Історія української літератури XIX століття: Євген Гребінка
Є. Гребінці належить своєрідне місце в літературі 30— 40-х років XIX ст. Найціннішу частину його художньої спадщини становлять байки, які відіграли велику роль у розвитку нового українського письменства. Як і деякі його сучасники, Є. Гребінка брав активну участь і в російському літературному процесі; кращі прозові твори письменника завдяки виразній демократичній спрямованості, гуманістичним тенденціям, високохудожній вартості написані в руслі естетики натуральної школи. Не випадково І. Франко назвав Є. Гребінку «талановитим писателем російсько-українським».
Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 р. у сім'ї дрібного поміщика на хуторі Убежище поблизу Пирятина на Полтавщині, де мав можливість познайомитися з підневільним життям простого народу, його побутом і звичаями. Буйну уяву хлопця живили, зокрема, захоплюючі розповіді про «старовину» його матері Надії Іванівни, що походила з давнього козацького роду Чайковських, і особливо няньки-кріпачки про спалення ляхами Наливайка, про Змія Горинича та ін., про що він згадував з великою вдячністю. Навчаючись у приватних учителів, Є. Гребінка, за спогадами одного з них, виявляв помітний інтерес до «слов'ян, малоросійських гетьманів, Котляревського «Енеїди», повір'їв про чарівниць, відьом...», взагалі до народної поезії. Все це згодом плідно позначилося на творчості майбутнього письменника.
Літературну діяльність Є. Гребінка розпочав у роки навчання в Ніжинській гімназії вищих наук (1825—1831), де тоді працювала група професорів прогресивних переконань (М. Бєлоусов, К. Шапалинський, І. Ландражин та ін.), які, поширюючи в лекціях передові ідеї часу, зокрема про права на свободу, рівність і незалежність людської особистості, про необхідність освіти для народу, популяризуючи твори Байрона, Монтеск'є, сприяли духовному змужнінню своїх вихованців, розвиткові їх розумових і естетичних інтересів. Значний вплив на ідейно-естетичне формування Є. Гребінки як письменника мала і його активна участь у літературному житті гімназичної молоді, серед якої поширювалися волелюбні вірші О. Пушкіна і твори К. Рилєєва, «Подорож із Петербурга в Москву» О. Радищева та «Лихо з розуму» О. Грибоедова. У літературному гуртку жваво обговорювали перші спроби гімназистів (М. Гоголя, Н. Кукольника, М. Прокоповича та ін.), які вміщувалися потім у рукописних журналах та альманахах. Один з них готував і сам Є. Гребінка, заповнюючи, за свідченням сучасників, кожний номер його власними російськими й українськими віршовими та прозовими творами, «переважно сатиричними». Відомо, що в гімназії Є. Гребінка розпочав переклад «Полтави» О. Пушкіна, написав кілька байок, п'єсу-одноактівку «В чужие сани не садись», ряд російських поезій. Прикметно, що у рік закінчення гімназії (1831) деякі з них з'являються друком: уривок «из песни 1-ой» поеми О. Пушкіна — в «Московском телеграфе», вірш «Рогдаев пир» — в «Украинском альманахе».
Після закінчення гімназії та короткочасної служби в одному з «малоросійських» козачих полків Є. Гребінка наприкінці 1831 р. повертається до рідного Убежища, де його дворічне перебування проходило переважно у відвідинах і прийманні сусідів. Однак і тут Є. Гребінка не залишає літературних занять — продовжує перекладати «Полтаву», пише байки, записує українські народні пісні з мелодіями для викладача Ніжинської гімназії І. Кулжинського, який свого часу підтримав його літературні спроби. Цікавиться він і літературним життям України, зокрема «Украинским альманахом», творами Л. Боровиковського, 0. Шпигоцького та ін. У 1833 р. в «Утренней звезде» були надруковані дві байки Є. Гребінки — «Будяк да Коноплиночка» та «Пшениця», а також нові уривки з перекладу «Полтави» О. Пушкіна.
Невдоволений затхлою атмосферою глухого провінційного хутора та окрилений першими літературними успіхами, Є. Гребінка на початку 1834 р. переїздить до Петербурга, який, за його словами, виявився своєрідною «колониею образованных малороссиян». Багатьох із земляків, зокрема по Ніжинській гімназії, він добре знав і завдяки їм уже з 1 лютого влаштувався чиновником комісії духовних училищ Міністерства народної освіти, поєднуючи службу з викладанням російської словесності у Дворянському полку. З 1837 р. він повністю переходить на педагогічну роботу у військово-навчальних закладах.
