Реферат
Матеріальні носії документа
Зміст
Вступ
1. Історія розвитку матеріальних носіїв документа
1.1 Історія створення та розвитку природних носіїв
1.2 Штучні носії документа, їх коротка характеристика та історія
2. Переваги використання сучасних матеріалів для зберігання інформації
2.1 Характеристика оптичного документа
2.2 Особливості використання голограми, як одного найновітніших матеріальних носіїв
2.3 Сучасний етап розвитку запам’ятовуючих пристроїв
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
На сьогоднішній день дуже широко досліджуються новітні методи збереження інформації, адже з безперервним розвитком науки з’являються можливості для розроблення зручніших, довговічніших та практичніших у застосуванні, збереженні та передачі даних матеріальних носіїв інформації. Щодо актуальності питання, варто зазначити, що сьогодні, як ніколи, наука допомагає людині робити своє життя зручнішим та комфортнішим, відтак зручнішим стає і використання сучасних носіїв інформації – USB-флеш-диски, CD-, DVD-дисків, microSD, голограм та ін. Людина має змогу зекономити місце на поличці, зберігаючи там лише декілька компакт-дисків, на яких може міститися ціла бібліотека. Але, звісно, не варто залишати поза увагою друковану книгу, яка з давнини слугує вірним та незмінним носієм різноманітної інформації. Хоча, необхідно зазначити, що сьогодні все частіше звучить поняття «електронна книга», тобто сукупність даних у пам’яті комп’ютера, або пристрій, спеціально призначений для читання текстів, збережених у цифровому виді . Дослідники вважають, що в час стрімкого розвитку науки і техніки, книга перетвориться саме в електронний документ, який можна буде відтворювати на персональних комп’ютерах, смартфонах та інших пристроях .
Наростаючий попит на збереження колосальної кількості цифрових даних підштовхнув академічних та промислових дослідників до пошуку нових технологій пам’яті.Група Каліфорнійського технологічного інституту відкрила, як вона стверджує, практичний шлях до створення стійких голограм, використання сучасної апаратури для кодування, зчитування та запису інформації на компакт-диски. Найбільшу активність у подібних дослідженнях виявляють американські вчені, такі як Ганс Куфал,Карстен Бюзі, Алі Адібі та Деметрі Псалтіс, які у журналі «Nature» повідомили про новий метод збереження повідомлення - голограму. Ця робота «є кроком у напрямі створення практичного голографічного запам’ятовуючого пристрою», – говорить Ганс Куфал з Альмаденського дослідного центру IBM, який працює в цій галузі [9]. Значними досягненнями у галузі дослідження магнітних дисків відзначилися такі вчені та науковці, як Верлань А.Ф., Широчин В.П., Євсеїв Г.А., Черемних С.В., Гиглавий А.В., Поляк Ю.Е. Ці та багато інших науковців працюють над новими пристроями та вдосконалюють уже наявні матеріальні носії інформації.
Об’єкт: матеріальна основа документа, як одна із двох невід’ємних складових документа.
Предмет дослідження: сучасні матеріальні носії документа. Голограма та оптичний диск, як новітні засоби збереження інформації.
Мета роботи: дослідити розвиток матеріальних носіїв документа, охарактеризувати сучасну матеріальну складову документа, як результат значного науково-технічного прогресу.
На основі об’єкта, предмета та мети поставлено такі завдання:
– вивчити історію розвитку природніх носіїв документа;
– здійснити характеристику штучних матеріальних об’єктів для фіксування інформації;
– здійснити аналіз оптичного диску, як носія інформації;
– охарактеризувати голограму, як новий вид матеріального носія документа;
– описати сучасний стан розвитку новітніх матеріалів, призначених для збереження інформації.
I розділ містить інформацію про історичні етапи розвитку матеріальних носіїв документа. Подається коротка характеристика природних та штучних носіїв інформації.
У II розділі йдеться про переваги використання новітніх методів зберігання інформації. Розглядаються особливості оптичного диску та нового типу збереження даних - голограми.
1. Історія розвитку матеріальних носіїв документа
1.1 Історія створення та розвитку природніх носіїв
Саме матеріальна складова документа визначає носій інформації - матеріальний об’єкт, спеціально створений людиною, посередництвом якого можна зберігати та передавати інформацію. Матеріальна основа документа (МОД) - сукупність матеріалів, що використовується для запису повідомлення (тексту, звуку, зображення) і складових носія інформації. В залежності від матеріальної основи документи поділяються на природні та штучні. Штучні в свою чергу поділяються на паперові документи та документи на непаперовій основі - полімерні документи (полімерно - плівкові та полімерно - пластикові).
В якості матеріальної основи документа спочатку використовувалися природні матеріали, котрі були під рукою: камінь, шкіра, кості, кераміка, глина, деревина, бамбук, пальма, береста. Пізніше почали створювати спеціальні матеріали, більш пригодні для фіксації інформації.
Вважається, що першими документами призначеними для зберігання та передачі інформації були шумерські глиняні таблички-бирки V-IV ст. до н.е. з назвами об’єктів та позначенням їх кількості, виконуючи облікові функції при зберіганні та транспортуванні товарів. Ці документи одночасно фіксували перші письмові знаки шумерів.
