У зв’язку з трудомісткістю проведення таких перевірок органи нагляду здійснюють їх періодично (розрізняють планові, регулярні та позапланові інспекційні перевірки) і встановлюють певний характер проведення інспектування банків залежно від цілей та масштабів перевірки (розрізняють комплексні, обмежені та спеціальні перевірки). Частота проведення інспекційних перевірок комерційних банків та Їх обсяг залежать від ступеня довіри органів нагляду до кредитних установ, їх ролі у кредитно-фiнансовiй системі, наявності у них проблем. Як правило, частіше перевірки здійснюються у великих комерційних банках, а також у банках, фінансовий стан яких є ненадійним.
Інспекційні перевірки банків на місцях проводяться квалiфiкованими спецiалiстами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у дiяльностi того чи іншого банку, i визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дає змогу органам банкiвсъкого нагляду перевіряти такі аспекти дiяльностi банкiв:
1) достовірність звітності;
2) дотримання законів і нормативних актів;
3) надійність управління банком;
4) стійкість фінансового стану банку.
Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюючими.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про НБУ», Національний банк має такі повноваження у сфері валютного регулювання:
1) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;
2) видача i відкликання лiцензiй, здійснення контролю за дiяльнiстю банків та інших установ, які отримали лiцензiю Нацiоналъного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;
3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту.
Валютне регулювання — це сукупність нормативних документів, встановлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, спрямованих на регулювання потоків капіталу в крану i з країни, а також валютних операцій, що здійснюються в межах України, з метою підтримання стабільності курсу національної грошово одиниці, стабільного рівня валютних резервів i збалансування міжнародних платежів. Таким чином, валютне регулювання — це регламентація державою міжнародних розрахунків i порядку проведення валютних операцій. Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операцiї обміну валюти. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень i валютного контролю. Валютні обмеження зазвичай передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій резидентів та нерезидентів крани, для ефективного застосування яких використовується система валютного контролю. Валютне регулювання спрямоване перш за все на органiзацiю міжнародних розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями i є, таким чином, формою державного впливу на зовнiшньоекономiчні відносини країни. Наявність валютного регулювання i контролю з боку держави є не просто світовою практикою, а об'єктивною економічною необхiднiстю.
Основними завданнями валютного регулювання та контролю є:
1) організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національних грошей;
2) регулювання платіжної функції іноземної валюти, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
3) організація внутрішнього валютного ринку;
4) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;
5) захист іноземних інвестицій, регулювання процесів утворення та руху капіталу;
6) встановлення режиму та обмежень на вивезення i ввезення через кордон валютних цінностей;
7) забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.
Відповідно до статті IІ Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» Національний банк України у сфері валютного регулювання:
1) здійснює валютну політику виходячи з принципів загально економічної політики України;
2) складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
3) контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
4) визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
5) видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
6) нагромаджує, зберігає i використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
7) видає ліцензії на здійснює валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
8) установлює способи визначення i використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;
9) установлює за погодженнями з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
10) забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.
Такий широкий діапазон функціональних обов'язків Національного банку у сфері валютного регулювання об'єктивно вимагає відповідних повноважень щодо виконання ним функції органу валютного контролю. У зв’язку з цим саме на Національний банк України покладені обов’язки головного органу валютного контролю в нашій державі, а власне здійснення контролю за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України, а також забезпечення виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та іншими актами валютного законодавства України. Надання широких повноважень НБУ в сфері валютного регулювання і контролю цілком виправдане, особливо в умовах формування ринку, коли відсутня належним чином розроблена законодавча база, а ринкові механізми (що саморегулюються) не набули достатнього розвитку. На різних етапах економічного розвитку тією чи іншою мірою практику валютних обмежень застосовували практично всі країни світу. І, ввівши на початку 1990-х років досить жорстку систему валютного регулювання і валютного контролю, Україна не стала виключенням, оскільки навіть у кранах Західної Європи валютний контроль широко застосовувався після другої світової війни, у роки відбудови економік цих країн. На сучасному етапі усі розвинуті країни контроль за валютними операціями практично відмінили і зводять його до обліку. Що ж стосується кран, що розвиваються та кран з перехідними економіками, то системи валютного контролю успішно діють у більшості з них і сьогодні, хоча й різняться між собою за ступенем жорсткості. Суб'єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без виключення учасники валютних операцій:
1) уповноважені банки-резиденти;
2) юридичні особи-резиденти і нерезиденти;
3) фізичні особи-резиденти та нерезиденти.
Об'єктом валютного регулювання і контролю в Україні є операції резидентів та нерезидентів, фізичних та юридичних осіб, що пов’язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордон, отриманням валютних коштів за товари та послуги; а також зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, що перебувають за межами України.
Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті в межах своїх повноважень, а також про майно, котре підлягає декларуванню.
Основними контрольними функціями НБУ у сфері валютних відносин є:
1) встановлення та контроль за курсом національної грошової одиниці на міжбанківському валютному ринку;
2) контроль за експортно-імпортними операціями;
3) контроль за порядком відкриття та ведення валютних рахунків;
4) контроль за обмінними операціями з готівковою валютою;
5) контроль за іноземними інвестиціями й міжнародними кредитами та ін.
Таким чином усі операції резидентів і нерезидентів підлягають в Україні валютному контролю. Декретом також визначалися певні функції валютного контролю, які здійснюються іншими органами, а саме: уповноваженими комерційними банками, державною податковою інспекцією, міністерством зв'язку та Державним митним комітетом України. У звітному році Національним банком України було продовжено роботу з вдосконалення валютного регулювання з метою забезпечення стабільності валютного ринку України та поступового наближення його функціонування до стандартів ЄС.
3 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НБУ
3.1 Проблемифункціонування НБУ в 2006 році
На грошово-кредитну політику в 2006 році впливатимуть певні ризики, а саме:
1) внутрішні системні ризики, пов’язані з нестійким економічним зростанням, що обумовлює невизначеність попиту на гроші, інфляційний тиск з боку виробництва, необхідність використання адміністративного регулювання цін;
2) ризики зовнішньої невизначеності, які можуть негативно впливати на платіжний баланс, рівень золотовалютних резервів та валютно-курсову політику; накопичений кредитний ризик банківської системи, обумовлений кредитною експансією останніх років;