Курсова робота на тему:
Національно-визвольний рух в Царстві Польському
ЗмістВступ
Розділ І. Політичне та економічне положення Царства Польського
Розділ ІІ. Підйом Національно-визвольного руху в Царстві Польському
Розділ ІІІ. Січневе повстання 1863-1864 рр.
Висновки
Список використаних джерел та літератури
З 1795 р. не існує єдиної історії Польщі - вона перетворюється на історію її окремих частин, що перебували у складі трьох держав Росії, Прусії і Австрії.
В результаті трьох поділів Речі Посполитої переважна більшість польських земель опинилася під пруським гнітом. Крім частини Помор’я і Сілезії, що були загарбані німецькими феодалами раніше Прусія захопила решту Помор’я, Велику Польщу, частину Мазовії, Вармію, Куявію і Підляшшя.
До складу Австрії увійшли Південна Мазовія і Мала Польща, а також західноукраїнські землі. Із захоплених Австрією територій було створено окрему провінцію, яку назвали Королівством Галичини і Лодомерії.
До Росії відійшли Правобережна Україна, Волинь, Білорусія, Литва і Курляндія.
Загарбані польські землі зазнавали соціального і національного гноблення. Однак завдяки багатовіковій традиції державності, високому рівню національної свідомості польський народ значною мірою зберіг національну єдність, особливо в духовному житті, культурі, національно-визвольному русі.
Долю герцогства після остаточної поразки Наполеона в Європі вирішив Віденський конгрес країн-переможниць. Згідно з його заключним актом, підписаним 9 червня 1815 р., відбувся новий поділ польських земель. Більша частина Варшавського герцогства відходила до Росії під назвою Королівства Польського. Познанський і Бидгоський департаменти герцогства, з яких утворювалось Познанське велике князівство, а також місто Гданськ, знову дісталися Прусії. Краків з невеличкою округою проголошувався “вільним містом” (Краківською республікою) і мав перебувати під контролем трьох держав. [Додаток № 2; № 3]
Черговий поділ польських земель укотре порушував економічну й політичну єдність країни, а також створював специфічні умови для розвитку її частин.
Відсутність власної держави відчули на собі всі верстви польського суспільства.
Розділена і поневолена Польща протягом більш як півстоліття (з кінця XVIII і до середини 90-х років ХІХ ст.) була охоплена революційними настроями і великими національними повстаннями. Саме Королівство Польське за розмірами території і кількістю населення посідало перше місце серед інших польських земель і користувалося порівняно широкою автономією. З Королівством нерозривно пов’язані основні віхи історичного минулого польського народу. Представники соціальних верств Королівства Польського, як правило, виступали ініціаторами та боєвим ядром усіх великих збройних виступів, саме тут створювалися спочатку просвітницькі, а пізніше й таємні революційні організації. Національно-визвольний рух в Царстві Польському в ХІХ столітті був рухом проти російського панування, за відродження незалежності Польщі і об’єднання її різних частин. Цей рух мав загальнонаціональний характер, хоч і не всі верстви польського суспільства брали в ньому однакову участь. Особливість польського національно-визвольного руху полягає в тому, що основною рушійною силою, а водночас і його керівником були шляхта, а не буржуазія, як це спостерігалося в інших слов’янських країнах.
У своєму розвитку національно-визвольна боротьба польського народу пройшла два етапи. Перший припадає на кінець XVIII і першу третину ХІХ ст. На цьому етапі визвольний рух мав суто шляхетський характер. На другому етапі, що тривав протягом другої третини ХІХ ст., відбувається певне полівіння позицій значної частини шляхти, дедалі більше зростає участь народних мас у визвольній боротьбі. На цій основі поряд з традиційними шляхетськими вимогами визріває і нова програма руху - програма буржуазних перетворень у Польщі.
І досі актуальною у дослідженнях істориків є тема, пов’язана з національно-визвольним рухом в Царстві Польському. Основна задача, яка стоїть перед дослідником: це визначення причин та характеру визвольного руху, основних етапів боротьби, наслідків повстань та їх ролі.
Об’єктом дослідження курсової роботи є Царство Польське. Предметом дослідження національно-визвольний рух, повстання.
Хронологічні рамки нашої роботи охоплюють період з 1815 р. до 1864 р. Тому що саме тоді, 1815 р., на Віденському конгресі відбувся новий поділ польських земель і більша частина Варшавського герцогства відходить до Росії під назвою Королівства Польського. А в 1864 р в польському визвольному русі завершився період великих національних повстань, незважаючи на те, що польському народові так і не вдалося відновити незалежність своєї країни.
Географічні рамки охоплюють територію Польщі - Варшавське князівство без Познанщини і Галичини.
Мета нашої курсової роботи полягає у вивченні та дослідженні національно-визвольного руху в Царстві Польському, у визначенні його місця і ролі в історії польського народу.
