План
Вступ 3
1. Господарство Стародавнього Китаю 5
1.1 Землеробство 7
1.2 Ремесла і промисловість 7
1.3 Торгівля 9
1.4 Будівництво 10
1.5 Наука 10
Висновок 12
Використана література 14
Вступ
Історія держав Стародавнього Сходу, що виникли в IV тисячолітті до нашої ери в Месопотамії, Єгипті, Китаї дає можливість вивчити найважливіший етап у розвитку людства — розпад родового ладу, виникнення класів і древніх рабовласницьких суспільств, створення держав, початок цивілізацій і економіки, як організованої сфери діяльності людини [1].
Відділення скотарства від землеробства, розвиток сільського господарства і виділення з нього ремесел, виникнення металургії викликали потреби в додатковій робочій силі. Нею ставали головним чином полонені, яких перетворювали в рабів. Зростання виробництва дало надлишковий продукт, що став об'єктом обміну. Як наслідок, з'явилася торгівля, а потім і гроші. Родова громада поступово розпадається. Війни і торгівля збільшували майнове розшарування. Виникає перший розподіл суспільства на класи — рабовласників і рабів. Для охорони інтересів власників, майна, рабовласників і захисту від зовнішньої небезпеки створюється держава.
Тут слід зазначити, що перед філософами Стародавнього Сходу виникала проблема, актуальність якої зберігається дотепер і навряд чи коли буде втрачена. Це проблема тлумачення ідеальної моделі соціально-економічного устрою суспільства. У кожній із стародавніх країн знаходився свій шлях вирішення даної проблеми, у залежності від сформованих традицій. Але незважаючи на ці розходження, можна виділити три загальних особливості розвитку суспільства Стародавнього Сходу:
Перша особливість полягає в тривалому збереженні пережитків первіснообщинного ладу, наприклад, система економічно ізольованих один від одного сільських громад.
Держави на Сході поступово здобували форму «східної деспотії», тобто спостерігалося повне безправ'я жителів перед державою.
Третя особливість складається в слабкому розвитку приватної власності. Земля знаходилася не в приватній, а в державній чи державно-общинній власності.
Остання особливість, знаходила свій прояв у тому, що праця рабів не стала основою господарського життя. Вільні общинники, хлібороби і ремісники були основними виробниками. Праця рабів знаходила застосування головним чином у державному господарстві, наприклад, на будівельних роботах, спорудженні гребель, храмів і т.д [3].
Необхідно сказати, що перші держави, що виникли на Древньому Сході, приймають форму деспотії — уся верховна влада належить царю. Формально і вся земля в державі належала вищому представнику влади, але фактично значна її частина знаходилася в руках вільних людей — общинників, що відстоювали в боротьбі з центральною владою свої права.
Господарство Стародавнього Китаю
Східну частину Азії займає Китай, на території якого з найдавніших часів склалася своя самобутня цивілізація.
Китай - гірська країна. Приблизно 80% території - гори і плоскогір'я. Природні умови західної і східної частин країни відрізняються один від одного. Західний Китай - це в основному гірська місцевість з різко континентальним кліматом. Східний Китай, прорізаний долинами великих рік Хуанхэ і Янцзи, має м'який клімат, родючі алювіальні ґрунти і гарну рослинність [1].
Сприятливі природні умови Східного Китаю дозволили населенню вже з часів неоліту приручити різні породи тварин і займатися скотарством, а потім і землеробством.
Успішне ведення сільського господарства залежало від дощових опадів. Нерівномірний розподіл опадів нерідко приводив до неврожаїв і голоду. Тому вже в древні часи китайці створювали системи штучного зрошення. Але населенню доводилося постійно вести роботи по захисту земель від повеней. Особливість китайських рік - періодичні повені: ліс, що, несуть води цих рік, осідаючи на дно, піднімає їхній рівень, що в сполученні з дощовою погодою стає причиною затоплення великих просторів. Природно, для проведення таких робіт родами, а потім племенами доводилося поєднувати свої зусилля. Усе це стало причиною раннього створення Стародавнього Китаю.
Як і в інших країнах стародавності, в основі економіки Стародавнього Китаю була сільська громада. На тлі постійної боротьби між вільними общинниками і родовою племінною верхівкою общинні землі захоплювалися племінними вождями. З утворенням держави, пануючого двору, чиновників, воєначальників цей процес прискорилася. Частина общинників, що позбавилися своїх наділів, попадала в рабство, рабами ставали полонені, котрі трудилися на полях і в будинках багатих людей [4].
У Стародавній державі ван був не тільки верховним світським правителем, але і первосвящеником. Більш того, він був «сином неба», тобто обожнювався. Усе, що було на землі, - належало йому. Землі сільських громад також належали вану. У сільській громаді землі поділялися на ділянки, одна з яких оброблялася спільно членами громади для суспільних нестатків. Спочатку роботи проводилися на суспільній ділянці, а потім на сімейних. Крім того, общинники платили податки.
