Вступ
21 лютого 1913 року Росія святкувала 300-річчя царювання Дома Романових. 300 років тому, 21 лютого 1613 року, на московський престол Земським Собором був обраний шістнадцятирічний боярин Михайло Федорович Романов, якому призначено було стати родоначальником нової династії. За роки правління Государів Дома Романових держава московська стала великою Російською імперією, що розкинулася від берегів морів Білого, Чорного і Балтійського до Тихого океану.
Династія Романових дала Росії багато видатних державних діячів, будівельників великої Російської держави: Олексія Михайловича і Петра Великого, Катерину II і Олександра I Миколу I, Олександра II і Олександра III. У їхньому ряду гідне місце займає й останній російський імператор - Микола II, старший син імператора Олександра III і імператриця Марії Федорівни, дочці датського короля Христіана IX. Він вступив на престол 21 жовтня 1894 року після смерті свого батька Олександра III.
Час царювання Миколи II став періодом найвищих в історії Росії темпів економічного росту. За 1880-1910 р.м. темпи росту продукції російської промисловості перевищували 9% у рік. По цьому показнику Росія вийшла на перше місце у світі, випередивши навіть Сполучені Штати Америки. По виробництву найголовніших сільськогосподарських культур Росія вийшла на 1 місце у світі, вирощуючи більш половини виробленої у світіжита, більш чверті пшениці, вівса і ячменя, більш третини картоплі. Росія стала головним експортером сільгосппродукції, перший "житницею Європи". На її часткуприпадало 2/5 усього світового експорту сільськогосподарської продукції.
Успіхи в сільськогосподарському виробництві постали результатом історичних подій: скасування кріпосного права в 1861 році Олександром II і Столипінської земельної реформи в роки правління Миколи II, у результаті якої в руках селян виявилося більш 80%1 орних земель, а в азіатській частині - майже вся. Площа ж поміщич’їх земель неухильно скорочувалася. Дарування селянам права вільно розпоряджатися своєю землею і скасування общин мало величезне державне значення, користь якого, у першу чергу, усвідомлювали самі селяни.
Самодержавна форма правління не перешкоджала економічному прогресу Росії. По маніфесту 17 жовтня 1905 р. населення Росії одержало право на недоторканість особи, свободу слова, преси, зборів, спілок. У країні росли політичні партії, видавалися тисячі періодичних видань. Вільним волевиявленням був обраний Парламент - Державна Дума. Росія ставала правовою державою - судова влада була практично відділена від виконавчої.
1.Династія Романових
1.1 Михайло Федорович
(12.07.1596 - 13.02.1645)
Михайло Федорович - основоположник царсько-імператорської династії Романових, перший російський цар із боярського роду Романових. 21 лютого 1613 року Земський собор обрав шістнадцятирічний Михайло Романова государем всієї Русі. 11 липня 1613 року в Успенськом соборі Кремля Михайло вінчався на царство і вступив на Московський престол. У 1625 році він прийняв титул самодержця Всеросійського. До воцаріння на Московському престолі Михайло разом із своєю матір'ю - великою черницею Марфою жив у костромській вотчині Романових - селі Домнине. Проте трохи пізніше Михайло Романов укрився від можливих переслідувань у костромському Ипат’євском монастирі. Тут він і дізнався про те, що обраний російським царем. Початок царювання Михайло була нелегким - значна частина країни усе ще знаходилась поза контролем уряду. Тільки в 1614-1616 р. були розгромлені козацькі розбійницькізагони3аруцького, отаманів Мазуна і Литовського, що розоряли і без того виснажену держава. Перед російським царем стояла задача закінчення військових дій із Польщею і Швецією. Шведська інтервенція, що почалася в 1609 році, була припинена висновкомСтоловськогомиру (1617 р.), у результаті якого Московська держава загубила вихід до Балтійському моря. У 1618 році