Порівнюючи характерні риси Месопотамськой рівнини й Іранського нагір'я, можна скласти деяке уявлення про торговельні зв'язки, що поєднували ці два регіони. Процес росту цих зв'язків носив майже спіральний характер.
Перші поселенці на території Месопотамії і гірських районів, що огортають її з північного сходу, з'явилися ще в епоху палеоліту. Неандертальці, що займалися полюванням і збиральництвом, залишили сліди свого перебування, знаряддя праці, залишки їжі, в основному у печерах, що служили їм укриттям від холодів, непогоди і диких звірів.
В епоху неоліту процес заселення Месопотамії пішов більш швидкими темпами за рахунок переселення мешканців гір і передгір'я, мисливців в річкову долину. У першу чергу заселялася більш сприятлива з погляду природних і кліматичних умов Північна Месопотамія. Переходячи від кочового життя до осілого, від форм господарства, що привласнюють, до виробляючого — землеробства, скотарства, ремесла, перші поселенці протягом VII-VI тисячоріч до н.е. усе ширше освоювали долину Тигру і Євфрату і всі міцніше осідали на цій території. Етнічний склад їх невідомий. Звичайно по назвах відкритих археологами поселення, де збереглися сліди їх життя і культури, їх називають хассунським, халафським і іншим населенням.[19, C. 72]
Наприкінці VI і в V тисячоріччі до н. е. з'явилися перші поселенці і на території Південної Месопотамії. По найбільш типовому поселенню цього часу Ель-Убейд їх найчастіше називають убаідцями, іноді — протошумерийцями.
На початку IV тисячоріччя до н. э, на крайньому півдні Месопотамії виникли перші шумерські поселення, хоча точний час появи шумерів у долині Тигру і Євфрату поки встановити важко. Поступово вони зайняли значну територію Месопотамії від Перської затоки на півдні до місця найбільшого зближення Тигру і Євфрату на півночі.
Питання про їхнє походження і родинні зв'язки шумерської мови викликало і продовжує викликати гострі дискусії. Поряд з раніше висловленими думками Б. Грозного про прихід шумерів з півночі і Г. Чайлда про їхній прихід зі сходу, з Элама, з'являються припущення про прихід шумерів із Середньої Азії (за подібністю кераміки, знайденої в Північно-Східному Ірані й Уруці), з Індії, із західних областей Індокитаю (по передбачуваному спорідненню шумерської мови з тібето-бірманськими мовами) і ін. Шумери змішалися з тими етнічними групами Північної Месопотамії, що просунулися у свій час на південь, вступили в контакт з убаїдським населенням, запозичивши в нього ряд топонімічних назв, досягнень з області господарства, деякі релігійні вірування й ін.
Висловлювалися припущення про споріднення шумерської мови з багатьма мовами світу аж до тюркських і навіть малайсько-полінезійських мов. Але в даний час немає достатніх підстав для віднесення шумерської мови до тієї або іншої відомої язикової родини.
У північній частині Месопотамії починаючи з першої половини III тисячоріччя до н.е., а можливо і раніше, жили семіти. Вони були скотарськими племенами давньої Передньої Азії, Сірійського степу й Аравії. Мова семітських племен, що оселилися в долині Тигру і Євфрату, називалася аккадською і мала кілька діалектів. У Південній Месопотамії семіти говорили на вавілонському діалекті, а до півночі, у середній частині долини Тигру,—на ассірійському. Протягом декількох віків семіти співіснували із шумерами, але потім стали просуватися на південь і до кінця III тисячоріччя до н.е. зайняли всю Месопотамію. У результаті аккадська мова поступово витиснула шумерську. До початку II тисячоріччя до н.е. шумерська була уже мертвою мовою. Лише в глухих болотах нижньої течії Тигру і Євфрату вона змогла вижити до середини II тисячоріччя до н.е. але потім і там її місце зайняла аккадська мова. Однак як мова релігії і деякою мірою науки шумерська мова продовжувала існувати і вивчатися в школах до I в. до н.е. Витиснення шумерської мови зовсім не означало фізичного знищення його носіїв. Шумери злилися з семітами, але зберегли свою релігію і культуру, що у них лише з невеликими змінами запозичили аккадці.[10, C. 63]
Наприкінці III тисячоріччя до н.е. в Месопотамію із Сірійського степу почали проникати скотарські племена семітського походження. Аккадці називали ці западносемитські племена амореями. По-аккадскі Амурру означало „Сирія", а також і „захід" взагалі, і серед цих кочівників було багато племен, що говорили на різних, але близьких один до одного діалектах. Частина цих племен аккадці називали сутіями (у перекладі „кочівники"), Наприкінці III— першій половині II тисячоріччя до н.е. амореям удалося осісти в Месопотамії і створити ряд держав.[4, C. 159]
З найдавніших часів на півночі Месопотамії жили хурритські племена, що очевидно були автохтонними жителями Північної Месопотамії, Північної Сирії і Вірменського нагір'я. У Північній Месопотамії хурріти створили свою державу Мітанні, однак у ній були в наявності і якісь індоєвропейські етнічні елементи. По мові і походженню хурріти були близькими родичами урартських племен, що жили на Вірменському нагір'ї. У III-II тисячоріччях до н.е. шумери й аккадці називали країну і племена хуррітів Субарту (звідси походить й етнічна назва субареї). В окремих районах Вірменського нагір'я хурріти жили ще в VI-V ст. до н.е.
