ЗМІСТ
Вступ
1 Центральні емісійні банки
1.1 Статус центральних банків
1.2 Функції центральних банків
2 Монетарна політика НБУ
2.1 Склад правління НБУ
2.2 Регулювання грошово-кредитної політики
2.3 Нагляд і контроль
3 Перспективи розвитку НБУ
3.1 Проблеми функціонування НБУв 2006 році
3.2 Основні напрямки політики НБУ
Висновки
Перелік літератури
ВСТУП
Національний банк України – Центральний банк України, єдиний емісійний центр держави, державний орган грошово-кредитного та валютного регулювання, нагляду за комерційними банками; особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання , функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією та Законом України Національний банк України виконує всі функції притаманні центральному банку держави. Для досягнення своїх цілей НБУ використовує відповідні інструменти, які за механізмом своєї дії діляться на прямі і непрямі.
До прямих інструментів грошово-кредитної політики відносять обмеження розмірів процентних ставок, встановлення агрегованої та індивідуальної кредитної межі, визначення правил розміщення кредитів для окремих фінансових інститутів, резервні вимоги.
Непрямі інструменти грошово-кредитної політики можуть тільки побічно впливати на монетарні кредитні агрегати всієї банківської системи. Основні з них – це операції на відкритому ринку, договори про зворотний викуп цінних паперів, вільні кредитні аукціони, переговори та попередження, а також ряд інших.
Головним завдання НБУ у сфері грошово-кредитної політики є збереження фінансової стабільності в країні, як головної передумови забезпечення економічного зростання та підвищення добробуту населення. Досягнення цієї мети потребуватиме від Національного банку продовження виваженої монетарної політики. Вона й надалі має бути спрямована, з одного боку на контролювання темпів інфляції, а з другого - на створення монетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання, що потребуватиме забезпечення зростаючого попиту на гроші з боку суб’єктів господарювання.
Пріоритетним напрямком грошово-кредитної політики НБУ залишається стабільність гривні, її обмінного курсу в поєднанні зі збільшенням обсягів міжнародних резервів. Грошово-кредитна політика формуватиметься на основі поточного прогнозу позитивного сальдо торгівельного балансу, зростання прямих іноземних інвестицій та надходжень від приватизації, позитивної динаміки інших макроекономічних та монетарних індикаторів. Національний банк повинен підтримувати динаміку стабільного курсу гривні на економічно обґрунтованому рівні, яка б сприяла розвитку експорту, а відтак і економічному зростанню, але не впливала б на фінансову стабільність та інфляцію.
Важливою передумовою подальшого розвитку центрального банку країни та банківської системи має бути прискорення темпів ре структуризації та ринкової трансформації реального сектору економіки як головного чинника підвищення ефективності та прибутковості виробництва, що стимулюватиме зростання грошових доходів суб’єктів господарювання і заощаджень населення.
Мета курсової роботи: висвітлення організаційної функції центрального банку України – Національного банку, розкрити основне завдання НБУ, функції та операції, визначити зміст, цілі та місце грошово-кредитної політики НБУ в загальнодержавній соціально-економічній політиці, дати характеристику фінансових інструментів реалізації монетарної політики, основні засади грошово-кредитної політики. Необхідно звернути увагу на такі питання:
1) статус і функції центральних банків;
2) склад правління НБУ;
3) нагляд і контроль НБУ за діяльністю комерційних банків.
1 ЦЕНТРАЛЬНІ ЕМІСІЙНІ БАНКИ
1.1 Статус центральних банків
В усіх країнах центральне місце в організації фінансової системи відводиться центральному банку, який створює сприятливі умови для функціонування цієї системи через забезпечення макроекономічного аспекту стабільності цін, грошей і надійності банківського сектору. Цим самим формується одна з найважливіших передумов процвітання держави і людини – здорова банківська система, яка відіграє визначальну роль у перетворенні заощадження різних секторів економіки на найвигідніші види національних інвестицій.
Процес створення центральних банків тісно пов’язаний із процесом демонетизації золота і переходом від грошової системи золотомонетного стандарту до системи обігу кредитно-паперових грошей.