в селі Деуліно Росія уклала з Річчу Посполитой перемир'я на 14 років і 6 місяців. За умовами цього перемир'я був зроблений обмін полоненими, у числі яких був і батько царя митрополит Філарет. Пізніше цар спробував повернути захоплені поляками території, але війна з Польщею в 1632-1634 р. закінчилася поразкою Російської держави, і Поляновськиймир 1634 року закріпив за поляками споконвіку російські землі. Перші роки правління Михайла Романова пройшли в обстановці майже безупинної діяльності Земських соборів - тут обговорювалися майже всі найважливіші проблеми держави. Цар Михайло Федорович був молодий і недосвідчений і до 1619 року країною правила велика стариця Марфа і її рідня з боярСалтикових. Пізніше влада в країні перейшла в руки батька царя - патріарха Філарета, що носив титул Великого государя. Державні грамоти того часу писалися від імені государя царя і святійшого патріарха Московського і всієї Русі. Після закінчення Смутного часу знадобилося багато зусиль, щоб відновити розорену країну. Для розвитку різноманітних промислів у Росію на пільгових умовах були запрошені іноземні промисловці - "рудознатци", зброярі, ливарі. Так, у 1632 році голландський купець Вініус одержав дозвіл побудувати в Тулі завод для відливу гармат і ядер. У 1627 році урядом царя Михайла були початі заходи для обмеження влади воєвод на місцях. Воєвода в той час був "і цар, і Бог", і людям ніде було шукати захисту від сваволі місцевої влади , що царює всюди. У 1642 році було покладене початок військовим перетворенням. Іноземні офіцери навчали російських "ратних людей" військовій справі, і в Росії з'явилися "полки іноземного строю": солдатські, рійтарські, драгунські. Це був перший важливий крок до створення регулярного національного війська в Росії. Михайло Федорович помер 13 липня 1645 року від водяної хвороби у віці 49 років. Він похований в Архангельськом соборі Кремля.
1.2 Олексій Михайлович (Найтихіший)
(19.03.1629 - 30.01.1676)
13 липня 1645 року російським царем став старший син Михайла Федоровича царевич Олексій. Олексій Михайлович був одним з найдосвідчинійших людей свого часу. Він самий писав і редагував багато указів і першим із російських царів став власноручно їх підписувати. Олексій Михайловичсклав "Уложение сокольничьяпути", пробував писати свої спогади про польську війну. Лагідний і релігійний, він був надзвичайно любимий народом, що дав йому прізвисько Найтихішого. У перші роки свого царювання Олексій Михайлович мало брав участь у державних справах. Державою управляли вихователь царя боярин Б.І.Морозов і тест царя І.Д.Милославський. Політика уряду Морозова, спрямована на посилення фінансового гніту, беззаконня і зловживання Милославського викликали народне обурення. Слідом за Московським повстанням (червень 1648 року), результатом якого стало відсторонення глави уряду Б.І.Морозова від державних справ і заслання його в Кирило-Белозерський монастир, спалахнули повстання в південноросійських містах і в Сибіру; а в 1650 році відбулися хвилювання в Новгороді і Пскові. У 1649 році Олексій Михайлович самий прийнявся за справи правління. По його особистій указівці був складений звід законів - Соборне Укладення (1649 р.), що задовольнило основні вимоги верхівки посаду і дворян. Маючи нужду у надійному раднику, цар наблизив до себе патріарха Никона. Він надававНиконові довіру і доручав керування державою на час своєї відсутності в столиці. Церковні реформи, проведені Никоном, постали причиною виникнення в країні різноманітних релігійних течій, послідовники яких не визнавали офіційну церкву. Згодом їх стали називати розкольниками. Втручання, що зростає, Никона у внутрішню і зовнішню політику держави під тезою "священство вище царства" викликало розрив патріарха з царем. Прямуючи улагодити систему наказів і обмежити вплив боярської аристократії на державні справи, цар створив