термінове втручання". Лідер УСРП Я.Кадар казав, що О.Дубчека за ніс водять праві, або в особі О.Дубчека ми мали хитрого словацького селянина, який хоче водити за ніс КПРС та всіх нас. Керівник НДР В.Ульбріхт підкреслював: "Дубчек та його оточення - "хитрі ревізіоністи", треба "виробити І програму виправлень допущених у Чехословаччині помилок". Перший секретар БКП Т.Живков повчав: "Дубчеку, Чернику, Смрковському довіряти не можна... Вони невзмозі, а може статися і не хочуть перемінити ситуацію в країні. Треба спиратися на інші сили". Окупація Чехословаччини військами ОВД була різко засуджена урядами багатьох країн світу, в тому числі Югославією, Румунією, Албанією, Китаєм. Вони засудили насильницьке втручання у справи суверенної Чехословаччини і відкидали будь-які спроби його обґрунтування. Представники багатьох країн в ООН вимагали негайного виведення іноземних військ і звільнення заарештованих чехословацьких лідерів. 21 серпня відбулося засідання Ради Безпеки ООН, на якому було обговорене "чехословацьке питання". Десятьма голосами "за", двома - "проти" (три - "утрималося") була прийнята резолюція, яка засуджувала інтервенцію і зажадала від окупантів негайного виведення своїх військ з території ЧССР. 22 серпня міністр закордонних справ країни І.Гаєк заявив в ООН рішучий протест проти вторгнення в країну військ ОВД. Але ця резолюція черев радянське "вето" в силу не вступила.
Чехословацькі події викликали вибух обурення серед світової громадськості і привели до глибокої кризи в європейському робітничому русі. Генеральна рада Соцінтерну (21 серпня 1968 р.) засудила вторгнення в ЧССР, як "чисто агресивний акт, що викриває імперіалістичний характер відносин, в котрі СРСР прагне утиснути своїх союзників по Варшавському пакту".
Воєнна акція ОВД припинила процес утворення "соціалізму із людським обличчям". Система "реального соціалізму", яка трималась на силі тоталітаризму, забезпечувала спокійне та безтурботне панування "вищої касти" - партійно-державного апарату. Тому будь-яке прагнення до реформування існуючої системи було приречене на поразку.
Таким чином, "празька весна" була розчавлена танками» союзницьких держав. Хоча пізніше танків на празьких вулицях не було видно - вони сховалися у найближчі ліси - радянські війська за тільки що підписаною угодою "про тимчасове перебування", влаштувалися у Чехословаччині на десятиріччя.