Недержавні («вільні») вищі навчальні заклади по своєму статусі були суспільними і приватними установами (курси, інститути, університети). Вони не субсидіювалися державою. Лише в рідких випадках скарбниця виділяла незначні суми окремим з них. У 1900–1917 р. у Росії нараховувалося більш 80 суспільних і приватних вищих навчальних закладів, склад яких постійно мінявся, до лютого 1917 р. скоротивши до 59. Основний їхній масив складали 29 навчальних закладів університетського типу. За малим виключенням вони мали ту ж, що і державні університети, професійну структуру і діяли переважно в містах зі сформованими науковими силами, дослідницькою базою, академічними традиціями.[2.3; 133]
Абсолютно переважали в цій групі жіночі навчальні заклади: 24 проти 5, призначених для навчання жінок і чоловіків.
У XVIII – першій половині XIX ст. діяльність жінок на педагогічному поприщі обмежувалася лише службою як домашніх вчительок і виховательок. Тільки в 60-і рр. XIX ст. порівняно широке поширення одержала передова ідея про залучення жінок до педагогічної праці в народних школах. У Петербурзі і Москві виникли суспільства виховательок і вчительок, однієї з задач яких було шукання жінкам учительської роботи й організація їхнього педагогічної освіти.
З другої половини минулого століття в Росії, як указувалося вище одержало деякий розвиток жіноча освіта. Ще в 1858 р. було відкрито кілька загальнодоступних жіночих шкіл – гімназій. По «Положенню про жіночі училища відомства Міністерства народної освіти» від 10 травня 1860 р. виникають жіночі училища двох розрядів: із шестирічним терміном навчання – першого розряду і з трирічним терміном навчання – другого розряду. До 1870 р. було створено 37 училищ першого розряду і 94 училища другого розряду.
З 1862 р. з ініціативи видного педагога Н.А. Вишнеградського в Росії організуються жіночі семикласні мариїнські гімназії, а потім гімназії системи міністерства народної освіти із сім-восьмирічним терміном навчання. У 1870 р. прийняте «Положення про жіночі гімназії». З часів XVIII ст. збереглися також дворянські інститути шляхетних дівчат. На основі «Положення про початкові народні училища» (1864) дівчата одержали право навчатися разом із хлопчиками. Поступово відкриваються недільні жіночі школи. [2.10; 97]
Однак розвиток жіночої освіти йшов повільно. У 1877 р. у Росії було 148 жіночих навчальних закладів, у яких навчалося кілька тисяч учнів. У 1880 р. у всіх сільських народних училищах навчалося всього 236 тис. дівчинок. Аж до Великої Жовтневої соціалістичної революції в багатьох адміністративних районах Росії спостерігалася суцільна безграмотність жінок.
Дозвіл учитися дівчатам привело до створення невеликої мережі жіночих навчальних закладів по підготовці вчительок. Їх стали готувати жіночі педагогічні інститути, жіночі гімназії і семінарії, жіночі курси і педагогічні класи, жіночі училища і школи, інститути шляхетних дівчат і інші навчальні заклади, що належали міністерству народної освіти, відомству установ імператриці Марії, синодові, приватним особам і суспільствам.
Педагогічні дворічні курси вперше були засновані в 1859 р. при першому Маріїнському жіночому училищі. Вони неодноразово піддавалися перетворенням. У педагогічний цикл дисциплін на курсах входили педагогіка, анатомія і вікова фізіологія. Потім замість анатомії і фізіології стали викладатися природна історія та естетика. У 1870 р. курси були розділені на два відділення: словесне і природно-математичне. При них існувала базова школа. Курси готували вчительок і виховательок. З 1879 р. вони стали трирічними. На перших двох курсах вивчалися загальноосвітні дисципліни, на третьому – педагогічні. На курси приймалися випускниці гімназій. Практикувалися вступні іспити.
У 1864 р. відкриваються педагогічні класи при столичних і провінційних жіночих гімназіях відомства установ імператриці Марії, а в 1870 р. створюються педагогічні класи при жіночих гімназіях міністерства народної освіти. Ці гімназії складалися з підготовчого, семи основних і одного педагогічного класів. «Положення про жіночі гімназії і прогімназії народної освіти» (1870) передбачало видачу дівчинам, що закінчили сім класів, атестата на звання вчительки початкової школи, а тим, хто закінчили вісім класів – на звання домашньої вчительки; медалі, що одержали, мали право бути домашніми наставницями. У 1874 р. видане спеціальне «Положення про педагогічні класи». [2.10; 98]
Річні (дворічні) педагогічні курси і класи створювалися також при деяких армійських училищах (гімназіях) і жіночих інститутах у губернських центрах Росії. Навчання на жіночих курсах було платним.
У 1911 р. на педагогічних курсах (класах) при жіночих гімназіях і училищах навчалося 16 тис. чоловік.
У 1870 р. у Петербурзі по приватній ініціативі і на приватні кошти відкрилися Аларчинські вищі жіночі курси. На курсах викладалися майже всі загальноосвітні предмети і педагогіка. Ці курси можна розглядати як один з перших кроків на шляху до створення стабільного вищого жіночого навчального закладу.
