Якщо розібратися, то можна побачити, що по своїй суті ці операції аналогічні рефінансуванню під заставу цінних паперів. Центральний банк пропонує комерційним банкам продати йому цінні папери на умовах, що склалися на основі аукціонних (конкурентних) торгів, із зобов'язанням їхнього зворотного продажу через 4-8 тижнів. Причому процентні платежі, "накопичувані" по цим цінним паперам у період їхнього перебування у власності центрального банку, будуть належати комерційним банкам.
Таким чином, операції на відкритому ринку, як метод грошово-кредитного регулювання, значно відрізняються від двох попередніх. Головна відмінність - це використання більш гнучкого регулювання, оскільки обсяг покупки цінних паперів, а також використана при цьому процентна ставка можуть змінюватися щодня відповідно до напрямку політики центрального банку. Комерційні банки, з огляду на зазначену особливість даного методу, повинні уважно стежити за своїм фінансовим положенням, не допускаючи при цьому погіршення ліквідності.
В наш час в світовій економічній практиці основним інструментом регулювання грошової маси є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки чи продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може здійснити або вливання резервів в кредитну систему держави, або вилучити їх звідти. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком звичайно спільно з групою дорідних банків і інших фінансово-кредитних закладів.
Розглянемо схему проведення цих операцій центральним банком ФРС. Припустимо, що на грошовому ринку спостерігається надлишок грошової маси в обігу, і центральний банк ставить завдання по обмеженню чи ліквідації цього надлишку. Для цього він активно починає пропонувати державні цінні папери на відкритому ринку банкам чи населенню, що купує державні цінні папери через спеціальних ділерів. Оскільки пропозиція державних цінних паперів збільшується, їх ринкова вартість падає, а процентні ставки по них зростають і, відповідно, зростає "привабливість" їх для покупця. Населення (через ділерів) і банки починають активно купувати державні цінні папери, що приводить до скорочення банківських резервів. Скорочення банківських резервів, в свою чергу, зменшить пропозицію грошей до пропорції, рівної банківському мультиплікатору. Крива пропозиції зсунеться ліворуч, процентна ставка зросте.
Припустимо тепер, що на грошовому ринку спостерігається нестача грошових засобів в обігу. В цьому випадку центральний банк проводить політику, спрямовану на поширення грошової пропозиції, а саме починає купувати державні цінні папери у банків і населення. Тим самим центральний банк збільшує попит на державні цінні папери. Внаслідок цього їх ринкова ціна зростає, процентна ставка по них падає, що робить казначейські цінні папери "непривабливими" для їх власників. Населення (через ділерів) і банки активно починають продавати державні цінні папери, що приводить в кінцевому рахунку, до збільшення банківських резервів і (з урахуванням мультиплікаційного ефекту) - до збільшення грошової пропозиції. Крива пропозиції грошей зсунеться праворуч, а процентна ставка впаде.
Поряд з економічними методами, за допомогою яких центральний банк регулює діяльність комерційних банків, їм можуть використовуватися в цій сфері й адміністративні методи впливу.
До них відноситься, наприклад, використання кількісних кредитних обмежень. Цей метод кредитного регулювання являє собою кількісне обмеження суми виданих кредитів. На відміну від розглянутих вище методів регулювання, подібний метод є прямим методом впливу на діяльність банків. Також кредитні обмеження приводять до того, що підприємства позичальники ставляться у неоднакове положення. Банки прагнуть видавати кредити в першу чергу своїм традиційним клієнтам, як правило, великим підприємствам. Дрібні і середні фірми виявляються головними жертвами даної політики. Потрібно відзначити, що домагаючись за допомогою зазначеної політики стримування банківської діяльності і помірного росту грошової маси, держава сприяє зниженню ділової активності. Тому метод кількісних обмежень майже не використовується.
У жовтні 1982 року керівництво ФРС сповістили про нову зміну курсу. Його проведення передбачало зменшення уваги до регулювання росту грошової маси, рівня незалежних резервів. Крім того, ФРС декларувала швидке і гнучке реагування на всі зміни, що виникають в фінансово-економічних сферах, розуміючи під цим цілу гаму факторів: вплив змін правил урядового та банківського контролю на швидкість обороту грошей, стан економіки в цілому, умови функціонування світової економіки, проблеми міжнародної заборгованості. З другого боку, ФРС продовжувала оголошувати межі росту агрегатів грошової маси, але не так строго корегувала зміни які виникали, керуючись прийнятою тактичною установкою. В своїх щоденних операціях ФРС стала приділять основну увагу резервам, одержаним шляхом займу.
