Рима об’єднує 8 строф, надаючи йому традиційний вигляд.
Для багатьох чотирьохрядкових строф характерна європейська система римування абаб або абба («Вечір»). Вона демонструє багатство строфічних варіацій та різноманіття римування в другій своїй збірці «Багдад» (1949). Ось декілька прикладів з неї. «Коли воскрешають минуле» - вірш з 6 восьмирядкових строф:
Вірш «Я»
а الليلُ يسألُ مَن أنا
бأنا سرُّهُ القلقُ العميقُ الأسودُ
бأنا صمتُهُ المتمرِّدُ
в قنّعتُ كنهي بالسكونْ
вولففتُ قلبي بالظنونْ
وبقيتُ ساهمةً هناа
أرنو وتسألني القرونْв
[16]
У вірші «Чужі» семирядкова строфа:
а
а
б
б
а
б
б
Поетеса також використовує ущільнену систему римування у простій строфі. Наприклад, вірш «Попіл» - 23 строфи по 2 рядки, але римуються вони незвично:
б а
а б
г в
в г
Ще однією новаторською рисою Назік аль-Малаїки є відмова від замкнутого бейта, в її віршах довгі рядки переплітаються з короткими, мета яких – донести думку, а не дотримуватись канонів аруду. Цей принцип помітний у вірші «Любовна пісня»:
مججت الزوايا التي تلتوي
و راء النفوس
و راء بريق العيون و
أبغضت حتى السكون
و تلك العاني التي تنطوي
عليها الكؤوس [16]
Відкинула краї покривала, які хитаються,
Які відкривають душі,
Які відкривають блиск очей,
І зненавиділа навіть спокій
І ті думки, які ховаються
За цоканням бокалів.
Поетеса також відмовилась від 16 канонічних метрів і користувалась системою, в якій одиницею ритму виступала стопа з 7, 8, 10 розмірів, яка може повторюватись. Вибрана стопа використовується у всьому вірші і це не порушує його мелодійність. Як приклад, вірш «Холера»:
طلع الفجر
أصغ إلى وقع خطى الماشين
في صمت الفجر‘ أصخ‘ أنظر ركب الباكني
عشرة أموت‘ عشرونا
[11]
Зійшла зірка,
Слухай шум кроків перехожих,
У мовчанні зорі слухай, дивись на караван тих, що плачуть
Десять мерців. двадцять…
2 стопи ** - / - -
4 стопи - /** -/ - -/** -/ - -
6 стоп - -/ - -/**/- * -/ - -/ - -
4 стопи ** -/ - -/ - -/ - -
* --короткий склад
- -- довгий склад
Щоб привернути увагу, вільний вірш звертається до паралелізмів і повторів. Вони стали важливим засобом виразності, створення музичного малюнку вірша. В роботі «Проблеми сучасної поезії» авторка виокремила повторення –تكرار– «такрар»: повторення слів, виразів і букв; риторичне повторення – التكرير البياني, розділове повторення - التكرير التقسيمي, підсвідоме- التكرير اللاشعوري- [6].
Як приклад можна навести вірш «Я» -"أنا", де розділове повторення слугує обрамленням твору і надає ритмічну організацію твору: "الليل يسألني من أنا" – «ніч питає мене, хто я», "الريح تسألني من أنا" – «вітер питає мене, хто я»,
"و الذات تسألني من أنا" – «душа питає мене, хто я».
3.2 Головні мотиви поезії
Поетеса була однією з групи іракських митців, які зруйнували стереотип про арабську поезію, охопивши нові теми і пишучи ліричною мовою. Перша збірка верлібрів – «Попіл і шрапнель», яка відкрила проблеми відчуження, страху зникнути у Вічність [12].
Поетеса пройшла через період «внутрішнього вигнання», період відчуження і заперечення існуючого порядку. Образи, побудовані на основі зорового сприйняття (все в темних кольорах), передають похмуру атмосферу. Мотиви самотності, розчарування в житті і печаль представляли відображення реальності «чорного режиму». Вірш «Плач нікчемної жінки»
"مرثية امرأة لا قيمة لها" (1952) зображує страх бути забутим після смерті:
"ذهبت و لم يشحب لها خدٌ و لم ترجف شفاه
لم تسمع الأبواب قصة موتها تروى و تروى
نبأ تعثر في الدروب فلم يجد مأوىً صداه
فأوى إلى النسيان في بعض الخفر"
[13]
« Вона пішла, ні поблідлі щоки, ні тремтячі губи.