спеціальний наказ "великого государя таємних справ". За словами сучасника, "улаштований той наказ при теперішньому царі для того, щоб його царська думка і справиздійснювалися по його бажанню, а бояре і думні люді ні про що не відали". Уряд Олексія Михайловича заохочував промислову діяльність, підтримував вітчизняне купецтво, захищаючи його від конкуренції іноземних торговців. Були прийняті Митний і Новоторговий статути, що сприяли розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Самим значним досягненням зовнішньої політики того часу постало возз'єднання України з Росією, проголошене 8 січня 1654 року гетьманом України Богданом Хмельницьким на Переяславської Раді. Проте ця подія стала причиною ще однієї російсько-польської війни, що продовжувалася 13 років - до 1667 року і скінчившоюсяАндрусовським перемиррям. У царювання Олексія МихайловичаМосковська держава розширила свої межі не тільки на південний захід (отримавши лівобережну Україну і Білоруські землі), але і далеко на схід і на південь. Царі Кахетії і Имеретії, пригнічені турками і персами, просили про московське підданство. У західної Сибір козаки перемогли нащадків хана Кучума. Російськими землепрохідцями була відкрита східна Сибір. В роки правління Олексія Михайловича в Росії починалися спроби створення перших військовихкораблів і почалося формування постійної армії "нового ладу" із добровольців, що заклала основу майбутньої системи рекрутських наборів. У цей час були жорстоко придушені народні повстання в Москві - Соляной бунт (1648 р.) і Мідний бунт (1662 р.) і селянська війна 1670-1671 р.під предводительством С.Т.Разіна. Олексій Михайлович помер 30 січня 1676 року у віці 47 років. Він похований в Архангельськом соборі Кремля.
1.3 Федір Олексійович
(30.05.1661 - 27.04.1682
У 1675 році Олексій Михайлович оголосив свого сина Федора спадкоємцем престолу. Рік через, 30 січня 1676 року Федір Олексійович став государем всієї Русі. 18 червня 1676 року він був коронований в Успенському соборі Московського Кремля. Федір Олексійович був вихованцем знаменитого богослова, вченого і поета Сімеона Полоцького. Він добре знав латинський, вільно говорив і читав польською мовою. Федір захоплювався віршуванням і під керівництвомСімеона Полоцького переклав на вірші Псалми 132-й і 145-й. Федір Олексійович за шість років свого царювання не зміг проявити належної самостійності. Влада при ньому була зосереджена в руках його родичів по матері боярМилославських. У 1680 році цар Федір наблизив до себе постельнічьйого Б.М.Язикова і стольника А.Т.Лихачова, що стали його радниками в державних справах. У 1682 році на церковному соборі були засновані нові єпархії і прийнятіміри для боротьби з розколом. Найважливішою подією царювання Федора Олексійовича стало знищення в 1682 році місництва, що давало можливість просування по службі не дуже знатним, але освіченим і заповзятливим людям. У цей час були створені комісії з виробітку нової системи податей і "ратної справи". Федір Олексійович видав указ проти розкоші, у якому для кожного стану встановлювався не тільки одяг, але і число коней для виїзду. У останні дні правління Федором Олексійовичем був складений проект про заснування в Москві Слов'яно-греко-латинської академії і духовного училища на 30 чоловік. В роки правління Федора Олексійовича продовжувалася війна з Туреччиною і Кримським ханством за Правобережну Україну. Гетьман Правобережної України Д.Дорошенко, що боровся на стороні турок, намагався опанувати Лівобережну Україну, але в 1676 році під тиском російсько-української армії він капітулював і присягнув на вірність Росії. У 1681 році війна з Туреччиною закінчилася перемир'ям, укладеним у Бахчисараї. Федір Олексійович помер 27 квітня 1682 року у віці 22 років, не зробивши розпорядження щодо престолонаслідства. Він похований в Архангельськом соборі Московського Кремля.