Значна частина байок Є. Гребінки («Лебідь і Гуси», «Верша та Болото», «Маківка», «Могилині родини» та Ін.) присвячена осміянню загальнолюдських вад — чванства, скупості, хвалькуватості, невігластва, розбещеності тощо (показово, що носіями цих вад нерідко виступають представники власть імущих). Написані в гумористично-повчальному плані, байки цього циклу часом пройняті іскристим народним сміхом, позначені комізмом ситуацій, насичені колоритними картинами селянського побуту. В окремих з них поет творчо використав традиційні мотиви, опрацьовані ще античними авторами та їх багатьма послідовниками. Приміром, в основу «Могилиних родин» покладено чотирирядкову притчу «Гора-породілля» Федра. Ця притча неодноразово оброблялася в міжнародній байкарській творчості, російській літературі (В. Тредіаковський та ін.), у давньому українському письменстві (збірник Т. Колісниченка 1758—1759 pp.), але здебільшого лишалась моральною алегорією, дидактичною притчею. Під пером Є. Гребінки сюжетна схема античного автора перетворилася на яскраву художню національну картинку, сповнену виразної поетичності, життєвих характерів, реальних рис українського побуту. Замість традиційної «гори» з'являється «могила», а також характерний «степ», «Прилуки» тощо. Один за одним у «Могилиних родинах» постають «чумак із сіллю», «із дьогтем дьогтярі», «старці» з кобзами, «панський стадник Опанас» тощо.
У байці «Грішник» Є. Гребінка звернувся до фабули байки Крилова «Троеженец», написаної з цілком конкретного приводу. Український поет, приступаючи до опрацювання криловського сюжету, найвірогідніше, не знав цього та врешті це не так уже й важливо, оскільки байка «живе не співвідносністю до даного факту, а своїм самостійним життям художнього твору»4. «Троеженец» привабив Є. Гребінку насамперед як художній твір, але він докорінно переробив його, замінюючи сюжетні ситуації, вводячи нові персонажі, пейзажні й побутові зарисовки, надаючи байці виразного національного забарвлення. В стилі традиційного бурлеску виписує Є. Гребінка, приміром, виключно характерний портрет царя («А цар був, мабуть, не макуха...» і т. д.). Жартівливо-бурлескна манера в українського автора — від «Енеїди» І. Котляревського.
У деяких гумористично-повчальних байках Є. Гребінки відбилося прагнення його до примирення існуючих соціальних суперечностей; він закликає дотримуватися в усьому поміркованості, не нарікати на долю, задовольнятися тим, що вона посилає («Цап», «Ворона і Ягня»). У байці «Злий кінь», адресованій панам, автор радить лагідно поводитися з кріпаками, приборкувати їх не батогом і силою, а ласкою.
Справжня художня байка, зазначав В. Бєлінський, не є алегорією і не мусить бути нею, «але вона повинна бути повістю, драмою, з особами й характерами, поетично окресленими. Самі уособлення в байці повинні бути живими, поетичними образами»5. Кращі «приказки» Є. Гребінки належать саме до такого типу байки. У них поет досліджує життєві конфлікти, надаючи образам соціально-конкретної змістовності. Алегорія в його байках — переважно позбавлена абстрактності, в основі її — реальна дійсність. У Є. Гребінки традиційні (фольклорні й літературні) байкові Лисиці, Вовки, Ведмеді, Воли, як і вперше введені алегоричні образи (Будяк, Коноплиночка, Полова, Колоски тощо), творчо переосмислені — це образи-типи, які набувають у його байках, порівняно з попередниками, чіткішої життєво-художньої достовірності, соціальних, національних, професійних ознак; це типові, часом вдало індивідуально окреслені характери людей з різних суспільних верств тогочасної України. Реалістичності ідейного змісту своїх образів-персонажів Є. Гребінка досягає засобами традиційного співвіднесення персонажів з найхарактернішими рисами їх натури (Лисиця — злодій, лицемір; Орел — хижак, розбійник), використанням антитези (Хміль — Рожа), викриттям персонажів шляхом самохарактеристик (Мірошник), шляхом мовної індивідуалізації, через вчинки персонажів тощо. Всі ці образотворчі засоби і прийоми нерідко виступають у Гребінчиних байках у синтезі. Часом звертається Гребінка-художник — що особливо примітно — і до психологічного зображення своїх персонажів, показу їх складного внутрішнього світу («Рибалка»). Крім традиційних персонажів, що уособлюють людські якості, у байці, як правило, є ще одна дійова особа — оповідач, тлумач смислу твору, його моралі. Образ оповідача в байці є «тим ідеологічним центром, через який розгортається весь зміст твору, його ідейна спрямованість, а не лише самі мовні форми»6. Важливу роль відіграє цей образ і в байках Є. Гребінки, присутність якого відчувається постійно і який легко асоціюється з самим байкарем. Образ оповідача виступає в кращих «приказках» українського поета виразником життєвого досвіду демократичних «низів», народної моралі («Ведмежий суд», «Рибалка», «Будяк да Коноплиночка» та ін.). Значна частина байкових творів Є. Гребінки побудована у формі монологів («Пшениця», «Маківка», «Рожа да Хміль» та ін.), в яких відсутні діалоги, авторські ремарки, навіть репліки персонажів. Окремі байки поета — це суцільні діалоги, що є, по суті, невеличкими п'єсами з своїм драматичним конфліктом, композицією, характерами (приміром, «Ячмінь»). Проте й у них присутність автора-оповідача, точніше, його ставлення до зображуваного виявляється досить виразно. У цьому випадку піддано іронічному осуду паразитизм багатіїв. У переважній більшості байок Є. Гребінки авторська розповідь тісно переплітається з діалогами, а нерідко й монологами самих персонажів.