Владимирські жіночі курси, створені при Владимирському повітовому училищі Петербурга не мали твердого навчального плану, а також постійного складу слухачок. Їхній досвід проте ще більш просунув уперед становлення жіночої освіти. Визначений внесок у цю справу внесли й інші жіночі курси, у тому числі ті, котрі існували в будинках деяких заможних жителів Петербурга.
Жіночі педагогічні курси П.И. Чепелевської, відкриті по особистій ініціативі останньої в Москві та матеріально підтримані московським земством, почали працювати в 1870 р.
Жіночі педагогічні курси Чепелевської були відкритим навчальним закладом для бідних дівчат, що бажають стати вчительками початкових шкіл. Термін навчання на курсах – 2 роки. Навчальна частина курсів, по оцінці Н.А. Корфа, що вивчаюча їхню діяльність, була «організована цілком раціонально». На них викладалися російська і слов'янська граматики, короткий курс російської літератури, арифметика й елементарна геометрія, історія Росії і частково загальна історія, загальна і російська географія, природна історія і фізика, церковний спів і скоропис, школознавство і гігієна, методика.
Іногородні слухачки курсів проживали на приватних квартирах, де за ними був установлений строгий догляд, що не допускав навіть вільного спілкування з рідними і близько знайомими, що одержало осуд передових педагогів.
У 1869 р. у Москві виникла міська жіноча вчительська семінарія, що проіснувала, однак, всього два роки.[2.10; 102]
У 1870 р. було засновано Московське суспільство виховательок і вчительок, що через два роки після свого створення, у 1872 р., у будинку приватного пансіону на Кисловці відкрило педагогічні курси, що проіснували до 1917 р. Спочатку курси по змісту навчання мало чим відрізнялися від загальних жіночих учительських класів; з 1893 р. вони стали постійним навчальним закладом із дворічним терміном навчання, а з 1906 р. почали готувати вчительок шкіл підвищеного типу. Курси зіграли важливу роль у підготовці педагогічних кадрів і в розвитку жіночої освіти. Слухачки курсів поділялися на дійсних і вільних. Першим по закінченні курсів (теоретичних і практичних занять) видавалося свідчення про освіту.
Одним з активних організаторів і діячів цих курсів був великий педагог Росії Д.И. Тихомиров, тому їм було привласнено його ім'я (на будівлю будинку курсів Д.И. Тихомиров пожертвував 200 тис. руб.). Курси були платними. Для проведення практичних занять вони мали свою початкову школу, а потім і дитячий сад.
У 1912 р. Московські жіночі курси мали наступні відділення: по підготовці вчительок навчальних предметів у молодших класах середніх шкіл (2 роки навчання), по підготовці керівниць дитячих садів (1 рік навчання), спеціально-педагогічні (1 рік навчання), по підготовці керівників фізвиховання (до 1 року навчання).
У своїй еволюції вища жіноча школа минала кілька етапів. Початок першому (1872–1886) було покладено відкриттям «у виді досвіду» Московських вищих жіночих курсів професори В.И. Герьє. Потім відкрилися аналогічні курси в Казані (1876), Петербурзі і Києві (1878). У 1886 р. в умовах політичної реакції вони закрилися.
Історичну місію першого в Росії вищого жіночого навчального закладу виконали Московські вищі жіночі курси, створені в 1872 р. Ведучу роль у їхній організації зіграла прогресивна інтелігенція Москви, і насамперед передова частина професури Московського університету. Ініціатором, безпосереднім організатором і першим директором курсів був професор історії В.И. Герьє.[2.10; 103]
На початку своєї діяльності курси були приватними, а потім стали «напівдержавним» навчальним закладом. Основним джерелом їхнього фінансування була плата за навчання. Стаття надходження від слухачок і індивідуальних пожертвувань перевищувала 9/10 усіх фондів. З початку 900-х рр. незначні кошти на курси виділяли міністерство народної освіти (3–4% від загального кошторису), Московська міська дума, Московське губернське земство, купецька управа.
Тривалий час курси не мали власного приміщення. Спочатку вони розміщалися в будинку 1-й чоловічої гімназії на Волхонці та у приватному будинку на Пречистенці, потім перейшли в будинок Політехнічного музею, приватний будинок Гірша та інші орендовані приміщення, нарешті, у навчальні будинки, побудовані на Дівочому полі. Власних гуртожитків курси не мали. Слухачки курсів в основному були вихідцями з заможних родин дворян, купецтва, духівництва, чиновників. Так, за даними за 1885/86 навчальний рік, з 227 курсисток 128 були дворянського походження, 34 – купецького, 15 – духовного, 21 – чиновничого люду, 28 – міщанського і тільки 1 походила із селян.
У 900-і рр. число представниць нижчих шарів суспільства трохи зросло. З 2936 курсисток було дочок селян – 116, міщан – 479; інші, як і раніш, були дітьми дворян, військових, купців, служителів церкви і різночинної інтелігенції. Приблизно половину слухачок курсів складали іногородні.