Бюджетний кодекс визначив чіткий розподіл витрат і надходжень між бюджетами різних рівнів. Крім цього, було чітко встановлено, що запозичення до місцевих бюджетів можуть здійснюватись лише до бюджету розвитку. Закріплювався також і граничний обсяг видатків, який можна було спрямовувати на обслуговування боргу (10% видатків загального фонду) та джерела погашення основної суми боргу (за рахунок доходів бюджету розвитку). Таким чином, прийняття Бюджетного кодексу стало передумовою для забезпечення прозорості та прогнозованості місцевих бюджетів. У цей період прийнято ще низку документів, зокрема Постанову Кабінету Міністрів України № 207 від 24.02. 2003 року "Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів", якою встановлено процедуру здійснення запозичень та "Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик" за № 414, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку у жовтні того ж року. На відміну від попереднього Положення від 13.10.97 за №48, цей документ містив норми, які не лише регламентували процедуру реєстрації випуску, а й визначали послідовність дій емітента при здійсненні випуску облігацій та порядок скасування реєстрації випуску. В Положення також перейшла норма Бюджетного кодексу про те, що емітентами можуть виступати лише Верховна Рада АРК Крим або міські ради.
Вдосконалення правового поля сприяло активізації емісійної діяльності місцевих рад. Протягом 2003-2006 років Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку зареєструвала 20 випусків облігацій внутрішньої місцевої позики загальним обсягом 633,5 млн. грн. Першою серед місцевих рад, яка після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів № 207 від 24.02. 2003 року скористалася правом залучати позикові кошти шляхом випуску облігацій внутрішньої місцевої позики, була Київська міська рада, яка запропонувала інвесторам емісію обсягом 150,0 млн. грн., з яких фактично було розміщено цінних паперів на 100,0 млн грн. Досі це була найбільша емісія серед міст України. Лише в 2005-2006 рр. Харків та Одеса емітували цінні папери приблизно на такі ж суми. Однак не треба забувати, що на відміну від цих міст столиця здійснювала запозичення ще й на зовнішньому фінансовому ринку, а отже загальний обсяг коштів, спрямованих на розвиток міської інфраструктури, був більшим.
Крім Києва емітентами, як і на попередніх етапах розвитку ринку місцевих запозичень України, виступали обласні центри: Донецьк, Харків, Запоріжжя, Одеса, Черкаси, Вінниця, Івано-Франківськ тощо. Обсяги емісій облігацій, періоди їхнього обігу та ставки доходності за облігаціями на цьому етапі розвитку ринку суттєво змінилися. Так, якщо в 1995-1998 роках міста й області України здійснювали емісії облігацій у незначних обсягах (0,5 млн. грн. - 10 млн. грн.), то в 2003-2006 роках середній обсяг емісії вже становив 20-25 млн. грн. Збільшився і період обігу облігацій. Якщо в 1995-1998 роках переважали коротко - та середньострокові запозичення (1-2 роки), то в 2003-2006 роках почали здійснюватися переважно середньо - та довгострокові емісії (3-5 років). Що стосується ставок доходності за облігаціями внутрішніх місцевих позик, то на нинішньому етапі їхні рівні коливаються у межах 10,8-14% річних, тоді як в 1995-1998 роках рівень доходності облігацій - у межах 25-60%. Попри зниження ціни залучення позикових коштів на внутрішньому ринку, відсоткова ставка за позиковим капіталом, яку пропонують іноземні інвестори, залишається нижчою, що надає привабливості зовнішнім ринкам капіталу з точки зору здійснення запозичень місцевими органами влади. Проте нині форма залучення позикових коштів до бюджетів органів місцевого самоврядування шляхом укладення кредитних угод з іноземним кредитором широкого розповсюдження не набула. Фактично це джерело наповнення бюджету розвитку активно використовує лише Київ, якщо не враховувати кредити, що надають українським містам міжнародні фінансові установи, зокрема Світовий банк для реалізації спільних проектів розвитку міської інфраструктури.