Широко використовує Є. Гребінка у своїй творчості зразки народної мудрості. Його байки органічно пов'язані з приказками та прислів'ями, сутність яких у надзвичайній сконденсованості думки. Поет сприймав їх як художні мініатюри, що в чіткій карбованій формі відображали факти реального життя. І не випадково, мабуть, він називає свої твори «приказками», побудованими за принципом розгортання й конкретизації прислів'їв (в основі байки «Bepnsa та Болото» — мотив прислів'я «Насміялася верша з болота, аж і сама в болоті»; повчання байки «Школяр Денис» взято з прислів'я «Пани б'ються, а в мужиків чуби тріщать» тощо). Приказки та прислів'я, фразеологічні звороти, почерпнуті Гребінкою з фольклорних джерел, входячи у внутрішній лад байок, були й складовим елементом їхньої мовної структури, надавали останній особливої емоційності, експресивної жвавості («Як не крути, а правди ніде діти», «Гуляй, дитино, покіль твоя година» та ін.). Окремі образні вирази, взяті безпосередньо з народної творчості, художньо трансформуючись під пером поета, поверталися до свого першоджерела у вигляді крилатих слів («Мовчи! почують — будеш битий!», «Дурний, дурний! а в школі вчився!» тощо).
Яскравої пластичності, поетичної колоритності мовностилістична палітра Є. Гребінки досягає і завдяки майстерному використанню ним різних форм діалогу, невимушеного й динамічного, зокрема побутового з риторичними запитаннями («Мабуть, підсудок?» — «Ні!» — «Так Лев?» — «Ні!» — «Так мішок з дукатами?» — «Ні, ні!» — «Так папороті цвіток?» і т. д. — «Могилині родини»), специфічно сталих — казкового походження — конструкцій у зачинах («В далекій стороні, в якій про те не знаю...» — «Грішник»), професійної лексики («І так опреділили і приказали записать: «Понеже Віл признався попеластий...» — «Ведмежий суд»). Досконало володіє Є. Гребінка і традиційним байковим віршем (різностопним ямбом), позначеним як народнорозмовною інтонацією, так і мелодійною народнопісенною тональністю.
Порівняно зі своїми попередниками Є. Гребінка зумів надати умовно-абстрактному жанру поглибленої життєвості, суспільної вагомості, викривальної спрямованості. Є. Гребінка розширює жанрові межі байки, урізноманітнює її форми (народна казка й гумореска, драматична сценка й жартівливе оповідання); він майстерно динамізує сюжет байкового твору, збагачує його образно-поетичну систему, наснажує виразним народно-національним колоритом. «Як байкопис, — зазначав І. Франко, — займає Гребінка перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються ярким національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором і не менш здоровою суспільною і ліберальною тенденцією. По дусі наступник великоруського байкописа Крилова, він, усе-таки, зумів висловити свобідніший дух українського народу» [41, 266]. Поетичні досягнення в жанрі байки Є. Гребінки, як і П. Гулака-Артемовського та деяких інших авторів передшевченківської доби, ставали міцним фундаментом для його подальшого розквіту вже в межах критичного реалізму в творчості Л. Глібова.
Поетичний доробок Є. Гребінки російською мовою за своїм обсягом і тематикою значно ширший, ніж українською. Його російські твори позначені переважно романтичною тональністю; їх романтичний колорит помітно виявляється у посиленій увазі до сильних пристрастей, складних душевних переживань, до постійного пошуку ліричним героєм свого місця в житті, до заглиблення поета у стан самотності, до злиття з непорочною природою. Один з провідних мотивів лірики Є. Гребінки — роздуми про долю і покликання поета в суспільстві. Ліричний автор-суб'єкт Гребінки невдоволений жорстоким світом, де все «пахнет и златом, и кровью». Єдиним «властелином» його «убитой души» виступає журба — «чудная гостья... неземная» («Печаль»), і він поривається у небесне безмежжя, в захмарні висоти, щоб кинути виклик тим, хто «ближних гнетет» і «честь продает» («Утешение», «Недуг», «Моя месть»). Ліричний герой з іншої Гребінчиної медитації («Скала») усвідомлює гострий конфлікт з меркантильністю, з жорстокою сучасністю й осмислює їх як підступну «толпу», яка намагається «уязвить» і «растоптать» його дзвінкі «струны», подавити поетичне «вдохновенье». Себе ж він бачить ураженим у серце «певцом», сповненим «пламенных дум». При цьому Є. Гребінка майстерно використовує гіперболу, драматичну напругу, емоційні монологи, влучні антитези тощо. Загалом же його рефлективно-медитативна лірика відзначається абстрактно-психологічною характерністю, поетикою «жахів», часом підкреслено перебільшеними романтичними штампами, пафосно-риторичною лексикою. Пізніше у ліриці Є. Гребінки з'являється образ митця-громадянина, щирого й непідкупного, що «пел мир, и дружбу, и любовь», і його поет виразно протиставляє жорстокому тиранові, який «кровавою рукою подписывал законы рабства» («Два»). На цих та інших поезіях Гребінки помітно відчутний вплив Є. Баратинського та інших поетів пушкінської плеяди.