• необхідна для порівняння торгова інформація має вводитися до розрахункової системи електронними засобами (метод STR-Straight Through Processing);
• звірку торгової інформації між прямими учасниками слід проводити в день укладення торгової угоди, а між непрямими учасниками — у строк Т+1;
• остаточні розрахунки для всіх учасників повинні завершуватися у строк Т+1.
Створення та розвиток клірингово-розрахункової системи тісно пов'язані з проблемою дематеріалізації цінних паперів. Як відомо, в Україні більшість корпоративних цінних паперів формально емітовано в документарній формі. Формально, бо насправді не існує ні акцій як таких, ні паперових сертифікатів на них, а права власності підтверджуються витягами з реєстрів або довідками центрів сертифікатних аукціонів. Отож, щоб за таких умов досягти успіху в дематеріалізації цінних паперів, справді необхідно.
Одначе важко уявити собі високоліквідні цінні папери, які обертаються за технологією іменних цінних паперів з її складною системою перереєстрації прав власності через систему незалежних реєстраторів. Єдина можливість забезпечити високу ліквідність іменних цінних паперів — це здійснити випуск цих цінних паперів у бездокументарній формі, депонувати весь обсяг випуску в депозитарії, який би виконував функції номінального зберігача цих цінних паперів у реєстрі власників, та оформлювати перехід прав власності на такі цінні папери шляхом переведення їх на рахунки в депозитарії та у зберігача.
Отже, розвиток системи автоматичних зозрахунків передбачає комплекс заходів, зпрямованих на забезпечення у подальшому переважно (чи навіть цілковито) електронної емісії цінних паперів та знерухомлення цінних паперів (сертифікатів) попе-редніх емісій.
Виконання цього завдання потребує спільної скоординованої діяльності Державної комісії із цінних паперів та фондового ринку. Фонду державного майна України. Національного депозитарію, всіх часників фондового ринку. Стосовно ж НДУ, то йому, крім іншого, необхідно вирішити цілу низку організаційно-технічних итань, пов'язаних із забезпеченням іммобілізації цінних паперів з захистом інформації щодо прав власності на них. Один із фахівців Standart Chartered Bank, обговорюючи проблему імобілізації акцій у матеріальній формі, зауважив, що у світі є кілька першокласних депозитаріїв із дуже жорсткими правилами безпеки, але є й такі, в яких відвідувачів не реєструють, навіть не цікавляться посвідкою особи[43]. Національний депозитарій повинен забезпечити як належні умови збереження знерухомлених ціних паперів, так і надійну систему їх захисту. Систему, аналогічну Центральному сховищу Національного банку України. Хоча, звісно,
між технологією зберігання грошових знаків та цінних паперів і роботою з об'єктами їх зберігання є істотна різниця.
Це стосується й умов збереження копій реєстрів власників цінних паперів. Організація ведення реєстрів реєстраторами та зберігачами (передусім стандартизація форм реєстрів та відповідного програмного забезпечення), а в подальшому — і моніторингу виконання ними цієї функції розглядається як одна з найважливіших ланок у діяльності Національного депозитарію.
Насамперед слід створити контрольну консолідовану копію реєстрів власників цінних паперів (у документарній та електронній формах) за станом на початок та кінець поточного року (тобто на дату складання реєстрів для виплати дивідендів). А після створення і введення в дію єдиної телекомунікаційної системи Національний депозитарій України повинен мати оновлену копію консолідованого реєстру на кінець кожного операційного дня.
Крім форми реєстрів власників цінних паперів, необхідно стандартизувати також інші елементи депозитарної діяльності, зокрема:
• зберігання цінних паперів (приймання, зберігання, переміщення, інкасування, інвентаризація тощо);
• строки та форми звітності перед клієнтами (виписки з рахунків та інформаційні довідки);
• виконання окремих операцій емітента з емітованими ним цінними паперами (викуп, дроблення, консолідація, конвертування, анулювання, погашення тощо);
• надання певних послуг (складання облікового реєстру, знерухомлення цінних паперів, переведення випуску цінних паперів із документарної у бездокументарну форму тощо);
• оформлення деяких внутрішніх документів депозитарних установ (регламенту, положення про внутрішній контроль, посадових інструкцій, порядку документообігу, положення про гарантійний фонд, положення про систему обробки інформації та її захисту тощо).
Стосовно кодифікації, то Національний депозитарій України повинен не лише узгодити Національну систему нумерації (кодифікації) цінних паперів зі стандартами, прийнятими Міжнародною організацією стандартів (МОС), а й практично забезпечити швидку і надійну кодифікацію всіх емісій цінних паперів ще на стадії їх підготовки до реєстрації в Державній комісії із цінних паперів та фондового ринку.
