Слава «Крайслера» темніла. Robert McCurry: «Якість — наша найбільша проблема. Коли людина незадоволена автомобілем, то вона відговорює ще 8 людей... Отже у всьому винне погіршення якості на грунті зниження коштів».
Colbert зрозумів,що фірмі потрібні нові сили, так звана «Проміжна влада», але йому не везло з кадрами.
Нові кроки Colbertа: закриття програми трьох нових пристрїв і купівля французької «Simca».
Рецесія на заводі всеж почалась у 1958р. на грунті помилок конструктора в моделі 1957 і об’єм продажу знизився на 50%, втрати — 31млн. US$.
Шістдесяті роки проголосили нову моду — прості і економічні машини. Так, VW Kaler та Renault Dauphine підвищили частину автоімпорту США до 10,1%.
27 липня 1961р., після невдач фірми,правління перейшло в руки George Love, а президентом став 42-річний фінансовий експерт Lynn Townsend.
Якокка вважав,що за Townsendа «Крайслер» не мав свого бюджету, довгострокового плану, бо зосереджується на наступній декаді року вся робота.
Townsend був прагматиком. Він не пропонував «Mustang», не робив заяв в пресі, він оволодівав наукою автовиробника: «Я не збудував машину, що не була продана».
Townsend у свій час ввів три основні програми, що довго використовувались до цього на «GM» і «Fordi»:
* система контролющоденних коштів
* контроль за технічнми витратами
* контроль за коштами на НДДКР
В 1960р. Townsend звільнив 7000 чиновніків = 15% колективу, а в 1961р. очолив «Крайслер».
Він був досить самостійним керівником. Щоб запустити випуск автомобілів він об’єднав «Imporiat» i «Plymouth», закрив «Imporiat» в Детройті, створив кредитну філію «Крайслера». До новшеств тих часів відносться сьогоднішня емблема «Крайслера» та 50 мильна гарантія. Річні доходи виросли з 9 млн. US$ в 1960р. до 239,5 млн. US$ в 1965р.
біди для фірми почались в 1964р., коли Таузенд заключив невичезний договір з профспілками, що підняло заробітню платню на «Крайслері», а потім і на інших заводах США і жало зелене світло японській індустрії.
Модель «Крайслера» 69 року була настільки проігнорована покупцем, що доходи з 1968 до 1969р. знизились з 302,9 млн. US$ до 99 млн. US$.
Townsend продовжував при цьому і далі виплачувати дивідент: 2 US$ / акцію (така система першою була відмінена у свій час Якоккою).
Після нафтової кризи «Крайслер» не зміг запропонувати додного ммалого автомобіля, що стали такі популярні, тому в 1974р. він поніс втрати - 52 млн. US$, перший раз з 1933р. не вилавались дивіденди, а в 1975р. втрати склали 259,5 млн. US$.
Управління перебрав Ricardo. Найгірше тоді було те, що через відсутність коштів була повністю припинена програма розвитку нових автомобілів. На складах зібралось до 400000 автомобілів, до 3,5 млн. машин вимагали ремонту.
Після нового трудового договору ціна машини зросла на 100 US$, але членів профспілок до Ради ще не допускали. До «Крайслера» з «Форда» перейшов друг Якокки Sperlich, який «приніс» знання про малі автомобілі і в 1980р. на «Крайслері» випустили перший автомобіль такого типу: з кузовом «К»
Якокка покинув «Форд» і два місяці не погоджувався на пропозицію «Крайслера».
Велику роль у затвердженні нового менеджера зіграла Спостережна Рада. Якокку підтримали I.Richardson i Louis Warren.
Якокка, власне,не чекав запрошення Ricardo, а будував плани стасовно величезного автомобільного концерну. В той час богато менеджерів думали про такий завод, як єдиний шлях у протистоянні гігантам GM, Ford та закордонним фірмам.
Якокка назвав потенційний конгломерат «Global Motors», куди б входили: «Крайслер», «American motors»; «VW»; «Fiat». Цьому сприяло і нове антикартельне законодавство.
Та з приходом президента Рейгана тиск такого законодавства послабився: GM Electric Data Systems за 2,5 млрд. US$ і з’єднав сили з «Тойотою».
Коли Якокка прийшов до «Крайслера», він хотів розпочати план «Global motors» через злиття з «Фордом», але отримав відмову.
В жовтні 1978р. Ricardo зустрівся з Якоккою в Детройті, де перший розповів про плани нового автомобілю типу -R-.
Після цього Якокка дав згоду на управління «Крайслером», з річним доходом - 360000 US$.
Що Якокка міг запропонувати «Крайслеру»? Це — інтуіцію в маркетинзі, талант у виробниутві автомобілів за мінімальні кошти, перш за все.
На «GM» і «Форді» секційні бюджети доходів і видатків співпадали. Це була мета бізнесу. На «Крайслері» така політика була невідома.
Якокка взяв під свій контроль всі відділи, що очалювались потужними віце-президентами і директорами. Скажімо, віце-президент з маркетингу Brown був одночасно і керівником виробництва. Якокка розділів ці два відділи, а от відділи планування і закупки об’єднав в одне ціле.