Двері не чули історію її смерті…
Новина звалилась на дорогу і не було притулку її відлунню
І воно залишилось забутим в якійсь ямі»
Про жіночу долю Назік аль-Малаїка писала ніжні і проникливі рядки, в яких сказано про любов і жіноче щастя. Вірш «Про що каже ріка» пронизане ліризмом, а «Коли я вбила своє кохання» повен трагізму. Аль-Малаїка в умовах, пануючих в країні, виступила на захист жінці і написала твори на цю тему в книзі «Глибина хвилі». Вірші «Танцівниця в храмі», «Плач пропащої жінки», «Спляча на вулиці», в них вона засуджує суспільство, позбавляє його права називатися цивілізацією, якщо воно прирікає жінку на страждання і приниження [6, c.230-242].
У вірші «Щоб змити сором» розповідається про жінку, яку вбив брат за те, що вона осоромила свою сім’ю, маючи відносини з чоловіком до заміжжя. Аль-Малаіка використовує просту мову для передачі жахливої самотності такої смерті.
«О мамо, тріск, сльози і темрява
Линула кров і затремтіло зранене тіло.
«О МАМО!» Чув лише кат
Завтра настане світанок і прокинуться троянди,
Молоді і чарівні мрії спитають про неї,
Луги і квіти дадуть відповідь.
Вона пішла, щоб змити сором.
Вертається жорстокий кат
І зустрічає людей
«Сором!» Витирає свій ніж
«Ми здолали його.»
І невинно повертається з чистою репутацією».
Цей вірш дуже вражає своїм трагізмом, відкритою правдою буття арабського суспільства і прототипів. Ця поезія кожним рядком закликає жінку бунтувати, змінити все.
Поетеса торкається теми місця жінки в суспільстві, її кар’єри і заміжжя.
Тема пошуку себе розкривається у вірші «Ніч питає хто я є» (أنا من يسأل الليل). Ніч, вітер, час і сама героїня питає себе, хто вона є, але всюди знаходить порожнечу її бунтівна душа і відповідь ховається і зникає поступово.
و الدهر يسأل من أنا
أنا مثله جبارة أطوي عصور
« Час питає мене, хто я є,
Я – гігант, який охоплює століття»
الريح تسأل من أنا
أنا روحها الحيران أنكرني الزمان
أنا مثلها في لا مكان
نبقى نسير و لا انتهاء
نبقى نمر و لا بقاء
فإذا بلغنا المنحنى
خلناه خاتمة الشقاء
فإذا فضاء!
« Вітер питає мене, хто я є,
Я – заворожений дух, який відрікся від часу.
Я подорожую нікуди,
Проходячи без зупинки,
І коли досягаю краю,
Я думаю, це має бути кінець страждань,
Але потім – порожнеча!»
Мотив ролі поета та його місця в суспільстві. Аль-Малаїка в своїх перших збірках зображує поета, який стоїть поза світом і володіє всім світом водночас («Повінь»), але самотнім, єдиними друзями якого є слова («Слова»). Роль поета розглянута в «Загублених ілюзіях», «В долині життя», «В долині рабів» і «В зубах смерті» [6, c.230-242].
3.3 Аналіз поезій
Аналізуючи вірші поетеси, визначили основні теми, такі як: пошук себе, самозаглиблення героя для відповіді на питання «Хто я?» («Я» - "أنا"); нещасна доля жінки, яку після смерті ніхто не згадав і не помітив її зникнення («Плач нікчемної жінки» - "مرثية امرأة لا قيمة لها"); місце жінки в арабському суспільстві, трагізм забутої і нікому непотрібної людини (« В долині рабів» - في وادي العبيد"»); вічна тема швидкоплинності часу, молодості і кохання, які неминуче пройшли («Плач звичайного дня» - "مرثية يوم تافه").
Картини і атмосфера віршів аль-Малаіки, здебільшого, похмурі і песимістичні, таємничі і примарні. Вони створюються образами: ніч, вітер, порожнеча, минуле, темрява і туман. Ці образ присутні майже в кожній її поезії. Наприклад, у вірші «Плач звичайного дня» - "مرثية يوم تافه" постає картина туманної, похмурої погоди: "ضاع في وادي السراب في الضباب" – «Пішов у долину марева в туман», "تاهت في الضباب في متاهات الليلي العابرات" – «Блукали в тумані в лабіринті минулих ночей». І зображується такий самий стан душі: темрява, біль і гріхи: "مرت الساعات في شبه بكاء" – «Години пройшли у плачі».