Щоб досягти цієї мети, при написанні роботи були встановлені наступні завдання:
охарактеризувати політичне і економічне становище Царства Польського в ХІХ столітті;
визначити мету та результати національно - визвольного руху та його вплив на суспільно-політичний розвиток Польщі;
проаналізувати роль січневого повстання 1863 - 1864 р.р. в національно-визвольному русі в Царстві Польському;
визначити місце та історичне значення визвольної боротьби у Царстві Польському.
При написанні курсової роботи автор використовує слідуючі методичні прийоми: хронологічний, описовий, історико-порівняльний, системно-узагальнюючий. Їх використання дає змогу комплексного дослідження поставленої проблеми.
Джерельною базою нашої курсової роботи є документи і матеріали, що містяться у Хрестоматії з нової історії, частина І. - К.; 1973 /під ред. Цвікольська Г.О., Хадоркова С.М. та в Internet /www.referats.net; www.history.org.ua/
Документ “Рішення Віденського конгресу” складається з ряду статей, в яких відображає новий поділ польських земель між Росією, Прусією, Австрією. [Додаток № 3]
Документ “Из конституционной хронологии Царства Польского 1815” знайомить нас з Конституцією Царства Польського принятого 27 листопада 1815 Олександром І (1777 - 1825), і дає головні положення цієї Конституції. [Додаток № 5]
Деякий матеріал, про національно-визвольний рух у Царстві Польському / Листопадівське повстання 1830-1831, Січневе повстання 1863-1864, знаходяться в енциклопедичних матеріалах. Це насамперед Енциклопедія. Страни. Народи. Цивілійації. Том 13. / під ред. Аксенова М. Д.; Велика радянська енциклопедія. Том 20. /під ред. Прохорова А. М.; та Довідник з історії України. Том 2. / под. ред. Бондаренко К., Гордієнко В.
До вивчення національно-визвольного руху в Царстві Польському зверталися багато вчених. Праці з окремих проблем історії Польщі писали це Костомаров М.І., потім Грушевський М.С., Томашівський С. та інші значні українські дослідники. У радянські часи було підготовлено посібник з “Історії південних і західних слов’ян", а також перекладено українською праці деяких російських авторів (Манусевича О.Я.). Але велика кількість питань ними взагалі обходилася.
Найбільш грунтівно це питання розглянуто в роботах Леоніда Зашкільняка, Миколи Крикуна, М.В. Миско, Л. Словіна.
Справжньою енциклопедією історії польського народу стала праця Леоніда Зашкільняка і Миколи Крикуна відома під назвою “Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів". Ця книга задумувалася давно, але вийшла лише в 2002 році. Її автори тривалий час викладають предмет “Історія Польщі” студентам історичного та філологічного факультетів Львівського Національного університету імені Івана Франка. Історія Польщі грунтується на спробі висвітлити рівною мірою всі прояви життя поляків. Своє завдання автори бачили не в тому, щоб давати політичні оцінки особам чи подіям, а в поясненні причин того чи іншого явища та його наслідків.
Наміром авторів було подати по можливості всебічну картину історії поляків спираючись як на попередні, так і останні здобутки польської, української та зарубіжної наукової літератури, доступні джерела. Автори аргументовано довели, що польський народ пройшов довгий, складний історичний шлях, що йому належить право на свою мову, етнічну культуру, власну державність. Проте слід зазначити, що чимало подій та явищ заторкнуто в кінці побіжно, про інші лише коротко згадано. Пояснити це можна тим, що польська історія надзвичайно багата на події, пов’язана з минулим сусідніх народів і вимагала би ширших можливостей для її повного висвітлення. Але автори свідомо відмовилися від багатотомного видання, яке не відповідало би окресленним вище завданням.
Перші сім розділів /до кінця XVIII / написані доктором історичних наук історичних наук, професором Миколою Григоровичем Крикуном; наступні дев’ять - доктором історичних наук, професором Леонідом Опанасовичем Зашкільняком [3.7.;4.]
Крім того існують певні матеріали в роботах Ярового В.І. [3.18.], Матвєєва І.М. [3.8.], Трангак І.М., Кізченко А.Ф. [3.3] Історія західних і південних слов’ян. В яких пропонований матеріал хронологічно поділений на частини. Кожний розділ завершується списком рекомендованої літератури, надаються відповідні карти. А наприкінці представлено хронологічну таблицю основних історичних дат. Саме в цих роботах ми отримуємо базові дані з нашої теми, які потім вже розширюються і поглиблюються.
Яровий В.І. [3.18.] більш детально характеризує політичне та економічне становище Царства Польського в кінці ХІХ століття. Матвєєв Г. Ф [3.8.] навпаки більшу увагу приділяє повстанням (Листопадівському 1830 - 1831 та Січневому 1880 - 1864), а саме причинам та умовам ходу повстання та наслідкам.
Гранчак І.М., Кізченко А.П. [3.3] с свою чергу приділяють увагу польській еміграції і визвольному руху в Польщі. В 30-х - на початку 40-х роках, створенню таємних революційних організацій.