Отже, як і з внутрішніми, так і зовнішніми запозиченнями, Київ можна вважати піонером. Адже започаткував кредитну історію органів місцевого самоврядування України на зовнішніх ринках капіталу саме випуск зовнішніх боргових зобов’язань Києва (єврооблігацій) у 2003 році на суму 150,0 млн. дол. США терміном обігу 5 років. Перший досвід муніципального емітента України щодо здійснення зовнішніх запозичень був досить вдалим - випуск, андеррайтерами якого виступили Dresdner Bank, J.P. Morgan та UBS, було розміщено у повному обсязі. Світова фінансова спільнота із зацікавленістю поставилася до цінних паперів Києва, а відсоткова ставка за єврооблігаціями при розміщенні була визначена на рівні 8,75% річних, тобто на 0,45 в. п. нижче за граничну, визначену рішенням Київської міської ради.
Про інтерес інвесторів свідчить і незначний спад за доходністю столичних цінних паперів до єврооблігацій України, випущені у 2003 році з купоном при розміщенні 7,65% та терміном обігу 10 років. При цьому, на момент розміщення 10-річних облігацій України в червні 2003 року ставки казначейських облігацій США, виходячи з яких обраховується доходність усіх інших фінансових інструментів, сягнула свого найнижчого рівня за останні 45 років, що сприяло зменшенню вартості залучення коштів державою. У серпні 2003 року під час розміщення єврооблігацій Києва кон’юнктура зовнішніх ринків капіталу була менш сприятливою, проте це суттєво не вплинуло на формування ціни залучення позикових коштів для міста.
Протягом 2004-2005 років з метою фінансування капіталомістких муніципальних проектів соціально-економічного розвитку, зокрема й будівництва Подільського мостового переходу, сміттєпереробного заводу та кардіологічного центру, Київська міська рада здійснила ще два зовнішні запозичення за тією ж схемою, що й дебютний випуск.
Механізм залучення був таким: кошти до бюджету розвитку міста були залучені шляхом укладання кредитних угод з іноземними банками, кредит за якими фінансується за рахунок коштів, що надійдуть від випуску іноземним кредитором від імені позичальника цінних паперів на міжнародних ринках капіталу (єврооблігацій). При цьому щороку збільшувався обсяг коштів, що залучаються, за одночасного зниження відсоткової ставки за користування залученими коштами. У 2004 році здійснено випуск зовнішніх боргових зобов’язань обсягом 200,0 млн. дол. США з терміном обігу 7 років та ставкою купона 8,625% річних (андеррайтери Deutsche Bank та Morgan Stanley), у 2005 році - 250,0 млн. дол. США з терміном обігу 10 років під 8,0 річних (андеррайтери Citigroup та Credit Suisse First Boston). До переваг цих двох випусків єврооблігацій Києва, крім зменшення вартості залучених коштів, слід віднести й розширення бази інвесторів шляхом забезпечення безпосереднього продажу боргових зобов’язань міста Києва американським та азійським інвесторам.
Той факт, що сьогодні зовнішніми позиками користується лише Київ, хоча через необхідність відновлення міської інфраструктури більшість регіонів потребує залучення додаткових ресурсів, зумовлений як обмеженнями, які накладає чинне законодавство України, так і іншими факторами, пов’язаними з борговою політикою органів місцевого самоврядування. Вибір параметрів здійснення запозичень органами місцевого самоврядування є одним із важливіших елементів управління місцевим боргом, як складової бюджетної політики, що має враховувати всі переваги та недоліки окремих форм залучення позикових коштів до місцевих бюджетів.
У процесі здійснення запозичень перед місцевими органами влади постають, передусім, питання визначення обсягів та вибору умов залучення додаткових коштів з точки зору забезпечення оптимальної структури боргу з метою мінімізації видатків на його обслуговування, підтримання економічно безпечного рівня боргового навантаження, забезпечення рівномірного у часі графіка виплат за борговими зобов’язаннями.