Ван роздавав землі з общинниками, що жили на них, своїм чиновникам, воєначальникам. У першу чергу він передавав їм землі, захоплені в ході воєн. Головним чином це були землі кочівників, яких китайці називали презирливим словом, подібним до слова «варвар» у греків. Ван дарував своїм людям рабів цілими родами, селищами.
Рабів також купували, обмінювали. Наприклад, існує запис про обмін п'яти рабів на коня і моток шовку.
В міру розвитку Стародавнього Китаю створювався чиновницький апарат. На чолі цього апарата був помічник вану. Йому підкорялися три чиновники, що керували трьома головними відомствами. Перше відомство здійснювало нагляд за господарським життям країни, тобто за сільськогосподарськими роботами, торгівлею, цінами на ринках і т.д. Друге - керувало військом. Третє - відало всім земельним фондом країни. Пізніше з'явилися інші відомства, що керували судами, царським палацом і маєтками і, нарешті, відомство, що здійснювало організацію релігійного культу. У свою чергу, кожне з відомств мало штати своїх чиновників по всій країні.
Для утримання вану, його двору, війська і чиновництва з населення збирали податки. Найважливішим був податок на орні землі. Він збирався у вигляді десятини з врожаю. Податок з гір і озер стягувався в розмірі четвертої частини від отриманих тут доходів. Торговці платили збори за місце на ринку. Пізніше, в епоху Хань, для збільшення доходів скарбниці були введені монополії на сіль і залізо.
Землеробство
Ведучим видом діяльності населення Стародавнього Китаю було сільське господарство. У Західному Китаї на плоскогір'я розвивалося скотарство. У Східному Китаї в долинах рік головним було землеробство. Вирощувалися просо, ячмінь, пшениця. Знаряддями праці була мотика, потім з'явився плуг [3].
Бачачи в землеробстві основу економіки, держава приділяла йому головну увагу і турботу. Праця хлібороба була оточена ореолом святості. Щорічно ван як первосвященик навесні відкривав церемонію початку сільськогосподарських робіт, йдучи за плугом, проводив першу борозну, восени він же першим пробував хліб із зерна нового врожаю. Про високе значення сільського господарства свідчить той факт, що в гробниці знатних китайців поміщали не тільки зброю, але і мотику.
Велика увага приділялася агротехніці. Вже в епоху Чжоу з'являється система зміни полів, при якій земельна ділянка поділялася на три частини. Дві частини засівалися, а третя рік відпочивала. Китайці першими стали застосовувати органічні добрива і вести боротьбу зі шкідниками сільськогосподарських рослин [2].
Високий рівень знань агротехніки дозволяв китайцям одержувати гарні врожаї продовольчих і технічних культур. Китайці першими стали займатися шовківництвом. Вже в епоху держави Шан розводили гусениць шовкопряда. Для цього вирощували шовковичні дерева, листами яких годували гусениць.
Ремесла і промисловість
Стародавній Китай славився своїми ремеслами. З часів неоліту тут досягли високої майстерності в обробці каменю, кісти, дерева. Великий розвиток одержав гончарну справу. У країні було багато високоякісної білої глини - каоліну. Спочатку керамічні вироби ліпилися руками стрічковим способом - глиняні стрічки клалися по спіралі. Пізніше стали застосовувати гончарний круг. Глиняні посудини робилися різної форми. Їхня висота досягала одного метра. Це свідчить про високе мистецтво майстрів. Результатом розвитку цієї майстерності став винахід у Китаї порцеляну [1].
Вже в перших китайських державах правителі надавали великого значення розвитку ремесел. Для цього створювалися державні майстерні, де застосовувалася наймана і рабська праця. Майстернями відали особливі чиновники. Талановиті майстри і винахідники високо цінувалися і заохочувалися. Усе це сприяло винахідництву, розвитку техніки. Саме Стародавній Китай дав світу ряд наукових відкриттів і технічних винаходів, що зробили великий вплив на розвиток науки, техніки й економіки.
Великих успіхів домоглися китайські ремісники в області металургії. Високомистецькі і якісні вироби з бронзи древніх китайських майстрів і сьогодні захоплюють світ.
Винахід у Китаї технології одержання шовкових ниток дало поштовх до різкого підвищення рівня ткацтва. Тонка шовкова нитка вимагала зміни технології ткацької справи. Китайські майстри винайшли ткацький верстат, що працює на основі водяного колеса. До X ст. до н.е. китайський шовк став надходити в країни Заходу й у Єгипет. Китай був світовим шовковим монополістом, тому що в таємниці тримав технологію виробництва шовкових ниток і ткацтва. Лише в середні століття вдалося контрабандним шляхом вивезти гусениць шовковичного шовкопряда у Візантію. Китайці також були першими у виготовленні тканини з азбесту, що не горить у вогні. Ця тканина використовувалася для виготовлення ґнотів для ламп.