Після того як в 1979р. Ricardo пішов на пенсію. А Якокка в цей час реорганізовував комісії на «Крайслері», змінюючи на них систему обговорення питаннь.
Після всіх пертурбацій Якокка міг довіряти лише старому другу Sperlichy. Та поступово Якокка вводив своїх людей. Якокка — людина, що знаходить правильне рішення. Він хотів кожний відділ зайняти досвідченими техніками. Виробництво було відділене від продажу, так що кожен відділ міг бути окремо проконтрольований.
Якокка вмавив трьох ветеранів «Форда» працювати на «Крайслері», які привнесли нове віяння на заводі. Шперліх склав таки плани на майбутнє стосовно автомобілю з К-кузовом, а профспілкам було доручено контролювати якість. «Крайслер» взяв також зобов’язання про залишки автомобілів на складах продавців.
Нова корпорація «Крайслер» виникла 7 січня 1980р., коли Президент Картер підписав закон для кредитних поручителів «Крайслера», яким Якокка мусив надати детальний звіт. Уряд поручався за 1,5млрд. US$, але «Крайслер» зобов’язався:
Для консультацій з можливими кредиторами було створено 22 команди. Банки були дуже не контактні. «Крайслер» потребував більше часу на їх переконання ніж на проведення Закону через Конгрес.
В цей самий час на фірмі йшло масове звільнення: 8500 чоловік, що зекономіло 500 млн. US$. Якокка прагнув обмежити владу менеджера по персоналу на противагу виробничому менеджеру.
В 1980р. вийшов новий автомобіль серії К з переднім приводом, автоматикою, рульовим управлінням, з сервомеханізмом та інше. Але в тому ж році «Крайслер» ще відчував велики грошові труднощі. Особливо, це пов’язувалось з приходом президента Рейгана, що відкидав держане втручання.
однозначним залишается, Закон та Кредит врятували «Крайслер». Тепер Якокка міг дивитись в майбутне, робітники перестали сумніватись і отримали стимул до праці.
Машини серії К твердо отакували ринок. В 1983р. їх продаж збільшився на 53,2%, в 1984р. — ще на 37,4%. Хоча «Крайслер» ще потерпав збитки — 1,7 млрд. US$.
І тут Якокка на оригінальний крок. Він став часто з’являтись на TV, будучи гарантом покупців, як учасник різноманітних програм, реклам, семінарів та інше. Це був перший прецедент в історії...
З’ модель 1983 року, доходи зросли до 703 млн. US$! Ціна акцій «Крайслера» зросла з 3-х до 30 US$ за акцію.
«Крайслер» випустив два спортивні автомобілі, об’єднався з «Mitsubishi» у виробництві малих автомобілів.
Все це означало, що успіх «Крайслера» і ера Якоккі — синоніми. Відтоді Якокка став Топ-менеджером!
Maynard M. Gordon
Das Iacocca — Management
«Chryslers Le Baron: aggressiv und rauhbeinig: aber Iacocca ist auch ein vorbildlicher Famillenvater»
«Iacocca: Americas Wunder als «Verbraucherfeind Wr 1»
«Japan — Gegner Iacocca mach Schlagzeilen in Tokio»
«Gibt es ein Leben nach Iacocca? Kann Chrysler so Weitermachen?
Diese Schlagzeilen erzahlen die Geschichte vom kometenhaften Aufstieg eines Managers zur nationalen Berühmheit als Retter eines Tadgeweihten Automobil konzerns. Lee Iacoccas Wame ist heute in aller manche/
Wie konnte Iacocca die wundersame Wiedergeburt von Chrysler ermöglichen — und wie hat er die unzähligen Hindernisse zur Seite geräumt?
Dieses Buch Beschreibt die Entwicklung von Iacoccas Methoden der Unternehmensführung — nicht als Seelengeschichte oder schmeichende Wahlkampfbiographie, sondern als Aufzeichnung von Fakten, die Verehrenn und abjektiven Betrachtern zugleich nützen können.
Zuz Zeit Pragt man sichin America, ob Iacoccas Füh Fungsstil oder die Methoden eines ähnlichen Topmanagers auch im Weißen Haus Erfolg haben könnten. Die americanischen Großkonzerne sind nicht democratischstrukturiert, auch wenn die Geschäftsführung jährlich von den Aktionären gewählt wird. Der höchstrangige Unternehmens leiter, meistons der Uorstandvorsitzencher, bestimmt die Spitzenmanager, mit denen er «zusammenarbeiten» möchte. Seine Autorität ist absolut und unterscheidet sich kaum von der Macht der römischen Päpste oder der russischen Zaren.
Wer Iacocca seit langem beobachtet stellt fest, daß er durch Motivierung führt und durch Führung motiviert. Dieses Buch erscheint Zu einer Zeit, die man «das Zeitalter des Managers»
Викоростина література.
1. Gordon, Maynard M.:
Das Iacocca - Management / Maynard M. Gordon. [Ausd. American.übers von Friedrich Mielke]. - München: mvgßVerl., 1990.