Широкою популярністю користувалися свого часу «Черные очи» («Очи черные, очи страстные...»), «Почтальон», «Песня» («Молода еще девица я была...») та інші поезії Гребінки, в яких майстерно поєдналася фольклорна стихія з романсово-пісенним стилем доби.
Виразну народнопоетичну основу мають поезії, написані Є. Гребінкою з метою ознайомити російського читача, кажучи його словами, «с прелестными чувствами нашей родины», — «Казак на чужбине (Украинская мелодия)», «Кукушка (Украинская мелодия»), «Украинская мелодия» («Не калина ль в темном лесе...») та ін., що були перекладами «в русские стихи малороссийских песен» (Є. Гребінка); вони пройняті тугою за втраченим щастям, смутком і журбою.
Помітну увагу привертають вірші Є. Гребінки, присвячені історичному минулому України — «Курган», «Нежин-озеро», «Украинский бард», поема «Богдан» (1843), написані як за історичними матеріалами, так і на основі національних народних переказів. Найзначніше місце серед творів цього циклу належить драматизованій поемі «Богдан. Сцены из жизни малороссийского гетмана Зиновия Хмельницкого», в якій, широко використавши ряд історичних джерел, козацькі літописи, народні пісні й думи, Є. Гребінка правдиво показав героїку українського визвольного руху. Поема складається з двох частин — розлогого прологу і власне поеми з дев'яти розділів. У пролозі, витриманому в романтичному стилі, оригінально переплітаються елементи фантастики й реальності. Перед читачем постає майстерно виписана картинка весняної місячної ночі на Дніпрі; виступають русалки, лісові духи, які оспівують своє безтурботне існування, і водночас «тени людей замогильних» («Тень Павлюка», «Тень Остраницы», «Тень Наливайки», а також простих людей — «Тень молодой девушки»), які розповідають про жорстокі знущання польської шляхти над українським народом, про неймовірні страждання закатованих козацьких ватажків. Цей пролог цілком логічно підводить читача до основної частини поеми — відтворення Є. Гребінкою ряду яскравих епізодів національно-визвольної боротьби народних мас за незалежність батьківщини. Б. Хмельницький зображений автором як мужня постать, людина рішучого й загартованого характеру, як відважний і досвідчений полководець, мудрий і прозорливий дипломат-політик, що у своїх діях спирається насамперед на народні маси, вірить в їхні сили й могутність. Поема «Богдан», незважаючи на окремі відхилення від історичної правди (ідилічне зображення життя трудящого люду, захоплене вихваляння не тільки царя, а й «родных царей святое поколенье» тощо), в цілому була помітним явищем у літературі як одна із вдалих спроб художнього осмислення хвилюючих сторінок героїчної історії України.
Серед художнього доробку Є. Гребінки російською мовою велике місце займають прозові твори, написані у 30—40-х роках; вони виразно засвідчують сутність і характер ідейно-естетичної еволюції письменника. Популярність Є. Гребінці як прозаїку принесли збірка «Рассказы пирятинца» та інші оповідання («Вот кому зозуля ковала!», «Мачеха и панночка» та ін.), створені переважно за фольклорними мотивами. На ранній прозі письменника ще відчутні впливи модних тоді О. Марлінського та О. Сенковського; народним переказам, казкам, легендам він надає здебільшого абстрактно-романтичного забарвлення, звідси замість соціально-психологічної глибини, індивідуальної характерності — пафосно-сентиментальні сентенції персонажів, їх безбарвність тощо. Пробує свідомо наслідувати тут Є. Гребінка і гоголівську манеру письма, зокрема «Вечорів на хуторі біля Диканьки», «Миргорода», однак усе це мало здебільшого поверховий, епігонський характер, за що його було піддано різкій критиці в пресі.
Художнє втілення українська тематика знайшла в повісті «Нежинский полковник Золотаренко» (1842) та романі «Чайковский» (1848). В основі повісті реальні запозичені з «Истории русов» яскраві епізоди — участь козацького війська у бойових діях Росії проти польсько-шляхетського поневолення. Засобами романтичної поетики Є. Гребінка створює епічні картини історичних подій, включаючи в сюжетну канву своєрідну оповідь про страшну помсту Франтішка Золотаренку за розлучення його з коханою (сестрою «наказного гетьмана»). При всьому цьому він вдало відтворює поєднані з елементами таємничості, заклять і пророцтв риси реального народного побуту і звичаїв. Загалом же в «исторической были» Є. Гребінка прагне до розуміння залежності життя людини від історичних обставин.