Створення центральних банків відбувається двома шляхами: еволюційний шлях та створення центрального банку на основі спеціального закону, котрий надає особливого статусу новоствореному банку з моменту його заснування.
Правове становище центральних банків, їхній статус у розвинутих країнах визначаються відповідним законодавством. У більшості країн світу основним правовим актом, який регламентує діяльність центральних банків, є акт вищої юридичної сили – закон. У законах про банки визначаються їхня структура, основні завдання, функції та компетенція, порядок взаємовідносин з органами законодавчої і виконавчої влади, державними органами управління, а також повноваження держави щодо суб’єктів банківської системи та ін. Закон закріплює повноваження центрального банку як державного емісійного центру. У правових актах, які визначають статус центральних банків, закріплюються також їхні владні повноваження у сферах регулювання грошового обігу, валютних операцій, функціонування кредитної системи тощо.
Центральні банки можуть бути за формою власності державними або акціонерними. Так, у Франції, Великобританії, Німеччині, Нідерландах, Іспанії капітал центральних банків повністю належить центральним банкам. У деяких країнах держава володіє лише частиною капіталу (Бельгія, Японія). У США акціонерами центрального банку (федеральних резервних банків) є тільки комерційні банки. Проте у будь-якому разі держава відіграє головну роль у формуванні органів управління центрального банку.
Суттєво різняться в окремих країнах зміст та форми взаємовідносин і взаємозв’язків між центральними банками та існуючими гілками влади. В економічній літературі виділяються дві моделі таких взаємин. Перша – центральний банк виступає агентом уряду (міністерства фінансів) і провідником його грошово-кредитної політики. Друга – центральний банк є незалежним від уряду, що забезпечує йому самостійність у грошово-кредитної політики без будь-якого впливу з боку урядових органів. Однак на практиці ці моделі у «чистому вигляді» не функціонують. У більшості країн існують проміжні моделі, які передбачають певні принципи взаємодії виконавчої влади з центральним банком та певний ступінь його незалежності.
Законодавчо лише п’яти країн – США, Німеччини, Швейцарії, Швейцарії та Нідерландів – передбачає підпорядкування центральних банків парламентам. У більшості держав світу центральні банки підпорядковуються казначейству або міністерству фінансів.
У законодавстві Великобританії, Франції, Італії, Японії та деяких інших країн передбачено, що міністерство фінансів має право видавати інструкції центральним банкам. Проте такі випадки є надзвичайно рідкісними.
У країнах, де законодавчими актами передбачено підпорядкування центральних банків безпосередньо парламентам, за допомогою відповідних процедур можливе прийняття рішень, якими органами виконавчої влади зобов’язуються сприяти центральним банкам у розв’язанні певних проблем, у здійсненні грошово-кредитної політики. Крім цього, законодавство деяких країн передбачає звітність центральних банків перед парламентами. Наприклад, Федеральна резервна система США подає Конгресу США звіт про свою діяльність двічі на рік. Центральні банки Німеччини і Японії подають звіти у свої парламенти щорічно.
Основні етапи розвитку центральних банків.
Виникнення перших центральних банків:
1668 р. – Центральний банк Швеції;
1694 р. – ЦБ Англії;
1816 р. – ЦБ Норвегії;
1860 р. – ЦБ Росії;
1875 р. – ЦБ Німеччини;
1880 р. – ЦБ Франції;
1893 р. – ЦБ Італії.
У 1920 році була прийнята Міжнародна фінансова конвенція, відповідно до якої всі країни світу повинні були організувати свій центральний банк.
40-ві – 70-ті рр. ХХ ст. – країни Азії, Африки, Латинської Америки створили центральні банки.
1.2 Функції центральних банків
Центральні банки інших країн з ринковою економікою покликані бути емісійним центром держави, банком уряду, органом державного регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки. Виконуючи свої функції вони впливають на всі сторони економічного життя країни і передусім забезпечує стабільність національної грошової одиниці.
Центральний банк країни виконує такі функції:
1) визначає та проводить грошово-кредитну політику;
2) монопольно здійснює емісію національної валюти ;
3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;
4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
6) визначає систему, порядок і форми платежів , у тому числі між банками;
7) визначає напрямки розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
8) здійснює банківське регулювання та нагляд;
9) веде державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;