З перших днів перебування в Петербурзі Є. Гребінка зав'язує широкі знайомства з відомими діячами російської та української культури — О. Пушкіним, І. Криловим, І. Сошенком, І. Тургенєвим, К. Брюлловим, В. Жуковським, М. Маркевичем, А. Мокрицьким та ін., відвідує літературні салони і сам влаштовує літературні вечори вдома. Є. Гребінка розгортає жваву літературну діяльність, виступає із своїми творами на сторінках «Осеннего вечера», «Сына отечества», «Современника», «Библиотеки для чтения», «Литературной газеты», «Отечественных записок», «Литературных прибавлений» к «Русскому инвалиду» та ін. З'явившись у столиці в роки жорстокої миколаївської реакції і не зрозумівши ще всієї складності тогочасної суспільно-політичної ситуації, молодий письменник із захопленням пише рідним про владыку обширной России, возносящего мольбы всевышнему о счастьи своих подданных». Елементами офіційної народності часом позначені у ці роки і його художньо-естетичні погляди. З цих позицій він фактично оцінює ті чи інші літературні явища — високо підносить драму Н. Кукольника «Рука всевышнего отечество спасла», схвалену Миколою І, висловлює різко негативне ставлення до антимонархічного «Філософічного листа» П. Чаадаева, до написання О. Пушкіним «Історії Пугачева» тощо. Щоправда, певна світоглядна й естетична невизначеність Є. Гребінки у його художній творчості, навіть 30-х років, виявилася набагато менше. Адже саме тоді з'являються друком знамениті «Малороссийские приказки» поета, які одразу ж принесли йому популярність самобутнього талановитого письменника.
Значну роль відіграв Є. Гребінка в житті і творчому становленні Т. Шевченка, з яким познайомився через І. Сошенка у другій половині 1836 р. Він підтримував Т. Шевченка матеріально, брав безпосередню участь у викупі його з кріпацької неволі. На літературних вечорах у Є. Гребінки Т. Шевченко дізнається про новини тогочасного російського й українського літературного життя, зближується з багатьма культурними діячами, зокрема з майбутніми петрашевцями М. Момбеллі та О. Пальмом. Особлива ж заслуга Є. Гребінки в тому, що в 1840 р. при його сприянні побачив світ «Кобзар» Т. Шевченка.
З кіня 30-х років Є. Гребінка виступає як невтомний організатор українських літературних сил. Він домовляється з А. Краєвським про щорічне видання українською мовою чотирьох «Литературных прибавлений» до «Отечественных записок». Особисто, а також через Г. Квітку-Основ'яненка Є. Гребінка звертається до І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, О. Афанасьєва-Чужбинського з проханням надсилати твори до видання. Однак з цензурних причин вдалося видати 1841 р. лише альманах «Ластівка», на сторінках якого були опубліковані окремі твори 1. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Л. Боровиковського, В. Забіли, Т. Шевченка та інших авторів, добірка українських народних пісень тощо. Велику допомогу у підготовці матеріалів для альманаху надавав Є. Гребінці Т. Шевченко. У «Ластівці» були вміщені також два напівбелетристичні нариси укладача (передмова «Так собі до земляків» і післямова «До зобачення»), написані у формі бурлескної стилізації і позначені споглядально-консервативним характером, зокрема у трактуванні принципу народності. Не випадково вони викликали негативні відгуки літературної критики, зокрема В. Бєлінського. Загалом же видання в Петербурзі в ті часи українського альманаху було, безперечно, важливою подією, що зумовило пожвавлення українського літературного і культурного життя.
Літературна діяльність Є. Гребінки тривала близько двох десятиліть. За цей час він створив багато оригінальних і перекладних творів українською і російською мовами, байок, романів, повістей, оповідань, нарисів. Виступивши в період гострої ідейно-теоретичної боротьби між представниками різних літературних течій, Є. Гребінка пройшов у своїй художній практиці, естетичних поглядах складний шлях, значну еволюцію — від усталеної бурлескної традиції, романтичних захоплень до реалістичного мистецтва.
Ранні поетичні твори Є. Гребінки, написані в гімназії («Рогдаев пир» та ін.), не відзначалися оригінальністю; в них відчутне наслідування тогочасної романтичної поезії, зокрема О. Пушкіна. Першим найпомітнішим твором молодого автора став переклад українською мовою пушкінської «Полтави» (окремим виданням опублікований 1836 р. у Петербурзі). Свій переклад Є. Гребінка назвав «вільним»; це виявилося у багатьох відхиленнях від оригіналу, зокрема у введенні та вилученні окремих сцен, в інтерпретації деяких образів тощо. Віддав Гребінка данину й характерній для тогочасної української поезії бурлескній традиції, «простакуватості» у стилі, що виявилося, зокрема, в порушенні героїчно-романтичної тональності оригіналу, в намаганні наблизити оригінал до пануючого тоді в середовищі українського читача літературного смаку. Це був не стільки переклад в сучасному значенні цього терміна, скільки адаптація перекладуваного твору в інше національне середовище. Незважаючи на художню недосконалість перекладу, мав рацію М. Костомаров, коли зазначав: «Перевесть «Полтаву» Пушкина на малороссийский язык — идея смелая, приносящая честь тому, кто первый счел язык способным к этому... Ценители малороссийского слова всегда будут благодарны писателю за то, что он показал его достоинство и проложил дорогу другим»1. Загалом переклад пушкінської «Полтави» мав позитивне значення: він збагачував образні засоби рідної мови, розширював її стилістичні можливості, тематичний і жанровий діапазон нової української літератури.