Справжнім переворотом в уявленні про розвиток історичних документів, особливо слов’янських було відкриття у Новгороді берестяних грамот. Як стало тепер очевидним, береста на Русі до винайдення паперу займала таке саме місце, як папірус у стародавньому Єгипті, навощені таблички у стародавньому Римі і т.д. Берестяні грамоти існували і в інших містах. Про це свідчить і берестяна грамота, знайдена при розкопках Смоленська. Загалом, природні матеріали не набули широкого вжитку як матеріальний носій інформації через непрактичність у використанні (об’єм, вага, складність в обробці матеріалу, тиражуванні). Відтак, технологія обробки болотяної тростини - папіура, що сягала висоти 5 метрів, була дуже складною і кропітливою, тривала декілька діб. Часто папірус досягав навіть 40 метрів і згортався у сувій.
Справжня революція в документуванні виникла в результаті винаходу паперу - універсального матеріального носія. Папір (лат. bambagia - бавовна) -багатокомпонентний матеріал, що в основному складається зі спеціально відібраних дрібних рослинних волокон тісно переплетених між собою, зв’язаних силами зчеплення різного виду та утворюючих тонкий лист.
Винайдення паперу, згідно першим згадкам, відноситься до 12 р. до н.е., а вже в 76р. папір застосовували для книг. Спосіб виготовлення паперу був відкритий у Китаї в 105 р. Цай Лунем. Він виготовив його з деревинного лубу, коноплі та ганчір’я. З часом, папір проникає в Японію, Іспанію, Італію. В Х ст. виробництво паперу здійснюється в усіх країнах Європи. В Україні вперше виробництво паперу, придатного для друкування, було організовано в Радомишлі Є. Плетенецьким у кінці першої чверті ХVІІІ ст. для друкарні Києво-Печерської лаври.
Основними компонентами паперу є волокна рослинного походження, що виділяються з деревинних, хвойних та листоподібних порід, із стеблин однорічних рослин, насіннєвих коробочок та листя деяких рослин, а також бавовни, льону, джуту і т. п.
З метою покращання якості паперу в її склад уводять наповнювачі, що покращують її міцність та білизну, сприяють утворенню гладкої поверхні. В ролі наповнювачів використовують каолін, крейду, гіпс, двоокис титану, тальк, азбест, бланкфікс. В склад друкарського, писемного, креслярського паперу для зменшення їх гігроскопічності вводять природні та штучні смоли, білкові речовини (желатин, казеїн), крохмаль та ін. Папір відповідає багатьом вимогам: відносна простота у використанні, доступність, в міру міцна, досить довго зберігається й дозволяє фіксувати інформацію. Найцінніша якість паперу - можливість тиражування інформації. Масове розповсюдження інформації за допомогою друкування стало можливим лише в результаті промислового виготовлення паперу.
1.2 Штучні носії документа, їх коротка характеристика та історія
Перші документи на штучно створених матеріальних носіях дійшли до нас з далекого минулого у вигляді глиняних табличок, сувоїв папірусу, стародавніх пергаментів. Це були штучні носії з природних матеріалів.
Поява штучних носіїв на полімерній основі (шелак, поліхромвініл, напівпровідник, біомаса) доповнило видову різноманітність документів, спроможних нести звукову мову, музику, рухоме та об’ємне зображення. Були створені грамплатівки, магнітні стрічки, фото та кіноплівки, магнітні і оптичні диски - матеріальні носії такої інформації, котра не може бути зафіксована на папері.
В ролі матеріальної основи полімерних документів використовують багатошарові полімерні системи. Ці документи іноді називають плівковими або пластинковими. Найчастіше матеріальною основою плівкових матеріалів є фотографічний матеріал - світлочутливий, призначений для отримання на ньому фотографічного зображення.
Роком народження фотографії прийнято вважати 1839р., коли французький художник Луі Жак Дагер подав до розгляду Парижській академії наук винахід, який «міг за допомогою світлового променя отримувати стійке зображення на срібній пластині в камері-обскурі». Цей винахід належить талановитому французькому винахіднику Жозефу Нісефору Н’єпсу, який у 1826 році отримав перший світловий малюнок. Врешті він проводив досліди разом із Дагером. Винахід Н’єпса і Дагера отримав назву даггеротипія. Даггеротипія як один із напрямів фотографії XIXст. Існував близько двох десятків років нарівні з калотипією (від грецького «калос» - краса), яка була майже одночасно винайдена Фоксом Тальботом, що і заклав основи сучасної фотографії. Спосіб Тальбота був набагато зручнішим і практичнішим. Він полягав у тому, що зображення в камері-обскурі виходило не на пластинках срібла, а на папері, насиченим світлочутливим розчином. Це були негативи, з яких друкувалось позитивне зображення на світлочутливому папері. Пізніше ряд вчених удосконалювали метод Тальбота і вже сьогодні ми користуємося якісно новим методом фотографування - цифровим, тобто зображення фіксується не на світлочутливій плівці, а в цифровій пам’яті фотоапарата.