Фахівці Національного депозитарію України вже розробили варіант національної системи нумерації (кодифікації) цінних паперів, де враховано як вимоги МОС, так і кращий зарубіжний досвід. Дванадцятизначні коди (номери) дадуть змогу учасникам ринку швидко ідентифікувати вид цінного папера та регіон, у якому його емітовано. Трохи більше часу знадобиться для ідентифікації самого емітента та умов емісії (для цього необхідно буде звернутися до web-site Національного депозитарію або спеціального періодичного видання — "Кодифікатора цінних паперів").
Усі ці заходи сприятимуть виконанню головної функції депозитарних установ, що полягатиме в утримані (депонуванні) цінних паперів, за якими проводяться операції на організованому фондовому ринку, та забезпеченні повних і своєчасних розрахунків за ними з мінімальним ризиком. Це значно підвищить активність фондового ринку в Україні та сприятиме збільшенню національних інвестицій в економіку країни.
Незважаючи на відносне затишшя на вітчизняному фондовому ринку, спричинене передусім світовою фінансовою кризою, цінні папери деяких українських емітентів користуються попитом навіть серед іноземних інвесторів, про що свідчать емісії спонсорованих депозитарних розписок першого рівня, проведені в 1999 році ("Укрнафта", "Дніпроенерго", "Нижньодніпровський трубопрокатний завод", "Стирол", "Азовсталь"). Зазначимо, що раціональність таких дій підтверджується і досвідом наших сусідів, зокрема Польщі, одинадцять компаній якої вже розмістили на світовому ринку глобальні депозитарні розписки на свої акції.
Програма регульованої емісії депозитарних розписок, у реалізації якої НДУ бере участь спільно з іншими установами (ФДМУ, ДКЦПФР тощо), є лише першим кроком на шляху українських емітентів цінних паперів до ресурсів світового фінансового ринку, а в перспективі — й до виходу на нього вітчизняних портфельних інвесторів.
Відтак перед НДУ вже сьогодні постають цілком конкретні завдання у сфері міжнародної діяльності. Учасникам українського фондового ринку пора приступати до проведення міжнародних операцій із цінними паперами, користуючись кореспондентськими рахунками НДУ. З огляду на це Національний депозитарій України уже нині готується до вступу в регіональне об'єднання центральних депозитаріїв країн Центральної та Східної Європи (СЕЕСSDА). Це станеться у травні 2000 року. Членство в СЕЕСSDА сприятиме не лише активному обміну досвідом, а й вирішенню низки проблем, характерних для періоду становлення депозитарної діяльності та фондового ринку у країнах із перехідною економікою. Крім того, це полегшить налагодження кореспондентських відносин із ЦДЦП країн Центральної та Східної Європи — наших потенційних інвесторів і партнерів (передусім у контексті розвитку транспортної, збутової та іншої інфраструктури ринку для українських експортерів).
Слід приділяти належну увагу також зміцненню професійних відносин із депозитарними установами Росії та інших країн СНД. Можливо, у майбутньому виникне потреба у створенні відповідної міжнародної організації цього регіону.
Не варто ігнорувати й досвід Франції, Німеччини, Швеції і Данії щодо створення спільних двосторонніх клірингово-розрахункових систем. Потребує вивчення також практика центральних депозитаріїв (таких — 25%), які надають іноземним інвесторам право прямого доступу на власні ринки, щоправда, через свої рахунки (хоча зв'язок з іноземними інвесторами здійснюється переважно через місцевий банк-зберігач). Зростання кількості центральних депозитаріїв цінних паперів відображено у додатку № 20.
Та передусім нам, очевидно, слід налагоджувати професійні зв'язки з такими міжнародними депозитарними та клірингово-розрахунковими установами, як Cedelbank (Люксембург) і Euroclear (Брюссель), що сприятиме успішному виходу українських цінних паперів на міжнародний фондовий ринок і гарантуватиме повні та своєчасні розрахунки за операціями з ними.
Упоравшись із окресленими вище завданнями, Національний депозитарій України може впродовж одного-двох років перетворитися на установу, спроможну забезпечити виконання всіх функцій, передбачених законом та його статутом. Водночас НДУ повинен подбати про об'єднання з іншими депозитарними установами країни, що на перших етапах цього процесу може мати форму спільних інвестицій у капітал цих установ, обміну пакетами акцій тощо.
Перетворюючись на повнофункціональний ЦДЦП, Національний депозитарій України повинен практично забезпечити збереження знерухомлених цінних паперів, консолідованої копії реєстрів власників цінних паперів, провести стандартизацію та кодифікацію цінних паперів, забезпечити проведення міжнародних операцій. Це передбачає створення не лише клірингово-розрахункового центру та сховищ, а й регіональних установ НДУ (орієнтовно в Сімферополі, Дніпропетровську, Одесі та Львові), можливо, й закордонних представництв (наприклад, при Cedelbank та Euroclear), якщо виникне потреба в регулюванні обігу українських цінних паперів на міжнародних ринках.