З III тисячоріччя до н.е. у Північно-Східній Месопотамії, від верхів'їв ріки Діяли до озера Урмії, жили напівкочові племена кутіїв (або гутіїв), етнічне походження яких поки залишається загадкою, а мова відрізняється від шумерської, семітських або індоєвропейських мов; можливо, вона була родинною хурритській. Наприкінці XXIII ст. до н.е. кутії вторглись у Месопотамію і на ціле сторіччя встановили там своє панування. Лише наприкінці XXII в. до н.е. їхня влада була скинута, а самі вони відкинуті до верхів'їв Діяли, де продовжували жити ще в І тисячоріччі до н.е.
З кінця ІІІ тисячоріччя до н.е. у передгір'ях Загроса на захід від кутіїв жили племена луллубеїв, що часто вторгалися в Месопотамію, про походження і язикову приналежність яких нічого визначеного поки сказати не можна. Не виключено, що вони були родинні касситським племенам.
Кассити з найдавніших часів жили в Північно-Західному Ірану, до півночі від еламитів. В другій чверті II тисячоріччя до н.е. частини касситських племен вдалося затвердитися в долині ріки Діяли і відтіля здійснювати набіги в глиб Месопотамії. На початку XVI ст. до н.е. вони захопили одну з месопотамських держав — Вавілонську — і заснували там касситську династію. Кассити, що осіли у Вавілонії, були цілком асимільовані місцевим населенням і прийняли його мову і культуру, у той час як касситські племена, що залишилися на своїй батьківщині, зберегли рідну мову, відмінну від шумерської, семітської, хурритської і індоєвропейської мов.[14, C. 88]
В другій половині II тисячоріччя до н.е. з Північної Аравії в Сірійський степ і далі в Північну Месопотамію рушила велика група арамейських племен, яких аккадці називали спочатку ахламу, а пізніше араму. Наприкінці XIII в. до н.е. арамеї створили в Західній Сирії і Південно-Західній Месопотамії велика кількість дрібних князівств. До початку I тис. до н.е. вони майже цілком асимілювали хурритське й аморейське населення Сирії і Північної Месопотамії. Численність арамейського населення і простота засвоєння, власне кажучи, алфавітного арамейського листа сприяли тому, що арамейська мова почала широко і міцно поширюйся на цій території.
Починаючи з IX в. до н.е. у Південну Месопотамію стали вторгатися й осідати там родинні арамеям халдейські племена.
Після завоювання Вавілонії персами в VI в. до н. е. арамейська стала офіційною мовою державної канцелярії в цій країні, а аккадська зберігалась лише у великих містах, але і там поступово витіснялася арамейською і до початку I в. до н. е, була остаточно забута. Вавілоняни поступово злилися з халдеями й арамеями.
Помітна строкатість етнічного складу Месопотамії була обумовлена також здійсненням у великих масштабах політики насильницького переселення народів, що проводилася в рамках Ассірійської і Нововавілонської держав, і сильною етнічною циркуляцією, що мала місце у Перській державі, куди входила і Месопотамія.
У Месопотамії, як і в Єгипті, останні сторіччя IV тисячоріччя до н. е. характеризувалися прискоренням темпів культурного розвитку, кульмінацією якого було виникнення шумерської цивілізації.
Однієї з головних особливостей, якими цей період відрізнявся від попередніх часів, був розвиток міських центрів. Період, що був результатом нових умов, що виник у звязкуз утворенням міста-держави, називають Урукським (ок. 3000 - 3100 рр. до н.е.) — за назвою міста Уруку, що дотепер залишається самим значним й найкраще дослідженим археологічним пам'ятником у Південній Месопотамії. У шумерських текстах III тис. до н.е. Урук визнається одним з п'яти головних центрів шумерської цивілізації.
Послідовний ріст чисельності населення Месопотамії добре датований Робертом Адамсом. За триста років — з 3500 по 3200 р. до п. е.— населення цього регіону значно зросло. Можливо, це порозумівається переходом кочових племен до осілості, що ставало всі більш частим явищем, еміграцією із сільських районів в райони, що все більш заселялися у Південній Месопотамії або, швидше за все, тим і іншим чином.[12, C. 256]
Одночасно з ростом чисельності населення і його зосередженням у більш великих поселеннях відбувалися й інші соціальні та технологічні зміни, що у сукупності привели до перетворення сільського у своїй основі суспільства в більш уніфіковану спільність, у якій можна розпізнати початки шумерської цивілізації: йшов повільний процес, названий „міською революцією). Зміни відбувалися на дуже широкій основі. Як й в Єгипті, вони включали появу писемності й розвиток монументального архітектурного стилю, що знайшов тут найбільш яскраве вираження в храмових будівлях.