Одним із значних досягнень Є. Гребінки-прозаїка є роман «Чайковский». Наближаючись за принципами опрацювання історичної тематики до «Тараса Бульби» М. Гоголя (хоча у романі відсутні хронологічне приурочення до подій, історичні постаті та ін.), письменник правдиво відтворює окремі картини героїчного минулого, опоетизовує Запорозьку Січ як «козацкую вольницу» з її демократичними і водночас суворими законами, реалістичними мазками змальовує привабливі образи загартованих у боях з ворогом, мужніх і хоробрих, одержимих любов'ю до рідної землі рядових козаків-патріотів (Микита Прихвостень, Касян), чесних, доброї і широкої душі людських особистостей із багатим емоційним світом. Життєвістю позначений і багатоплановий, складний образ-тип лубенського полковника Івана: це відважний воїн, сповнений лютої ненависті до ворога; не чуже йому й глибоке почуття людяності, і разом з тим — типовий феодал-поміщик, жорстокий і деспотичний. В індивідуалізованих образах роману Є. Гребінка «втілив свої уявлення про історичну людину. Романтичні тенденції у їх змалюванні — героїзація характеру й поведінки, поетизація козацької стихії, уславлення волелюбності й гіперболізація «природності», нарешті, підкреслення їхньої винятковості, продиктоване прагненням епатувати читачів, — поєднується в романі з реа-лістичними»7.
Роман «Чайковский», як і інші твори Є. Гребінки на історичну тематику, тісно пов'язаний з фольклорними джерелами, народнопісенною творчістю. Особливо зримо риси українського національного колориту в творі виступають завдяки щедрому введенню до нього народної пісні, яка органічно вплітається в художню тканину оповіді і є одним із необхідних її компонентів. Так, молода циганка піснею «Барвіночку зелененький, стелися низенько...» викликає на побачення до Марини Олексія; дружною піснею зустрічають козаки на Чорному морі смертоносну бурю і т. д.
У романі «Чайковский» у ряді художньо вмотивованих ліричних відступів проводиться глибока антитеза — протиставлення героїчного минулого й мізерного сучасного, цілісних сильних натур з благородними й чистими почуттями своїм сучасникам із розтлінного поміщицького середовища —-морально потворним жалюгідним обивателям.
«Чайковский», як і «Нежинский полковник Золотаренко», не позбавлений ряду недоліків (мелодраматичні ефекти, умовність окремих образів, надуманість ситуацій тощо), на що вказував В. Бєлінський. Але водночас критик вважав роман творчою вдачею Є. Гребінки, «однією з кращих повістей», що з'явилися протягом 1843 р. Незаперечна цінність твору в героїзації минулого, «запорожской вольницы», в початках суспільно-конкретного осмислення зв'язку характерів і обставин, в активному проникненні автора у сферу антигуманної сучасності.
Як твори і Квітки-Основ'яненка, Гоголя, прозові романтичні твори Є. Гребінки позначені ідейно-художнім осмисленням історичної української дійсності, поетизацією героїчного минулого, виразним народнопоетичним колоритом. Вони відіграли важливу роль у формуванні й розвитку в українській літературі нового, романтичного, стилю та мали позитивний вплив на творчість П. Куліша, О. Стороженка, Марка Вовчка.
З другої половини 30-х років Є. Гребінка починає звертатися переважно до нового, реалістичного, методу. Естетичні принципи натуральної школи поступово втілюються в його кращих повістях і оповіданнях, позначених увагою до психології героїв, їх внутрішнього світу в безпосередньому зв'язку з соціальним середовищем, поєднанням типових рис з індивідуальними, ідеєю позастанової цінності людської особистості. Осмислюючи й усвідомлюючи життєві спостереження, плідно використовуючи досвід М. Гоголя, Є. Гребінка порушує у своїх творах ряд злободенних проблем часу: правдиво відтворює типові риси поміщицького побуту, безправність кріпаків («Кулик», «Злой человек», «Приключения синей ассигнации»), зажерливість, користолюбство столичного й провінціального чиновництва («Верное лекарство» та ін.), виявляє поглиблений інтерес до «маленької людини», її підневільного становища в тогочасному суспільстві («Лука Прохорович», «Записки студента», «Доктор» та ін.). Ці тво-ри, написані в різні роки, переконливо свідчили про те, що письменник все впевненіше йшов до «гоголівського напряму» в літературі. Проте це сходження до натуральної школи не означало, що ідейно-естетичний розвиток Гребінки і в 40-х роках проходив без будь-яких ускладнень. Так, відсутність глибоких ідей, проблем, надуманість зображуваних подій характерні, наприклад, для таких досить примітивних і посередніх його оповідань, як «Искатель счастья», «Маскарадный случай», «Калиф на час» та інших, розрахованих на невибагливого читача.