За пи тан ня для іншими науками.
са мо ко нт ро лю
Поміркуйте. Прочитайте нарис з історії біологічної науки. Які винаходи людства сприяли розвитку біології?
С.Г. Навашина, В.І. Вернадс ького, І.І. Шмальгаузена, О.В. Фоміна, М.Г. Холодного, М.М. Гришка, К.Ф. Кесслера, В.О. Караваєва, В.О. Топачевського, О.В. Палладіна, С.М. Гершензона, Д.К. Заболотного, О.О. Бо го мольця, В.Ю. Чаговця, П.Г. Костюка, О.П. Маркевича.
Людина як складова частина природи ще з давніх-давен прагнула вивчати тих тварин і рослини, які її оточували, адже від цього залежало її виживання. Перші спроби впорядкувати накопичені дані про будову тварин і рослин, процеси їхньої життєдіяльності й різноманітність належать ученим Давньої Греції – Арістотелю (мал. 1.2) та Теофрасту. Арістотель створив першу наукову систему для близько 500 видів відомих на той час тварин та заклав підвалини порівняльної анатомії (спробуйте визначити завдання цієї науки). Вважав, що жива матерія виникла з неживої. Теофраст (372–287 рр. до н. е.) описав різні органи рослин та заклав основи ботанічної класифікації. Системи живої природи цих двох вчених стали підґрунтям для р озвитку європейської біологічної науки та істотно не змінювались аж до VIII ст. н. е.
У період середньовіччя (V–XV ст. н. е.) біологія розвивалася здебільшого як описова наука. Накопичені факти в ті часи часто були спотвореними. Приміром, трапляються описи різних міфічних істот, як-от «морського монаха», що ніби з’являвся морякам перед штормом, або морських зірок з обличчям людини тощо.
Усі накопичені наукові факти про різноманіття живого узагальнив видатний шведський учений XVIII ст.
Мал. 1.2. Арістотель
(384–322 рр. до н. е.)
Мал. 1.3. Роберт
Гук (1635–1703)
Мал. 1.4. Антоні ван Левенгук (1632–1723)
Карл Лінней (мал. 1.5). Він наголошував на тому, що в природі існують групи особин, які нагадують одна одну за особливостями будови, потребами до довкілля, заселяють певну частину поверхні Землі, здатні схрещуватися між собою та давати плідних нащадків. Такі групи, кожна з яких має певні відмінності від інших, він вважав видами. Лінней започаткував сучасну систематику, а також створив власну класифікацію рослин і тварин. Він ввів латинські наукові назви видів, родів та інших систематичних категорій, описав понад 7500 видів рослин і близько
4000 видів тварин. Мал. 1.5. Карл
Лінней (1707–1778) Важливий етап у розвитку біології пов’язаний зі створенням клітинної теорії та розвитком еволюційних ідей. Зокрема, було виявлено ядро в клітині: уперше його 1828 року спостерігав у рослинній клітині англійський ботанік Роберт Броун (1773–1858), який згодом (1833) запропонував термін «ядро». 1830 року ядро яйцеклітини курки описав чеський дослідник Ян Пуркіне (1787–1869). Спираючись на праці цих учених та німецького бота ніка
Маттіаса Шлейдена (1804–1881), німецький зоолог Теодор Шванн (мал. 1.6) 1838 року сформулював основні положення клітинної теорії, згодом доповнені німецьким цитологом Рудольфом Вірховим (1821–1902).
На початку ХІХ ст. Жан-Батіст Ламарк (мал. 1.7) за-
Батіст Ламарк взаємозв’язки організмів та їхніх угруповань з умовами
(1744–1829) середовища життя – екологія. Він намагався з’ясувати та схематично зобразити шляхи еволюції різних систематич-
них груп тварин і рослин, заклавши основи філогенії.
Важливий внесок у розвиток учення про вищу нервову діяльність та фізіологію травлення хребетних тварин і людини зробили російські вчені – Іван Михайлович Сєченов та Іван Петрович Павлов (мал. 1.10, 1.11), про що вам уже відомо з курсу біології 9-го класу.
У середині XIX ст. були закладені підвалини науки про закономірності спадковості й мінливості організмів – генетики. Датою її народження вважають 1900 рік, коли три
Мал. 1.8. Чарльз вчені, які робили досліди з гібридизації рослин, – голланДарвін (1809–1882) дець Гуго де Фріз (1848–1935) (йому належить термін
Наприкінці XIX ст. (1892) російський учений Дмитро Йосипович Івановський (1864–1920) відкрив неклітинні форми життя – віруси. Цю назву невдовзі запропонував голландський дослідник Мартин Віллем Бейєринк (1851– 1931). Однак розвиток вірусології став можливий лише з винайденням електронного мікроскопа (30-ті роки XX ст.), здатного збільшувати об’єкти досліджень у десятки й с отні тисяч разів. Завдяки електронному мікроскопу людина змогла детально вивчити клітинні мембрани, найдрібніші органели та включення.
У XX ст. бурхливо розвивалися молекулярна біологія, генетична інженерія, біотехнологія тощо. Американський учений – біохімік Джеймс Уотсон, англійські – б іолог Френсис Крік (мал. 1.14) та біофізик Морріс Уілкінс (1916–2004) у 1953 році відкрили структуру ДНК (за це їм 1962 року присуджено Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини), а згодом з’ясували роль нуклеїнових кислот у збереженні й передачі спадкової інформації.
Два біохіміки – іспанець Северо Очоа (1905–1993) та американець Артур Корнберг (1918–2001) стали лауреатами Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини
1
Мал. 1.9. Ернст
Геккель (1834–1919)
Мал. 1.10. І. М. Сє ченов
(1829–1905)
Мал. 1.11. І. П. Павлов (1849–1936)
2
Мал. 1.12. Мал. 1.13. Томас Мал. 1.14. Джеймс Уотсон
Грегор Мендель Хант Морган (1928 р. н.) (1) і Френсис Крік
(1822–1884) (1866–1945) (1916–2004) (2)
1959 року за відкриття механізмів біосинтезу РНК і ДНК. А протягом 1961–1965 років завдяки роботам лауреатів Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини 1968 року американських біохіміків Маршалла Ніренберга (1927– 2010), Роберта Холлі (1922–1993) та індійського біохіміка Хара Гобінда Хорани (1922–2010) було розшифровано генетичний код і з’ясовано його роль у синтезі білків.