Смекни!
smekni.com

Розвиток дитячого психологізму у творах А. Тесленко (стр. 4 из 5)

— Миколка, це ти?

— Я... — та скривився-скривився.

— Як це ти, що це?..

— Та... та... їсти нiчого, топить нiчим, удягтися...

— Бiдненький!..

— А батько... простудилися: ще розтавало, а в їх чоботи дранi... ноги крутить...

— Так ти це...

— Були до хазяїна... найняли... так... я... не здужаю... аж захворiв був... Так мене в поводаторi це...

Дверi в свiтлицю одхиленi були... Стiл видно було, розгорнуту книжку, скрипку, картини... Глянув Миколка... заплакав...”

Безперечно цей твір не тільки є одним із найкращих в творчості А. Тесленко, а й в усій українській літературі. Відтінки почуттів, портретні характеристики героїв і все це висловлено досить простими фразами і в творі невеличкого об’єму. Неможна не звернути увагу і на його велике виховне та педагогічне значення.

Отже, хотілось би узагальнити матеріали з вивчення творчості письменника і охарактеризувати його індивідуальну манеру викладу та використання художніх засобів.

Архип Тесленко створив свій художній стиль, особливістю якого є простота, невимушеність розповіді. Найчастіше оповідання в нього ведеться від першої особи, причому письменник майстерно індивідуалізує мову своїх персонажів. Розповідь у Тесленка звучить вільно і природно, має завжди схвильований, емоційно-наснажений, пронизаний психологізмом характер, ніби людина розповідає в час найбільшого душевного зворушення.

Можна виділити такі індивідуалізовані риси стилю письменника, які притаманні для більшості його творів.

По-перше, для його стилю властиві коротка, уривчаста фраза, лаконізм викладу думки, через що деякі дослідники навіть називали цей стиль “телеграфним”. Письменник завжди прагне висловити свою думку найкоротше.

Користуючись такою манерою розповіді, Тесленко уміє в невеличких за розміром творах сказати дуже багато. Мова його персонажів завжди індивідуалізована.

В портреті персонажа письменник подає не тільки уявлення про його характер та зовнішність, але й виражає своє позитивне чи негативне ставлення до нього.

Природу Тесленко змальовує завжди з поетичним, трохи сентиментальним замилуванням, немов промовляє до людей: чому ж природа така досконала, і чому таке недосконале людське життя?

Хоч стиль письменника в цілому тяжіє до реалізму, інколи він навіть вдається до натуралістичних образів та моментів [14, 18].

Всі ці риси характеризують не тільки розглянутий нами твір “Школяр”, а й інші.

2.3 “Страчене життя” – вершина творчості А. Тесленка

Цінність творів Тесленка полягає в тому, що він надзвичайно проникливо відобразив нужденне, безправне життя селянської бідноти, трагедію розшарування суспільства, поривання передових селян до чогось кращого, а це краще - мрії про землю, волю, демократію і освіту.

Твором, у якому з найбільшою повнотою відбилися життєві спостереження, оцінки і погляди письменника, є повість «Страчене життя», яку він написав в 1910 році. В основу твору покладені дійсні факти.

Центральною постаттю в повісті «Страчене життя» є сільська дівчина Оленка. Оленчині батьки живуть бідно. Щороку в сім’ї невистачало хліба до нового врожаю. Оленка від природи була розумна, обдарована. Ставши школяркою, дівчина навчалася з великою наполегливістю й старанням. Невдовзі вона стала найкращою ученицею на весь повіт. Її віддали спочатку до так званої второкласної, а потім в церковно-учительської школи на казенне утримання. І тут дівчина охоче оволодівала наукою. Оленка щиро захоплювалась досягненнями науки, культури, освідченими людьми і ставила їх собі за приклад.

Духовне для Оленки - невід’ємна частина того, що складає життя «по-людському», життя, до якого вона жадібно тягнеться. Дівчина прагне не стільки вирватися з обіймів нужди, скільки людей добру навчити. Людина з народу, Оленка не забуває про своє походження. Особливо гостро вона відчула потребу спілкування з простими людьми, з природою, коли впевнилася у лицемірстві панства. Дівчина здатна розпізнати душевні якості людини. Духовно убогих, честолюбивих людей вона зневажала, не запобігала перед ними. Саме тому вона й залишилась без роботи. Її правдиву і чесну, світ лицемірства не прийняв.

Людська гідність Олени, молодої вчительки, гнівно постала проти моральної гнилі буржуазних відносин, якій вона не могла нічого протиставити, крім свого життя. Її мрії розбиваються об жорстоку дійсність. Самогубство дівчини - не вияв хворобливого безвілля, духовного занепаду. Воно викликано глибоким переконанням в недоцільності жити так, як живе її оточення, небажанням розмінювати людську гідність на приниження, лицемірство і брехню [15, 41].

Самогубством Олени Тесленко засудив суспільство, в якому панують гнобителі, честолюбці і лицеміри, а чесні і правдиві люди гинуть.

Архип Тесленко — самобутній майстер портрета. У повісті ціла галерея портретів - і що не тип, то індивідуальність.

Портрети чіткі, яскраві, лаконічні, рельєфні. Зображення — динамічні, подаються у процесі становлення і розвитку характеру.