Після кризи, що охопила фондову біржу в жовтні 1987 року, Рада Управляючих Федеральної Резервної Системи почала відчувати досить обгрунтовані начування, що занадто велику увагу до рівня резервів, одержаних шляхом займу, які розглядаються в якості тактичної цілі грошово-кредитної політики, приводить до різких коливань процентних ставок по федеральним резервним фондам. Після цього Федеральна Резервна Систем направила свої зусилля на фіксацію норм процента федеральних резервних фондів в рамках встановленого діапазона.
Така грошово-кредитна політика, що відрізняється еластичністю, плавними змінами та коректуванням, важко піддається графічній інтерпретації. її курс пролягає між крайностями грошово-кредитної політики, яка чітко фіксує кількість грошей з одного боку, і грошово-кредитної політики, що строго регламентує рівень норм проценту - з іншого.
Однією з найсерйозніших проблем, на яку натикнулась економіка на сучасному етапі, явилась інфляція. Ця проблема особливо загострилась в 70-х роках. Так, в США темпи інфляції за десятиріччя збільшились утричі з 4% до 13% в рік. Причиною такої ситуації в Сполучених Штатах стала втрата довіри до того, як управляється американська економіка. Позиції долара на зарубіжних валютних ринках ослабли, а на ринках кредитних ресурсів значно зросли норми процента за їх надання.
Посилення інфляційних процесів змусило економістів провести ряд досліджень в даній області. В результаті проведеної роботи було зроблено висновок про необхідність встановлення контролю над кредитно-грошовими агрегатами. Іншими словами, спеціалісти заключили, що швидкість обороту грошей, виражена відношенням номінального об'єму виробництва до величини попиту населення на грошові кошти, є показником достатньо стабільним і передбачуваним.
V=У/М, де
V - швидкість обороту грошової маси;
У - номінальний об'єм виробництва;
М - величина грошової маси в обігу.
Виходячи з цієї формули, було запропоновано боротися з інфляцією. Якщо швидкість обігу стабільна, то потрібного об'єму виробництва можна досягти, задаючи відповідні значення величини грошової маси в обігу. Необхідно відмітити, що на практиці даний процес більш складний, оскільки вибір монетарної змінної впливає на рівень процентних ставок, що, в свою чергу, впливає "на ступінь привабливості зберігання на рахунках грошових коштів", тобто на швидкість обігу грошей.
Величина номінального доходу може бути виражена наступним чином:
У=Р * у, де
У - ріст номінального доходу;
Р - темпи інфляції;
у - темпи росту реального об'єму виробництва.
Було признано, що сучасні темпи росту реального об'єму виробництва будуть наближатися до потенційних темпів росту об'ємів, залучених в економічну діяльність ресурсів, а також їх продуктивності. Кредитно-грошова політика не зможе серйозно впливати на довготермінову тенденцію росту об'єму виробництва, або цей вплив буде носить негативний характер, оскільки дестабілізується грошова система і виникають перепони на шляху капіталовкладень в економіку. При таких умовах зміна темпів росту величини номінального доходу буде означать аналогічні зміни темпів інфляції. Таким чином, ліквідація інфляції і відновлення контролю в області ціноутворення потребує уповільнення росту грошової маси.
Кредитно-грошова політика США базується на вищевикладеній концепції. На основі її в 1978 році Конгрес США прийняв законодавство, яке зобов'язує ФРС встановити межі росту грошової та кредитної маси. Також був прийнятий "Акт про повну зайнятість та збалансований ріст". В ньому вказувались цілі кредитно-грошової політики: забезпечення високого рівня зайнятості та підтримки стабільності цін. Для досягнення цього ФРС передписувалось щороку оголошувати величину грошової маси та кредитних ресурсів на наступний рік, що повинно впливати на очікуване функціонування економіки та темпи інфляції.
Признаючи, що не завжди можна підтримувати потрібне співвідношення між ростом грошової маси і темпами економічного розвитку, закон не зобов'язує ФРС точно дотримуватись заявлених параметрів грошової маси. Проте, в разі, якщо розбіжності мають місце, ФРС повинна пояснити їх причини. Величини грошової маси і кредитної емісії об'являються в лютому кожного року і корегуються в доповіді, що надається в конгрес в червні. В цій доповіді також називаються попередні оцінки вказаних величин на наступний рік.
Така політика переслідує три основні цілі: по-перше, обмеження росту цін; по-друге, оповіщення громадськості про майбутню стратегію ФРС, щоб юридичні та фізичні особи могли співвідносить свою економічну поведінку з намірами ФРС. І, по-третє, посилення підзвітності та відповідальності ФРС за прийняті нею рішення та досягнення наміченої цілі.