Розділена і поневолена Польща протягом більш як півстоліття із кінця XVIII і до середини 60-х років ХІХ ст.) була охоплена революційними настроями і великими національними повстаннями. Головною вимогою визвольного польського руху було відродження незалежності Польщі і об’єднання її розрізнених частин. Цей рух мав загально-національний характер, хоча і не всі верстви польського суспільства брали в ньому однакову участь. Особливістю польського національно-визвольного руху полягала в тому, що основною релігійною силою, а водночас і його керівником була шляхта, а не буржуазія, як це спостерігається в інших слов’янських країнах.
У своєму розвитку національно-визвольна боротьба польського народу пройшла два етапи. Перший припадає на кінець XVIII і першу третину ХІХ ст. На цьому етапі визвольний рух мав суто шляхетський характер. На другому етапі, що тривав протягом другої третини ХІХ ст., відбувається певне полівіння позицій значної частини шляхти, дедалі більше зростає участь народних мас у визвольній боротьбі. На цій основі поряд з традиційними шляхетськими вимогами визріває і нова програма руху - програма буржуазних перетворень.
Центром польського національно-визвольного руху після Віденського конгресу стало Королівство Польське, яке в складі Росії дістало на підставі відносно ліберальної конституції 1815 р. автономію, а його населення - деякі демократичні свободи. Згідно з Конституцією Польща мала свій виборний сейм, власну армію і власний уряд, на чолі з царським намісником.
Але всупереч конституції на Королівстві Польському почали поступово поширюватися самодержавно-кріпосницькі порядки царської Росії, що зумовлює появу опозиційних настроїв, особливо серед шляхетської молоді. Починають виникати таємні організації, спочатку просвітницькі, а пізніше революційні. Які приступають до підготовки повстання. Яке розпочалося 29 листопада 1830 р. (звідси назва повстання - Листопадове). Повстання тривало десять місяців. В кінці травня 1831 р. повстанці зазнали поразки. Але незважаючи на те, що повстання 1830-1831 рр. нічого не змінило у внутрішньому становищі польського народу, воно стало важливим етапом боротьби поляків за національну незалежність. Повстання мало велике міжнародне значення, оскільки підривало лад, запроваджений Віденським конгресом, сприяла розвиткові національно-визвольного й демократичного руху в багатьох країнах Європи.
Поразка повстання й наступні репресії не зломили волі польського народу до змагань за національну незалежність. Протягом 30 - 40-х років у польських землях існує чи мало таємних організацій. Хоча в 1843 - 1844 окремі з них зазнали погрому, боротьба за незалежність не припинялася. Ті організації, що збереглися або відновили свою діяльність, установили тісний контакт з польською еміграцією і спільними зусиллями розпочали підготовку загально-польського повстання. Підготовка повстання велася майже на всіх польських землях. Проте воно було зірвано і не відбулося в Королівстів Польському, обмежившись лише територією Краківської республіки.
З середини ХІХ ст. в національно-визвольному русі в Царстві Польському розпочався новий етап, який пов’язують з повстанням яке розпочалося з 22 на 23 січня 1863 року. Незважаючи на всі зусилля повстання теж зазнало поразки. Але жертви не були даремними. Січневе повстання стало це одним кроком на шляху національної консолідації і сприяло зростанню суспільної свідомості поляків усіх польських регіонів. Воно примусило царську владу узаконити перетворення, сформульовані в повстанському аграрному маніфесті.
У середині 60-х років ХІХ ст. в польському визвольному русі завершився період великих національних повстань, незважаючи на те, що польському народові так і не вдалося відновити незалежність своєї країни. Припинення поляками подальшої боротьби пояснюється передусім тим, що її успіх значною мірою залежав від задоволення соціальних вимог основної маси польської людності - селянства. Визвольна боротьба на польських землях була приречена на поразку не стільки діями каральних військ, скільки указами російського імператора про скасування феодально-кріпосницьких порядків у польському селі. Не зустрівши розуміння з боку власних поміщиків і отримавши землю внаслідок здійснення імперськими властями реформ 1848 та 1864 років польське селянство здебільшого втратило інтерес до визвільної боротьби.
Однак незважаючи на поразку, визвольна боротьба польського народу завдала потужного удару по російському уряду і зробила Польщу союзницею європейської “весни народів". У Європі уже ніхто не міг поставити під сумнів право на існування народу, який так рішуче відстоював власні права.
Джерела.
1. Цвікольська Г.О., Ходаркова С.М. Хрестоматія з нової історії, Частина І. - К.: ”Радянська школа", 1973. - 153 с.
2. www.history.org.ua
3. Енциклопедичні матеріали.
4. Энциклопедия. Страны. Народы. Цивилизации. Том 13/Глав. ред. Аксенова М.Д. - М.: Аванта+, 2001. - 704 с.
5. Довідник з історії України. Том 2.: Бондаренко К., Гордієнко В. - К.: “Генза” - 1995. - 435 с.
6. Прохоров А.М. Большая советская энциклопедия.20 том.3-е издание. - М.: "Советская энциклопедия", 1975. - 607 с.
Література
7. Адо А.В., Бондарчук В.С. Новая история стран Европы и Америки. - М.: Высш. шк., 1986. - 623 с.
8. Гончар Б.М., Козицький М.Ю., Мордвінцев В. М, Слюсаренко А.Г. Всесвітня історія. - К., 2002. - 565 с.
9. Гранчак І.М., Кізченко А.Ф., Чорніл В.Л. Історія південних і західних слов’ян. - К.: Вища школа, 1987. - 445 с.
10. Григораш И.В. Адам Ежи Чорторыский. // Новая и Новейшая история. - 2002. - №3. - с. 205 - 218.
11. Кострыкин А.Н. Формирование новой конфессиональной политики России в царстве Польском (в середине 60-х годов ХІХ ст). // Вести Московского университета, сер.8. История. - 1995. - № 4. - с.57 - 69.
12. Костянтин Терещенко. Найважливіші події історії Польщі. // Історія в школах України. - 2000. - № 10. - с.27 - 34.
13. Леонід Зашкільняк, Микола Крикун. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. - 753 с.
14. Матвеев Г.Ф. История южных и западных славян: У 2-х т. - М.: Московского университета, Т.1., 2001. - 686 с.
15. Нарочинський А.Л. Новая история 1640 -1870. М.: Просвещение, 1986. - 702 с.
16. Нароченський А.Л. Новая история 1640 - 1870. - Москва, 1963. - 728 с. /Кан С.Б. Польское национально-освободительное движение в 1815 - 1870 годах. Глава XXIV.
17. Норман Дейвіс. Європа. Історія. - К.: Основа, 2000. - 14613 с.
18. Погодин А.Л. Краткий очерк истории славян. - Москва: Академия фундаментальных исследований, 2003. - 136 с.
19. Потемкин Ф.В., Молока А.И. Революции 1848 - 1849. - М.: Академия наук, 1959. - 817 с.
20. Смирнова Н.А., Ерофеева Н.А. Всемирная история. - М.: Академия наук, том VI., 1959. - 817 с.
21. Славин Л. За вашу і нашу свободу. - М., 1980. - 565 с.
22. Френсіс Дворнік. Слов’яни в європейській історії та цивілізації. - К.: Дух і література, 2000. - 493 с.
23. Чеслав Сконка. Вінець Поль і Україна. /Київська старовина. - 2002. - №6. - с.155 - 158.
24. Яровий В.І. Історія західних і південних слов’ян. - К.: Либідь, 2001., - 626 с.