Нині за чинних умов перерозподілу джерел бюджетних надходжень між різними рівнями бюджетної системи України, лише незначна кількість місцевих органів влади мають достатній обсяг фінансових ресурсів, що можуть бути спрямовані на обслуговування, а потім і погашення зовнішнього муніципального займу обсягом від 50,0 млн. дол. США. Випуск зовнішніх боргових зобов’язань меншою номінальною вартістю не забезпечить їх ліквідність, що негативно впливатиме на вартість залучених коштів. Варто також врахувати великі обов’язкові витрати, пов’язані із розміщенням боргових зобов’язань на зовнішніх ринках, та мають фіксований характер, незалежно від обсягу коштів, який планується залучити. Це оплата юридичного супроводження, комісії організаторам випуску та визначення кредитного рейтингу за міжнародною шкалою.
Крім того, протягом усього періоду обігу та погашення боргових зобов’язань в іноземній валюті муніципальний емітент має оплачувати відрахування до Пенсійного фонду за купівлю валюти, комісійні платежі, пов’язані із обслуговуванням валютних рахунків, актуальними залишаються і валютні ризики. Нівелювати ці додаткові втрати місцевого бюджету, пов’язані із обслуговуванням зовнішнього боргу, може лише різниця у відсоткових ставках на зовнішньому та внутрішньому ринках, яка відчутна лише тоді, коли залучається велика кількість позикових коштів. Зокрема, нинішнього року Київ має намір здійснити випуск єврооблігацій обсягом до 300,0 млн. дол. США. При цьому, враховуючи запланований випуск, боргове навантаження на доходну частину консолідованого бюджету міста Києва, прогнозний обсяг якої без урахування трансфертів за обрахунками Київської міської ради становитиме 12,0 млрд. грн., залишатиметься помірним. Позитивний досвід розміщення муніципальних облігацій Києвом певною мірою спонукає інші міста України виходити на зовнішні ринки запозичень. Тим більше, що 2007 року, після внесення відповідних змін до Постанови Кабінету Міністрів України № 2007 від 2003 року, місцеві органи влади отримали право випускати облігацій зовнішньої місцевої позики. З іншого боку, фінансові можливості Києва як в силу столичного статусу, так і особливостей українського бюджетного законодавства, більші за обласні центри України. Зрештою, обсяг позики, яку має залучити Київ у 2007 році - більший за обсяг бюджету більшості обласних центрів України. При цьому середній обсяг внутрішнього запозичення, який здійснювали українські міста протягом 2003-2006 років - приблизно 25-30 млн. грн. Відтак вихід більшості міст України на зовнішні ринки муніципальних запозичень, є, наразі, проблематичним як з огляду їх матеріально-фінансових можливостей, так і параметрів запозичень, які, зазвичай, здійснюються на зовнішніх ринках капіталу. Не випадково, що нині реалізувати свій потенціал у сфері здійснення зовнішніх запозичень мають наміри лише Одеса та Харків. Натомість українські міста можуть скористатися усіма перевагами нинішнього етапу розвитку внутрішнього ринку місцевих запозичень. Загальнодержавна позитивна макроекономічна динаміка, яка створює передумови для зміцнення ресурсної бази міст, а також розвиток кредитної культури на фінансовому ринку України та її адаптація до європейських та світових норм, що зокрема проявляється у поширенні практики рейтингування позичальників (емітентів) та їх боргових зобов’язань, надають можливість українським муніципалітетам здійснювати запозичення за невисокими ставками та на триваліший термін. При цьому, в міру збільшення рівня кредитоспроможності міст, передумовами чого мають стати удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин, запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу та зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування через передачу окремих джерел доходів місцевим бюджетам (частина податку на прибуток, збір за спеціальне водокористування, плата за видачу ліцензій та інших), органи місцевого самоврядування України, зможуть стати учасниками міжнародного ринку капіталу.