Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ, але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі, які є предметом застави.
Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.
Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості.
Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов’язань, які страховик може прийняти на себе, залежить від правового Статусу товариства, у формі якого створена страхова організація. Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк – гарант (поручитель, страхова організація) – позичальник.
4. Динаміка кредитного процесу
У зарубіжній банківській практиці можна виділити два основних методи кредитування. Сутність першого методу полягає в тому, що питання про надання позики вирішується щоразу в індивідуальному порядку. Позика надається на певний строк у декілька тижнів, місяців чи років і пов’язана з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка позик суб’єктам підприємницької діяльності перевищує 80 %, що свідчить про їх значимість.
Другий метод кредитування полягає в наданні банком позичальнику кредиту в межах заздалегідь визначеного ліміту кредитування на певний період часу на покриття його потреби в короткострокових фондах фінансування. Для банку відкрити кредитну лінію для позичальника означає взяти на себе певне позабалансове зобов’язання про надання грошових коштів.
У сучасних умовах комерційні банки переважно використовують метод індивідуального підходу до клієнта при видачі кожної окремої позики, а метод відкриття кредитної лінії практикують у відносинах із позичальниками, які мають високий кредитний рейтинг.
Метод кредитування, який включає організаційні і технічні умови кредитування, обумовлює форму позичкового рахунка. Форма позичкового рахунка визначає режим функціонування рахунка, тобто порядок документального оформлення операцій щодо видачі і погашення кредиту та їх відображення в облікових регістрах. Для проведення операцій із кредитування банк може відкрити позичальнику простий позичковий рахунок, спеціальний позичковий рахунок і поточний рахунок із правом на овердрафт.
Простий позичковий рахунок використовується в банківській практиці для відображення кредитних операцій як при видачі разової позики на цільову потребу, так і при наданні позик траншами в межах кредитної лінії. Кожна позика може бути видана лише за наявності документа, який містить дозвіл на її видачу. Погашення позики здійснюється з поточного рахунка позичальника за його власні кошти. Підприємству може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків. Це залежить від кількості видів кредитів, які він отримує в банку.
Спеціальний позичковий рахунок застосовується, коли позичальник відчуває постійну або сезонну потребу в запозиченні коштів. Рахунок відкривається на весь період кредитування на підставі дозволеного документа. Але для виконання операції з видачі позики спеціальний документ не потрібен. Операції з видачі кредиту здійснюються шляхом сплати грошово-розрахункових документів безпосередньо із спеціального позичкового рахунка. Кредит погашається або плановими платежами з поточного рахунка, або через використання строкового зобов’язання з умовними строками погашення. Застосування спеціального позичкового рахунка можливе також при кредитуванні за кредитною лінією.
Поточний рахунок з правом на овердрафт відкривається позичальникам, які укладають з банком спеціальну угоду для утримання такого виду позики, як овердрафт. Право використання овердрафта надається лише надійним клієнтам. В угоді банк визначає максимальну суму овердрафта, або, іншими словами ліміт за овердрафтом, мету позики, її тривалість, умови надання кредиту і порядок його погашення.
Потреба у банківському овердрафті у прибуткових підприємств може виникнути через те, що він є додатковим джерелом фінансування, яке дозволяє забезпечити безперервність платіжного обігу; овердрафт надається автоматично при відсутності у підприємства коштів на поточному рахунку шляхом здійснення його платежів.
Видача позики здійснюється з окремого позичкового рахунка за овердрафтом шляхом сплати грошово-розрахункових документів. На погашення заборгованості за цим рахунком скеровуються всі суми, які зараховані на поточний рахунок підприємства. Таким чином, по суті, цей рахунок функціонує в режимі спец позичкового. Як правило, відсоткова ставка за овердрафтом фіксується відносно базової відсоткової ставки банку. У випадку перевищення встановленого максимального розміру за овердрафтом банк стягує з клієнта підвищений відсоток і комісійний збір, розмір якого обумовлюється в угоді.
Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов’язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.
Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.
Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. У документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий іншому банку, то він надає в банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів та відбитком печатки, завірену банком та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.
Розмір відсоткової ставки за користування кредитом визначається у процесі переговорів між банком та позичальником при укладенні кредитного договору. Причому він неоднаковий не тільки в різних банках, а й в одному і тому самому банку для різних позичальників.
При встановленні розміру відсоткової ставки враховують не тільки фактори: розмір базової відсоткової ставки, встановленої банком; вартість залучення кредитних ресурсів на ринку позикових капіталів; співвідношення попиту і пропозиції на кредит; рівень ризику притаманний даному кредиту; розмір і строк погашення позики; рівень витрат банку пов’язаних з оформленням кредиту та здійсненням контролю за його погашенням.
Зі свого боку позичальник, здійснюючи переговори про отримання кредиту, оцінює, перш за все, розмір прибутку, що може отримати від здійснення комерційної угоди, при запропонованому банком рівні відсоткової ставки за кредит. Для цього він створює техніко-економічне обґрунтування або бізнес-план на здійснення операції. Ці документи повинні ретельно аналізуватись банком.
У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.
Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.
Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, надає в банк копії цих контрактів і угод та ін. документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передбачається погашення кредиту.
Позичальник , що отримує кредит на витрати, які не перекриваються надходженнями протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік із щоквартальною розбивкою.
Комерційний банк аналізує, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.
Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.
Документи, що зберігаються у цій справі групуються таким чином:
- матеріали з надання кредиту;
- фінансово-економічна інформація;
- матеріали про кредитоспроможність позичальника.
Кредити надаються суб’єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів із позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті і порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами НБУ.
Кредити в іноземній валюті надаються комерційними банками за умови мобілізації ними валютних ресурсів на відповідний строк. При цьому допускається часткове або повне конвертування кредитних коштів у гривні на міжбанківському валютному ринку України.