У дитинстві ніжна, лірична Оленка — «як опеньочок», «в сорочечці, чорнявенька». Письменник відповідно зображує її обличчя, одяг, постать.

Помітно змінюється портрет Оленки в останні дні її життя. Вона «зробилась бліда-бліда, з лиця спала, і попід очима сині смуги лягли».

Портрет Палажки так само відповідає її характеру: «огрядніша якась», «нечепурна».

З любов'ю зображений «учитель народний» Сергій — «такий кругленький, русявенький, як мати»; «у ситцевій блузці». Співчутливо малює письменник сільського бідняка, що вийшов з наймитів і потрапив у тенета мироїдів, Михайла Панасенка: «Такий він із себе: височенький, сухорлявенький». Постать Панасенка домальовується у сцені зустрічі з паном.

Яскраво подано і портретні характеристики класових ворогів. Куркуль Семен Остапчук — суддя у волості і лихвар у селі, «чоловік багатий, поважний, письменний» — «такий здоровий, показний», за висловом Михайла — «чорт рудий». Куркульський блазень, підбрехач — «свідок» Омелько Бовкун виставлений в усій його мізерності: «невеличкий, ніс синій»; «легко його підмогоричити можна: любить випити, любить і збрехати» [ 16, 32].

Психологічного заглиблення досягає письменник і тоді, коли кількома штрихами накидав він навіть «дрібненькі» портрети в епізодах — всі різні, але в кожному, бодай однією рисою, проступає характер, окреслюється індивідуальність. Чиновний учитель, що десь «у городському вчителює», наділений відповідними портретними деталями: «такий у ґудзиках... кокарда».

Портретна майстерність Тесленка відіграє важливу роль у типізації образів.

Майстер психологічної характеристики і портрета, Архип Тесленко вміло користується народною і літературною мовою. Кожному персонажу властиві характерні саме для нього слова й словосполучення.

Мова повісті багата тропами й фігурами. Серед художніх засобів особливо виділяються порівняння — «Як пташечка та, схопилась Оленка, наче пурхнути хотіла», «червона, як ягідка»; метафори —«Почервоніла та й очі в землю», «справжнє пекло в хаті», «Палажка... гризе йому голову»; персоніфікація — «Гай... то в долину збігає, то в поле вискакує», «село лежить», «сонечко піднялося», «долина побігла», «удавили сльози»; епітети — «карі оченята», «молодесеньке серденько»; «сонечко... золотеньке», «село...кучеряве», «гаї...червонобокі», «інтелігенції... тупої, нікчемної».

Спільною рисою цих засобів образної мови є їх народний характер, фольклорне походження.

Найхарактернішу якість стилю повісті «Страчене життя», як і всієї творчості Тесленка, становить лаконізм синтаксичних конструкцій — і в мові персонажів, і в розповіді автора, і в описі явищ, картин, подій.

Глибоко схвильований долею людини, письменник раз-по-раз вдається до ліричних відступів. Героїня повертається в село, де народилася і зросла — її почуття сповнює ліризм: «Дорогі, рідні місця»...; «Здрастуй, рідне село!»

Широко застосовувані у повісті прийоми художніх контрастів служать осудженню суспільного зла і утвердженню закономірностей боротьби за соціальну справедливість [17,5].

Так, через пейзажі, які часто контрастують з настроями героїв, відбито оптимізм Тесленка, його віру в торжество справедливості. І хоч навколо письменника був морок, а на душі його біль і смуток, пейзажі повісті «Страчене життя» сонячні, життєрадісні. У цьому основна ідейна функція пейзажів.

Міцна віра Тесленка в те, що запанує людська правда, проходить через усю повість. Досить згадати, наприклад, поєдинок бідняка Василя Панасенка з суддею-глитаєм Семеном Остапчуком. Цей поєдинок закінчується моральною перемогою першого.

Повість «Страчене життя» — цільне художнє полотно, всі частини якого органічно злиті між собою. Єдина й скрізна сюжетна лінія — соціально-психологічне вмотивування загибелі Олени і викриття антигуманності само-державно-експлуататорського ладу та його ідеології

Основний конфлікт — між молодою народною вчителькою Оленкою, з одного боку, і жорстоким попом Полієвктом, високомірним земським діячем паном Кочурою, сільським багачем-мироїдом Остапчуком та огидним лакеєм, морально спустошеним Грищенком, з другого,— доведений до логічно вмотивованої розв'язки. У ворожому людині середовищі хижаків і лицемірів, не стерпівши приниження, омани і фарисейства, чесна натура протестує ціною власного життя і цим самим кидає виклик ворогам, викриває й засуджує вбивць [18,9].

У повісті «Страчене життя» письменник нещадно викрив облудність лицемірних закликів буржуазних лібералів і церковників «любити свого ближнього». «Убивці!» звучить як звинувачувальний акт і вирок усім, хто стратив життя людини.


Висновки

Отже, виконавши курсову роботу ми спробували розв’язати такі завдання дослідження:

- дослідити особливості психологізму в літературі кінця 19 століття;

- провести літературознавчі паралелі творчості А. Тесленка з творами інших авторів цієї епохи;